Жив колись не цар-царевич, не король-королевич, не мудрець і не чарівник, не чарівник і не пустельник, не шляхтич і не пан ясновельможний, не політик обережний, не міністр, не військовий, не чиновник гордовитий, не купчишка гладкий, не співак солодкозвучний, не лікар і не знахар, одним словом — просто орач, відважний мужик по імені Бурачок. А мав він розум не царський, і не шляхетський, і не панський, а, як говорять, самий що ні на є селянський.
Якось раз був Бурачок у місті, зайшов на ринок і купив там за кілька грошів лупату сову — синові у подарунок. Побрів він з нею назад у своє село. До вечора утомився Бурачок і став подумувати про нічліг. Дивиться: поблизу вогник у хаті світиться. " Дай-но, — думає, — загляну туди. Либонь добрі люди й переночувати пустять".
Підходить уводити, увести до ладу віконцю й бачить: на столі, покритому білою скатертиною, лежить пиріг, пишний так рум'яний, прямо сам у рота проситься, а поруч гусак смажений так меду пляшечка. На крамниці сидить товстуха-молодуха, рукавиці у'яже, пісні наспівує, муженька свого чекає.
"Нічого не скажеш — вечерю підходящий!" — подумав Бурачок і постукав у вікно: тук-тук!
- Хто там? Це ти, Метек?
- Пусти, красуня, погрітися перехожого.
Господарка заметушилася, забігала по хаті: у один мить пірог полетіла зі стола у діжу, пляшка меду — у скриню, а гусак смажений — у піч.
"Е, мабуть, не для пса ковбаса! У такої господарки й сухою кіркою не поживишься!" — з досадою сказав сам собі Бурачок і тільки встигнув відскочити від вікна, як раптом несподівано заскрипіли по снігові легкі сани й підкотили до будинку. Здоровенний, широкоплечий мужик у теплому кожусі виліз із саней, підійшов до воріт, забарабанив із усієї сили у хвіртку й крикнув:
- Агов, дружина, відкривай!
Ворота у ту ж мить розгорнули, господарка провела коня у двір, а хазяїн, побачивши Бурачка, звернувся до нього:
- А ти, братик, хто такий будеш?
- Я людей перехожий, — відповів Бурачок, — пусти, хазяїн, переночувати.
- Що ж, заходь, ми гостям завжди раді! - сказав гостинний хазяїн і, звертаючись до дружини, додав:
- А ти, дружина, накривай на стіл!
- Так що накривати-те! - зітхнула господарка й покосилася на Бурачка. - Нічого у мене у будинку ні, крім хліба так солі. Не чекала я тебе, Метек, так скоро, ось нічого й не приготувала. Та гостюючи-те почастувати нема чим.
- Ну, на немає й суду ні, — відповів миролюбно хазяїн. - Що робити? Чим багаті, тем і раді: хліб, сіль так вода — теж їжа. Давай що є, було б що з'їсти!
Та поки господарка накривала на стіл, хазяїн, помітивши на колінах у Бурачка лупату сову, запитав:
- А Скажи-но, братик, що це у тебе за чудо-юдо?
- А це совушка — мудра голівонька, птах розумний так розумна, усе наскрізь бачить і брехунів ненавидить.
- Ось як? Хитра, виходить, у тебе птах! - похвалив хазяїн сову й прийнявся з апетитом уплітати хліб із сіллю.
Мужик Бурачок тим часом ущипнув лупату, і та відгукнулася по-своєму.
- Що це вона говорить? - поцікавився хазяїн.
- Так говорить, що у діжі пірог лежить.
- Пиріг? Ану ж бо, дружина, подивися!
- Так звідки йому там бути? - відповіла жадібна господарка й з переляком уп'ялася на віщий птаха. - Може бути, який-небудь залежаний шматок? Ось подивлюся... - Вона заглянула у діжу й руками сплеснула, нібито здивувалася.
Робити нема чого — вийняла з діжі рум'яний пиріг.
Хазяїн і гість переглянулися й, не говорячи ні слова, мовчачи прийнялися лупити пиріг за обидві щоки. Бурачок не довго думаючи знову вщипнув совушку — мудру голівоньку, і вона знову запищала.
- Ну, а тепер що вона говорить? - запитав хазяїн із цікавістю.
- Так усе своє плете, — як би бентежачись, відповів Бурачок. - Говорить, начебто у скрині пляшка меду лежить!
- А що, мабуть, резонно говорить! - викликнув хазяїн, весело потираючи руки.- Ану ж бо, дружина, перевір!
- Ось уже, право, не знаю. Звідки їй бути? Може, залишилася яка крапля. Подивлюся зараз... - Та на столі з'явилася ціла пляшка меду.
Хазяїн і гість знову подивилися один на одного з лукавою усмішкою, мовчачи випили по чарочке меду й прийнялися з апетитом закушувати пирогом.
- Так чи замовчиш ти! - тихо прикрикнув Бурачок на сову, яка, одержавши новий щипок, втретє подала голос. - Замовчи, не твоя справа!
Але цікавий хазяїн швидко перервав бесіду Бурачка із всезнайкою совою:
- Немає вуж, говори, братик, що там ще напророчила твоя сова — розумна голова.
- Так порожнє меле! - як би знехотя відповів Бурачок. - Говорить, начебто у грубці гусак смажений.
- Гусак? Чуєш, дружина? Гусак, та ще й смажений! Ану ж бо тягни його сюди так заодно подивися, чи немає там ще чого-небудь.
Господарка кинулася до грубки, заглянула туди й знову сплеснула руками:
- Ну, так і є! Ах, боже мій! Ще недавно нічого не було, і раптом звідкись узявся цей смажений гусак! Розуму не прикладу, чудеса, та й годі!
Добродушний хазяїн розреготався, підморгнув Бурачку й запропонував випити ще чарочку — за совушку — мудру голівоньку, птаха розумну так розумну, яка усе наскрізь бачить і брехунів ненавидить.
Коли на інший день, щільно поснідавши залишками ситної вечері, Бурачок попрощався з гостинним будинком, хазяїн підморгнув дружині й весело розсміявся:
- Ох, як ні хитра ти, Каська, так не промах і кіт Васько! Як він тебе за твою жадібність провчив! Мабуть, не простак цей бравий мужик!