Був на світі один король, бездітний так старий. Став він думати, кого своїм спадкоємцем зробити. З панів високого роду побрати — так вони народ не люблять, усі злобливі так боягузливі. Розв'язав він вибрати спадкоємця з мужиків і розіслав по селах указ: той, у кого є син розумний, спритний і гарний, повинен надіслати його до короля.
А у одному селі жив бідний мужик. Було у нього дванадцять синів, і всі, як один, собою гарні, ставні, спритні. Послав їхній батько до короля.
Велів король вирити рів, широченний і глубоченний, наказав водою його наповнити й оголосив:
- Хто перестрибне через цей рів туди й назад три рази, той і стане спадкоємцем.
Старший брат стрибнув, не доплигнув і у воду впав. Та другий у воду впав. За ними всі інші брати у рів попадали. Дійшла черга до молодшого.
А у того кінь був, сивка черноногий. Підхопився він на коня, від'їхав подалі, розігнався й перескочив через рів. Та назад так само. Та втретє так само.
Подивувався король: самий молодший, і років-те йому не більше чотирнадцяти, а такий спритний і метикований. Велів він йому залишитися у палаці й сказав:
- Зробив би я тебе спадкоємцем, із завданням ти впорався, так ось лихо: особа у тебе грубе, мужичня.
Відповів мужицький син:
- Що поробиш? Яке дано мені від народження особа, з таким і помирати прийде...
Сказав він це, сіл на свого коня й поїхав на луг побавитися. Їде він і раптом бачить — летить прямо на нього перо незвичайної краси.
«Ось би мені піймати його», — подумав мужицький син. Пришпорив коня, підвівся у сідлі й піймав.
Зрадів він удачі, поїхав до короля, показав йому перо. А король подивився, та й говорить:
- Переді мною баловством не вислужишся. Зумів піймати перо, так зумій піймати й птаха, який це перо втратила.
- Ну що ж. Виконаю й це, — сказав мужицький син.
А сам задумався. Не зміркувати йому, як птаха-те піймати. Пішов він до свого коня, поскаржився:
- Приключилася із мною лихо. Велів мені король піймати птаха, який це перо втратила.
Кінь і говорить йому:
- Не засмучуйся, а зроби так, як я скажу. Розпори мені черево, вийми всі кишки, поклади їх у мішок, і поїхали на луг.
Приїхали вони на луг — кінь і говорить:
- Просмикни у цей мішок мотузку, так дивися — довше. Побери чотири кілочки, застроми їх у землю й надягни на них мішок, так так, щоб кишки з мішка видні були. А сам сховайся у мені й мотузку від мішка у руці тримай. Я дохлим прикинуся, а ти дивися у обоє. Прилетить цей птах, почне клювати кишки, влізе у мішок — отут-те ти мотузку й смикни. Та птах — твоя. Бери тоді мішок, сідай на мене, і поїдемо до короля. Нехай бачить, як ти своє слово тримаєш.
Як порадив йому кінь, так мужицький син і зробив. Піймав цей птаха. А вуж до чого вона була гарна, пір'я-те різними фарбами переливаються. Але й люта — голими руками не побереш.
Ну, привіз він цей птаха королеві. Дуже зрадів король, що у нього такий спритний і розумний спадкоємець. Усюди розіслав запрошення, кликав на дивний птаха помилуватися. А мужицькому синові сказав:
- Через рів ти перескочив, чудесний птаха піймав. Тепер придумай, як особа своє змінити.
- Ну що ж. Зроблю й це.
Пішов мужицький син до свого коня за радою, а той йому й говорить:
- Ось побери ключик. Заглянь мені у вухо, знайдеш там золоту шкатулочку, а у ній скляночку з білим зіллям. Вели скип'ятити молока побільше, накапай туди цього зілля й у тому молоці викупайся. Та станеш таким красенем, що люди будуть приїжджати, щоб на тебе помилуватися, як нині на той птаха любуються.
Мужицький син так і зробив, тільки усе тайкома зробив, щоб ніхто про це не довідався. Сам скип'ятив молоко, накапав зілля, занурився й став таким красенем, що самому у дивину. Прийшов до короля й говорить:
- Тепер у мене особа не мужицька?
Король відповідає:
- Екий ти тепер красень! Праг я віддати тебе у школу наукам навчатися, а тепер не віддам; від дівиць відбою не буде. Вчися у палаці.
Приставив до нього король учителів, а коли вони вивчили його, сказав:
- Ну, а тепер підшукай дружину під стать собі.
- Добре, зроблю й це.
Пішов мужицький син на стайню до свого вірного коня.
- Порадь, як бути. Велів мені король знайти дружину, так таку, щоб під стать мені була.
Кінь йому відповідає:
- Є у мене дочки-красуні, але живуть вони у море. Ось тобі моя рада: прикрасься корабель попишнее, килимами вистели, найкрасивіші плаття приготуй, дзеркала, парфуми, квіти, щоб ока у них розбіглися від такого багатства. А собі налагодь швидкохідний човен. Як схопиш одну з моїх дочок, так біжи з корабля: він відразу ж потоне. Так дивися — не гайся, не оглядайся!
Так і зробив мужицький син. А кінь-те був не кінь, а чарівниця; вона молодця шукала, щоб позбавив її дочку від чарів, і ось вибрала.
Привіз мужицький син на корабель найкрасивіші речі, а сам сховався й став чекати. Та ось бачить — виходять із води дівчини, піднімаються на корабель і радісно вигукують:
- Дивитеся, дивитеся! Що за диво! Давайте надягнемо ці вбрання й утечемо. Ось потіха буде! Прийдуть господарки наряджатися на бал, а платтів-те немає! Ужо посміємося ми над ними?
Стали вони швидко наряджатися. Але одна усе не може надягти туфельку. Малувата їй туфелька, а інші не подобаються.
Отут вискочив молодець, схопив її на руки й стрибнув у човен. Прив'язав дівчину за ногу, щоб у воду не скакнула, і привіз додому.
Не міг король надивуватися його розуму й спритності. Як це він зумів з морської безодні дівицю собі у дружин добути!
Жувався на ній мужицький син і став спадкоємцем короля. Жили вони із дружиною довго й щасливо. Вона вдячна йому була, що визволив він її з безодні, де воно жила зачарована.