Одному мужикові ворожка передбачила: мол, ще три рази вітри випустиш — і помреш. Пригорюнился мужик, думає: «Я до цієї справи звичний, як отут утримуватися!» Нарешті розв'язав працювати так, щоб не тужитися — либонь тоді й обійдеться.
А отут саме прийшла настав час молоти зерно. Що робити? Сам візьмешся молоти, уже точно вітрів не удержиш. Розв'язав мужик звезти зерно на млин.
Але й на млин їхати страшно: прийде зерно підносити, вага піднімати — так і до гріха недовго. Раз, два, три — і помреш, борошно не потрібна буде. Послав би працівника, так немає його. Пояснив дружині — баба жалісливий, сам кінь запріг, сама навантажила на віз мішки так діжки, але говорить: їдь, остерігайся, потроху зерно носи, може, і стримаєшся.
Виходить — потрібно їхати.
Їде мужик, бережеться — раптом на дорозі канава. Як труснуло віз, так вітер враз і вилетів. Ледве не заплакав мужик, тільки тем себе утішив, що триматися буде щосили, а як привезе борошно додому, зовсім працювати перестане — ляже й лежачи їсти буде.
Приїхав він на млин, заплатив мірошникові за роботу, а сам став у сторонку й тільки поглядає, щоб мливо було гарне так щоб зерно не украли. Змолов мірошник зерно, склав усе на віз, сіл мужик і поїхав назад.
Ось доїхав до тієї канави, тільки подумав, як би стриматися, а отут колеса у канаву — тр-рах! - і знову з нього вітер вискочив. Ледве не заплакав мужик з досади, ну, так робити нема чого, тепер вуж не повернеш.
Рушив знову у шлях, а сам тільки й думає, як би втретє на шляху не схибити — аби тільки додому повернутися так борошно всю перепекти, а там — будь, що буде.
Так де там! Під'їхав він до вигону, дорога у гору, коневі важко, а мужик і з воза злізти боїться — не рівна година, втретє лихо трапиться. Не витягнув кінь, зупинився. Мужик як стьобнув його батогом — отут і втретє вітри пустив.
Заголосив мужик.
- Він, смерть моя прийшла! - А потім думає: «Навіщо я борошно додому-те повезу, якщо мені однаково її їсти не прийде? Через дружину помираю, це вона мене на млин виставила. Так нехай і їй борошно не дістанеться, раз вона така розумна!»
Скинув він з воза мішки так діжки, ліг біля них і лежить. Смерті чекає.
А на вигоні свині паслися. Дібралися вони до мішків, давай їх рвати так борошно лупити. Бачить це мужик, стогне жалібно, хоч у нього нічого й не болить, лежить так на свиней покрикує:
- Був би я мешканець на атом світлі, я б вам показав, вовки вас задави!
А свині й вухом не ведуть — знай собі чавкають.
У ту пору їхав повз якийсь інший мужик на возі, ще бачили почув стогони так лементи. «Що трапилося?» — думає. Під'їхав ближче, подивувався на усе це й запитує:
- Що з тобою, чоловіче?
- Ой, не запитуй! Три вітри з мене вилетіло, кінець мій прийшов.
Зрозумів отут проїзний, що на мужика просто дурниця знайшла, підняв із землі батіг і давай його стібати. Стібав, поки той не підхопився, не зібрав мішки так діжки, що свині попсувати не встигнули, і не погнав у всю спритність додому.
Пройшов тиждень, інша, а мужик живий і здоровий, тільки спина від батога поболює. Зміркував він тоді, що обдурила його ворожка. Лікті готовий був кусати, так уже не повернеш борошна- те, що свині зжерли так розсипали.
З тих пір перестав мужик ворожкам вірити.