Пішов один мужик на ярмарок за козою. Купив за десять талерів не козу, а чудо — чернопеструю, зі здоровущим вим'ям. Веде її, радіє. А отут корчма біля села. Поставив він козу біля забору й зайшов випити чарочку. Випив одну, випив іншу, третю, п'яту, десяту — коротше, справа до вечора, побрав він козу й повів додому. Поставив її у хлів і говорить бабам:
- Побери цебро так біжи, подій коз-те. Вим'я у їй здоровущее, сиськи товсті, молока багато буде.
Обрадувалася баба, пішла у хлів, підсіла до кози, прагла було подоїти, - а у кози пі вим'я, ні сисек. Поки мужик у корчмі пив, повів хтось козу, поставив її у хлів до корчмаря, а до забору прив'язав козла тієї ж масті. Мужик спьяну-те й не розібрав.
Розлютилася баба, бігцем у хату й давай мужика крити:
- У, свиня, пияк, ти козу купив?! Розум-Те свої куди подівся? Чорт тобі його горілкою залив! Притяг козла, пьянчуга!
Злякався мужик, присмирнів, пішов у хлів, дивиться — ан і правда козел. Дивується:
- Я ж точно козу купив. Не інакше, як мені шельми у корчми штуку підбудували — козу на козла поміняли.
Побрав він козла й повів назад до корчми. Поставив його у забору, а сам у корчму. Та давай на корчмаря кричати: як це він, мол, допустив, щоб йому козу підмінили! А корчмар говорить, я-де знати нічого не знаю, була коза — виходить, і є коза. «А від баби, — говорить, — тобі влетіло за те, що у корчмі перебрав». Веде його на вулицю: подивися, мол, на свою козу.
Поки вони у корчмі шуміли, забрали шельмеци козла ладь, а у забору козу поставили. Дивиться мужик — коза! Вим'я так сиськи обмацав — як є коза! Зрадів мужик: ну, баба, тримайся! Помирився з корчмарем і пішов по такому випадкові чарочку пропустити. А поки він з корчмарем світову пив, ті бешкетники знову козу козлом підмінили.
Уже затемна добрався мужик з козою до будинку. Поставив її у хлів і говорить бабі:
- У, стара відьма, пташині мізки, козла від кози відрізнити не можеш, усюди тобі козла ввижаються! Біжи, дій козу, не те у їй вим'я лопне.
Побрала баба цебро, пішла у хлів, тільки доїти прилаштувалася, дивиться — ан знову козел! Примчалася вона у хату й давай мужика цебром молотити так присуджувати:
- Налакался, паскуда! Зовсім з’їхав з глузду, де коза, де козел, розібрати не можеш! Здумав мені голову морочити! Іди інших дури — мене не одурачишь!
Розлютився мужик, хвать табуретку так на бабів! Усі горщики-миски у кухні переколотив, побрала сокира, побіг у хлів, трах козла обухом! А отут і баба з ліхтарем прийшла, дивляться обоє — коза зі здоровущим вим'ям убита лежить!
- Чортова коза! - говорить баба, так у сльози. - На що ж ми тепер іншу купимо?-
Став мужик її утішати, говорить:
- Хто ж її знав, що вона зачарована? Дуже навіть добре, що я її, сатану, убив.
А коза-те була не чортова, не ведьмина. Просто, поки дід з бабою билися, ті лобурі повели козла із хліва, а козу на місце поставили.