Жив один багатий пан. Багато у нього було грошей, а ховав він їх у дупло старої верби. Коли дупло наповнилося до країв, пан сказав:
- Тепер мені всі дарма. Пускай хоч будинок згорить, я не боюся. Гроші у мене надійно заховані.
Тільки він це сказав, вибухнула гроза, ударила блискавка й згоріло панское маєток ущент. Отут ще паводок трапився — змило вербу й віднесло. Залишився пан ні із чим, пів з торбами.
А вербу викинуло у двір до одному мужикові. Звідки йому було знати, що у дуплі заховані гроші?.. Ось і лежала вона на задвірках без користі. Долежалася доти, поки у мужика плуг не зламався. Підійшов він до верби, ударив сокирою, отут з дупла гроші й посипалися! Зібрав їхній мужик і відразу розбагатів.
А через кілька років прийшов до нього вбогий жебрак і попросився переночувати. Був це той самий пан, який гроші у дупло ховав. Розговорився з ним хазяї, довідався, що гість колись був багатим, але прогневал сили небесні й вербу із грішми віднесло у нього.
Розповів хазяїн потихеньку про усе дружині. А дружина бачила, що у жебрака у торбинці одні сухарі, і говорять:
- Дайте мені, дідусь, ваші сухарі. Я вам свіжий хліб спечу.
Віддав їй жебрак черстві шматки, а вона спекла йому хліб і у середину поклала багато грошей. Подякував старий і знову по миру пішов.
Іде, — назустріч батраки свиней женуть. Він і продав їм цей хліб за мідні гроші. Прийшли батраки до хазяїв, показали йому куплений хліб, він і довідався його.
Пройшло ще кілька років. Знову вбогий жебрак прийшов на двір, знову розв'язав хазяїн допомогти йому: набив гаманець грішми й поклав на мосту. А сам забрався під міст, стежить, щоб нікому, крім мандрівника, гроші не дісталися. А жебрак по шляху до мосту думав, що буде, якщо він ще й осліпне. Закрив очі, крокує навпомацки, тільки паличкою поперед себе постукує. Так і пройшов міст і грошей не побачив.
Виліз хазяїн з-під мосту, підняв гаманець і більше ніколи цьому жебракові допомогти не намагався. Що поробиш, коли розв'язала доля покарати його за гординю.