Давним-давно, коли ще старий дуб, що росте по дорозі на Устку, був ледве побільше ромашки, жив старий рибалка по прозванню Ясен.
Прозвали його так, тому що очі у нього були ясний-ясні-ясні-ясні. Мудрий був старий, добрий, усім завжди допомагав. Почитали його, любили й іншим у приклад ставили.
Та хоча старий був Ясен, зі своїми мережами розстатися ніяк не праг. Руки у нього були ще сабоні, посабоней, чому який у кого з молодих.
Уловом своїм ділився Ясен з однієї вбогою вдовою.
- Немає у Ясена жодного гріха на совісті. Святий старий, — говорили меж собою устковські рибалки. - Ніколи він не злиться, ніколи нікого не вилаяв, вуста свої худим словом не опоганив.
Почув це чорт, притаившийся у дюнах, і розв'язав заволодіти душею старого рибалки, щоб не докоряли йому у пеклі, ледарем не називали.
З тієї пори перестало Ясену везти. Попадалися йому у мережі одні краби, морські черепашки так дріб'язок усяка. Ішов він раз додому з лову, раптом підгортає до нього незнайомий рибалка, вітає, запитує, чи гарний нині улов.
- Щось у останні дні зле, — відповідає старий. - Один дріб'язок у мережу йде. Я її у море випускаю, нехай підросте. Ось помилуйся.
Показав Ясен свій улов — засміявся незнайомий рибалка:
- Ех, бачу я, хоч і старий ти, а у справі не багато розумієш. Що у тебе за мережу? Вічка-Те крихітні, те-те у них усякий дріб'язок і лізе. Подумай сам — якщо будуть у твоєму будинку дверей вишиною у пів-ліктя, хіба до тебе гість теперішній прийде? Кіт прошмигне, пес протиснеться, а людині-те й не пройти. Глянь на мою мережу, бачиш, які вічка великі? Та глянь на мій улов. Те-Те!
Здивувався Ясен.
- Нізащо б не додумався! У нас у всьому селі такі мережі, як у мене. А ти звідки будеш?
- Я-Те? Здалеку.
- Я старий рибалка, але розумна рада, хоч і від молодого, охоче вислухаю. Підкажи, що ж мені робити?
Помовчав незнайомець і говорить:
- Розпусти свою мережу, Ясен, так сплети по-моєму. Тоді й побачиш, хто з нас прав. А до тієї пори про цю справу помовчуй.
Подякував Ясену за раду, повів човен до берега. «Треба б, звичайно, розповісти рибалкам про новинку, — подумав він. - Так новинкам-те не раптом люди вірять, потрібно самому вперед испробовать. Буде вдалий лов, так це краще всіх угод».
Засів старий у своїй хаті й прийнявся мережа розпускати й по-новому у'язати. З незвички справа йшла повільно. Три дні у'язав, нарешті зв'язав і пішов у море. Відгріб подалі від берега, перехрестився й закинув мережу.
- Ану ж бо подивимося!
Не допомогла нова мережа Ясену, не піймав він нічого.
Зітхнув старий, став було до берега повертати — раптом чує знайомий голос.
- Щасливого улову! Ну, як справи, Ясен?
- Зовсім погано. Нині навіть камбала у мережу не йде.
- А мережа-те у тебе яка?
- Так нова.
- Покажи-но.
Підняв Ясен мережа із дна човна — розсміявся незнайомець.
- Не вмієш ти мережі у'язати! Глянь-но на мою ще раз! Бачиш, який у мене улов? Недарма ти йдеш додому голіруч, від століттю не було у Балтиці такої риби, щоб у твою мережу зайшла. Ступай додому, зроби вічка ще крупніше. Ну, бувай!
Вернувся Ясен додому, знову засів за роботу. «Не лихо, — думає. - Потруджуся, зроблю таку мережу, як у того рибалки, піде у неї риба — буде нашим селянам новинка у підмогу».
Але лов знову не вдався. Перший раз за усе життя розсердився Ясен, кинув мережу на дно човна.
- Чорт би забрав таку роботу! - говорить.
Та негайно ж незнайомий рибалка підпливає. Подивився на нього Ясен, бачить — з-під каптура ріжки стирчать. А той у усі горло регоче.
- Мій верх, Ясен! Двічі ти згрішив: розсердився — раз, мене пом'янув — два. Лихе лихо початок. Пом'янь моє слово, дістанеться нам, чортам, твоя душа.
- Одурачил ти мене, лукавий! Повірив я твоїм богомерзким мовленням, але іншим разом тобі це не вдасться. Сгинь, а то одержиш...
- Так не гарячися ти! Краще давай домовимося: ти мені свою душу віддаєш, а я тобі даю невід-самохват — закинеш його у море, і цей же мить буде він повний риби. А не погодишся, я тебе у спокої не залишу до кінця днів твоїх. Будеш злидарювати, лаятися, грішити — і однаково у пекло потрапиш. Сам подумай, що тобі вигідніше.
- Я ось думаю: не чи з'їздити тобі веслом по шиї?
- Бач який упертий! - фиркнув чорт. - Ти не поспішай, подумай як випливає. А надумаєш — удар три рази у стару сосну на березі. Я й з'явлюся.
Добрався Ясен додому, посміявся над своєю простотою, а ранком побрав моток мотузки й пішов до старої сосни. Підійшов, перехрестився й постукав по корі. Чорт отут як отут. Сміється.
- Так я й знав: ти мужик недурний, погодишся віддати душу за невід-самохват.
- Будь по-твоєму, але спершу виконай три мої бажання.
- Говори скоріше, які. Я геть усе зробити можу.
Показав старий рукою на дюни й говорить:
- Прагну, щоб тут була тиха бухта для рибацьких човнів. Підсунь-но ти дюни ближче, так щоб тут бухта була.
Набрав чорт повні груди повітря й давай дути! Дул три дні й три ночі, нарешті пересунув дюни. Аж спітнів.
- Що ще я повинен зробити?
- Тепер посади на цих дюнах густий сосновий бор, щоб вітер пісок з місця на місце не носив.
Три дні й три ночі тягав нечистий дерева з-під Дунинова, Храброва й Ритвян, поки не покрилися дюни соснами.
- Ну, а останнє твоє бажання? - запитує. А сам думає: «Ось-ось заграбастаю я твою душу!»
- Я два рази у долоні лясну, а ти за цей час розмотай цю мотузку й обкрутися нею з голови до п'ят.
Захихикав чорт від радості
- Екий дрібниця! А ну давай!
Ляснув у долоні Ясен, глядь, а чорт коштує з голови до ніг мотузкою обплутаний. Повалив його Ясен на землю, зв'язав кінці мотузки, підняв чорта й кинув у море.
- Не будеш більше, нечиста сила, рибалок спокушати неводами-самохватами! Лежи тепер на дні, пускай тебе там краби щипають!
Довго жив ще старий Ясен, а коли помер, усе село його ховало. Але дотепер устковські рибалки стороною обходять те місце, де Ясен риса утопив. Каламутить там нечистий воду над собою, вири крутить, б'ється у люті чолом про морське дно.