Поділ нагороди

Король, Старий Фриц, улаштував у Шарлоттенбурхе маневри й на параді орден втратив. Помітив, коли у Берлін повернувся. Став єгер-єгері-лейб-єгеря запитувати, може, він запримітив, у якому місці орден пропав. А тому звідки знати, лейб-єгереві-те? Та велів Старий Фриц у усі ті села написати: якщо, мол, хто з місцевих орден знайде, нехай відразу ж старості докладеться. А староста щоб доніс у Берлін. Та ось один мужик під Шарлоттенбурхом став поле орати й знайшов орден. Пішов він до старости, доклали у Берлін, а з Берліна приходить відповідь, щоб цей мужик з'явився з орденом до короля. Приоделся мужик, пішов у Берлін. Приходить на першу варту, коштує там гвардійський полк. Відвели мужика у караульню, запитує його черговий поручик, куди він іде. Мужик і говорить: — Іду до короля. - Чого тобі треба у короля? - Король на моєму полі орден втратив, ось я його й несу. Поручик мужикові й говорить: — З тебе половина. Мужик відповідає: — Бути по-твоєму. Та пропустили його. Прийшов мужик на другу варту. Коштують там кавалергарди. Вийшов черговий прапор, запитує мужика, чого йому треба. Мужик говорить: — Іду до самого короля, несу йому одну річ, яку він на моєму полі втратив. - Покажи мені цю річ. Вийняв мужик орден з кишені, показав прапору. - Ну, мужик, нагороду одержиш — так з тебе доводиться. Мужик погоджується: — Домовилися. Прийшов мужик у королівський замок, тупотить по сходах. Виходить до нього лейб-єгер. - Чого тобі треба, мужик? - Нічого. Прагну з королем поговорити. - Так просто не вийде, — говорить лейб-єгер. - Ти мені спочатку скажи, чого прагнеш від королі. - Стало бути, втратив король орден на моєму полі, староста мене й послав із Шарлотгенбурха віддати його у власні руки. Подивився лейб-єгер на орден, говорить: — Так. Той самий. Я тебе пропущу, король тебе нагородить, так, дивися, про мене не забудь. - Добре, не забуду. Доклав лейб-єгер королеві, що прийшов мужик, і наказав король привести мужика у палати. - Мужик, чого тобі треба? - Староста мене надіслав віддати орден, який ти па моєму полі втратив. - Добре. Лейб-єгер, неси сніданок. Хліба, масла, ковбаси й дві пляшки вина. Поснідали мужик з королем. За сніданком король і запитав мужика, яку він прагне нагороду. Мужик говорить: — Двісті по заднице. - За твою чесність, за те, що знахідку не приховав, ти зовсім іншої нагороди заслуговуєш. Мужик говорить: — Немає вуж, що я призначив, то нехай і буде. Нехай ваша величність викличе двох дужі хлопців з батогами, і підемо ми на першу варту, де поручик першого гвардійського чергує. Та нехай ваша величність побере із собою лейб-єгері й прапора, який у варті кавалергардів. Прийшли вони на першу варту. Два хлопці, правофлангові Александровского полку з батогами вже там, Король говорить мужикові: — Ось усе, що ти праг. Мужик відповідає: — Мені із цієї нагороди нічого не доводиться. Ось цей поручик половину вимагав, так нехай одержить сотню. Цьому прапору п'ятдесят, а лейб-єгереві теж п'ятдесят. Поручик верещав, кричав, просив мужика хоч десяток скостити. Але мужик сказав: — Чого просив, то й одержав. Давай тепер ти, прапор, лягай, прийми свої півсотні по заду. Розплатився й із прапором. - Лейб-єгер, тепер твоя черга. Повернувся лейб-єгер у замок з великою ганьбою, три дні ходив, думою переводив. Та на четвертий день говорить королеві: — Ваша величність, нехай цей мужик, раз він так розумний, у убогості не помирає. Зробимо його князем. - Будь по-твоєму. Запросив король князів, королів і графів, улаштував бенкет горою, а сам послав за мужиком і за його дружиною. Прийшли вони у Берлін. Усе зібралися у залі. Побрав король крісло, посадив мужика й сказав усім гостям: — За чесність і вірність із нинішнього дня короную його князем. Та надяг мужикові на голову князівську корону. А мужик зі страху вітри пустив. Король зморщився й говорить: — Мужик, як не соромно? Що робиш? А мужик, стало бути, відповідає: — Ваша величність, коли князь зверху сідає, мужикові що робити? Тільки ладь бігти. Ось він низом і втік.