У одного короля був єдиний син. Раз говорить він батькові:
- Батько, ось володіємо ми величезними багатствами, а Усе-таки вмерти повинні. Дай мені солдата, піду я у такі краї, де люди не вмирають.
Батько погодився. Та пішли королевич із солдатом через густий ліс. Ідуть, ідуть, раптом бачать — коштують три розбійники. У розбійників цих був кінь, на якому можна було скакати по хмарах, плащ, який робив людину невидимим, годинник брабоянтова й ще брабоянтова кулька.
Підійшов до них королевич, стали вони його просити:
- Присуди, кому з нас цією кулькою володіти.
Королевич відповів:
- Добре. Я ця кульку кину подалі, а ви за ним біжіть. Хто перший його схопить, той і буде їм володіти.
Розбійники погодилися. Кинув королевич кулька розбійники за ним із усіх ніг! Один упав — убився на смерть, іншої впав — теж окочурился, третій упав — і його чорти забрали.
Королевич відшукав кулю, дав його солдатові, велів віднести батькові й більше не вертатися. А сам сіл на коня, плащ накинув, годинник у кишеню поклав і сказав:
- Неси мене, кінь, туди, де люди не вмирають.
Кінь здійнявся, під хмари злетів. Скакали вони два дні й прискакали у таке королівство, де люди не вмирають.
У тамтешнього короля дочка була. Сподобалася вона королевичеві, і весілля зіграли. Пожили вони скільки - те, потім королевич по рідних місцях занудьгував. Говорить дружині:
- Поїду-но я ненадовго до батька й незабаром повернуся.
А дружина йому говорить:
- Не їзди. Як же ти туди доберешся?
Але він уперся:
- Мовчи, дурна баба! Я сюди добрався, а вуж назад поготів доберуся.
Сіл на коня, і виїхав.
Доскакав він до королівства свого батька, так бачить зверху тільки воду й камені. Придивився, прислухався, чує: його колишній слуга говорить його колишній служниці:
- Та куди ж це наш пан запропастился?
А та у відповідь:
- Вірно, чорти його у пекло уволокли.
Королевич почув це, опустився на своєму коні із хмар і праг служниці по щоках надавати — щоб не бовтала, начебто його чорти у пекло уволокли.
Але це була не служниця, це смерть служницею прикинулася. Побачила смерть, що він на землю спустився, і говорить:
- Ага, миленький, з'явився! Ось я тебе й піймала.
Королевич відразу помер. Кінь його повернувся до королевичевой дружині. Вона побачила коня, заплакала:
- Лихо, мабуть, трапилася, раз кінь прийшов, а чоловіка немає!
Села на коня й поскакала у той ліс, де чоловік умер. Побачила його мертвого, так убивалася по ньому, що й сама скоро з горя померла. А кінь повернувся назад, у королівство, де люди не вмирають. Там і жив, поки роботою не вморили.