Був у однієї матері син. Сім років вона його грудьми кормила. А після син їй і говорить:
- Матінка, добре б подивитися, що на білому світлі робиться.
Мати йому відповідає:
- Синок, Юзефек, стало бути, ти мандрувати надумав?
Він їй відповідає, що не ладь би й постранствовать. Дуже він любив з рушничкою погуляти.
Ось зібралися вони й пішли разом по білу світу. Та прийшли у густий-густий ліс. Там їх ніч застала. Мати синові й говорить:
- Синок, що робити будемо?
Він відповідає:
- Матінка, залізу-но я на високе дерево. Може, побачу, де світло.
Побачив удалечині вогник і говорить матері:
- Матінка, пішли, там вогник світиться.
Прийшли вони до лісової хатинки. У ній жив один мужик, а був він розбійником. Попросилися вони переночувати. Він погодився.
- Якщо, — говорить, — сподобається, можете й довше жити.
Мати обрадувалася.
- Ось і добре, — тлумачить. - Давай деякий час тут поживемо.
Живуть вони там, живуть, а Юзефек — він влучно стріляв. Коли їсти чогось стало, побрав він своя рушничку й пішов у ліс. Отут мати й говорить розбійникові:
- Давай одружимося.
Розбійник відповідає:
- Я б одружився на тобі, так сина твого боюся.
А матері так полювання було вийти за нього. Ось вона й говорить:
- Припаси кіл потовще. Повернеться синок мій з лісу — ти його й пришиби.
Він їй відповідає:
- Я твого сина вбивати не стану. Давай краще пошлемо його туди, де повно диких звірів. Від них він живим не піде.
А Юзефек застрелив у лісі зайця, додому несе. Мати саме у віконце дивилася. Побачила сина — пішла, лягла у постіль. Син приходить, запитує:
- Матінка, що з тобою? Ти що лежиш?
Мати відповідає:
- Синок, я занедужала.
Він і запитує:
- Матінка, а чого тобі хочеться?
Вона відповідає:
- Дуже мені хочеться м'яса дикого звіра.
Пішов він зі своєю рушницею у ліс, приносить кабана. А мати усе у ліжку лежить. Він їй говорить:
- Матінка, ось тобі дикий кабан.
Вона відповідає:
- Синок, однаково я хворію.
А розбійник матері шепотить:
- Пошлемо його у одне місце, де левів повно — вони його й розірвуть.
Ось мати й говорить:
- Синок, повернеться мені здоров'я від левиної печінки. Сходь туди-те й туди - те, там леви водяться.
Пішов син до левів і рушниця із собою побрав. Прийшов — леви на нього! Тільки він був дуже сабоний. Став від левів оборонятися — усіх їх поубивал. Залишив тільки двох левенят і забрал їх із собою. Печінки левиної припас і пішов до матері. А тієї усе спокою ні, перевести його прагне.
Повернувся Юзефек у хатинку, левенят привів, деякий час там пожив і знову у ліс на полювання пішов. Мати й запитує розбійника:
- Що з ним зробимо?
Він відповідає:
- Я знаю одне місце, там розбійників повнісінько. Пошлемо його туди, вони його вб'ють.
Повернувся з лісу Юзефек, а мати знову лежить у постелі. Говорить Юзефек:
- Матінка, ти, стало бути, знову хворієш, раз у постелі лежиш.
- Знову хворію, Юзефек.
- Матінка, а чого тобі хочеться?
- Ох, Юзефек, хочеться мені столітнього вина.
- Матінка, не знаю, де добути столітнього вина.
Отут розбійник і говорить:
- У такому-те місці розбійники живуть. У них столітнього вина багато.
Мати просить:
- Ось ти мені його, Юзефек, і принеси.
Побрав він рушницю, левенят із собою прихопив і пішов до розбійників. Тільки підійшов — налетіли на нього два розбійники, думали, що вдвох упораються. Він одного схопив, а іншого левенята задушили. На шум ще троє вискочили. Юзефек ще одного вбив, а двох левенята розтерзали.
Забрався Юзефек у розбійницьку печеру, а там королевна сидить. Її розбійники у одного короля ще малим дитем украли. Вона багато років у полоні жила, так що вже дівицею стала. Говорить вона Юзефеку:
- Біжи! Тебе розбійники вб'ють!
А він відповідає:
- Не бійся, я їх поубивал.
Забрал її із собою, і столітнє вино теж. Вийшли вони з печери, розговорилися. Юзефек у неї й запитує:
- Ти звідки тут узялася?
Вона відповідає:
- Мене розбійники у батька украли, а ти мене визволив.
Зняла вона своє колечко, надягла йому на палець і заприсяглася:
- Юзефек мій, ти мене звідси визволив, і тому, стань ти хоч сліпнув так хром, а я за тебе заміж вийду.
Ідуть вони шляхом-дорогою, левенята слідом вино несуть, а назустріч їм — мужик з підводою. Посадив Юзефек королевну на підводу й велів мужикові відвезти її додому.
А сам додому пішов.
Дивиться матір у вікно, говорить розбійникові:
- Худа справа. Юзефек іде. Не вбили його розбійники.
Увійшов Юзефек у хатинку. Мати у постелі лежить. Він їй і говорить:
- Матінка, ось тобі столітнє вино.
Устала мати з постелі, випила провина й умить видужала. Та говорить:
- Юзефек, уже стільки років ми разом, а я ніколи ще у тебе у голові не пошукала.
Юзефек відповідає:
- Матінка, я вуж не маленький, не треба у мене у голові шукати.
- Давай, Юзефек, я Усе-таки пошукаю.
- Ну, коли прагнеш — шукай.
Сіли вони на галявині, стала мати у нього у голові шукати й запитує:
- Скажи мені, Юзефек, у чому у тебе сила?
- Матінка, це тобі без потреби. У чому захочу, у тому й буде.
Мати просить:
- Ну, скажи Усе-таки.
- Матінка, є у мене на верхівці три волосся. Ось у них-те і є моя сила.
Були із собою у матері ножнички. Задрімав Юзефек, а вона ті волосся й вистригла. Ослабшав Юзефек, втратив свою силу, а мати з розбійником йому ще й очі викололи.
Юзефек їм говорить:
- Викололи ви мені очі, так відведіть мене на дорогу. Буду я там милостиню просити.
А ті два левенята усе при ньому були. Ось сидить він у дороги, милостині просить, а отут візник їде. Став Юзефек візника просити, щоб звіз він його у місто, звідки родом та королевна була, і левенят йому за це пообіцяв. Звіз його візник у той місто. Став Юзефек і там милостиню просити, і побрали його у богадільню. По королевнину наказу всіх жебраків, що у місто забрідали, відводили у богадільню. Королевна добра була й щоранку сама у богадільню ходила, жебраком вино роздавала й запитувала:
- Як поживаєте, нищенькие?
Юзефек її відразу по голосу довідався, а вона його не довідалася.
Ось випили злиденні кожний свій кухоль, а Юзефек не допив. Зняв з пальця колечко, яке вона йому дала, коли він її з печери виручив, і кинув у кухоль. Стала королевна порожні кружки збирати, знайшла колечко у кружку й відразу догадалася, що Юзефек тут. Відшукала його, стала запитувати, як же він око своїх втрати-те. Він їй усе розповів.
Тоді вона пішла до свого батька, тамтешнього короля, і стала просити, щоб він їй одну річ дозволив. Батько її запитує, мол, яку. Вона відповідає, що прийшов-де той Юзефек, який її від розбійників урятував, ось тільки сліпий він. Король дуже тем засмутився, але дозволив їй за Юзефека заміж вийти. Тільки весілля влаштував не пишну й визначив їм жити у хатинці за містом, тому що Юзефек сліпий.
А королевна усе думала, як Юзефека зцілити. Думала-Думала й придумала. Викупила левенят у візника й потихеньку пішла з ними у ліс. Підстерегла того розбійника, що на Юзефековой матері одружився, і говорить:
- Ти навіщо зла справу зробив, Юзефеку очі виколов? Говори, як його вилікувати, не те левенята тебе розірвуть.
Злякався розбійник, відповідає:
- Не знаю де, але є у лісі галявина, на тій галявині колодязь. Вода з того колодязя сліпим очі зціляє.
Відпустила королевна розбійника, повернулася до Юзефеку й говорить: підемо, мол, у ліс, погуляємо. Юзефек спочатку не праг іти. Ти, говорить, заведеш мене у хащу й там кинеш. Але Усе-таки пішов. Ходили вони, ходили й прийшли на галявину. А там колодязь. Та два птахи б'ються. Ось один птах інше око виклевала, а та, з виклеванним оком, занурила голівку у колодязь, і око у неї став целехонек. Говорить дружина Юзефеку:
- Ідемо туди, Юзефек, до самого колодязя. Там птахи билися, одна інший очі виклевала, а та у колодязь пірнула, і ока у їй цілі зробилися. Ідемо туди, Юзефек я тебе тою водою умию, і ти прозреешь.
Юзефек їй відповідає:
- Дурна ти, баба! Думаєш, я не розумію, що там вода глибока й задумала ти мене утопити?
Довго вона його вмовляла. «Я, — говорить, — прагну, щоб ти прозрів». Нарешті погодився він.
Умила вона його тою водою, і він відразу видючим став. Та три волоски у нього відразу знову отросли.
А поки вони по лісу-те ходили, війна почалася. Та тесть його, король, усе королівство у три дні втратив. Повернувся Юзефек на четвертий день, попросився на годинку покомандувати й усе назад відбив. Дружина його пішла до батька й розповіла, як Юзефек командував і всіх переміг. Зрадів король, прийшов до зятя й говорить:
- Ти королівство відвоював, так побери собі половину, і влаштую я тобі весілля й бенкет на увесь світ.
Запросив король на весілля безліч народу. Та мене, Янека Хмелю, теж покликали. Парад улаштували, з гармат палили. Один шахрай мене у гармату заштовхав і вистрілив на гору Чанторию. А порох у мене у одному місці засів, дотепер сидить. Ні-ні та й пальну.