Було у одній сім'ї одинадцять дітей, і народилося у них ще дванадцяте дитя — дочка. Уже з усією селом сім'я перекумилась, на дванадцяту-те й кумів не вистачило. Батько тоді говорить:
- Вийду зараз за ворота, кого першого зустріну, того у куми й покличу.
Сказане — зроблене. Першої попалася йому по дорозі чаклунка. Він побачив її — сторонкою обійшов. Бачить — сидять на крамниці старий з бабусею, чоловік і дружина. Підійшов він до них і попросив, щоб у неділі прийшли вони до нього на крестини.
Чаклунка йому сказала:
- Ага, не захотів мене кумою покликати — сьорбнеш тепер горя зі своєю донечкою. Не мабуть їй щастя.
А старі інше сказали:
- Велике щастя їй буде. Приїде за нею сам король у кареті, запряженою шісткою білих коней.
Старий і баба веліли йому принести дочку у костьол. Звалися вони Иоахим і Ана. Охрестили дівчинку й дали їй ім'я Анушка. Одержала вона у подарунок від хрещеного ножиці, а від хресної — золоту косу.
Росла Анушка, і коса її із чистого золота усе довшай робилася. Ніхто, крім батька, не знав, звідки у їй коса така. А як стала Анушка зовсім більша й навчилася прясти, побрала вона ножиці, стала косу свою підрізати й прясти з неї пряжу. Мати цю пряжу відносила у палац старій королеві й старому королеві. Кілька років носила.
Але ось занедужав одного разу у палаці молодий королевич. Лікували його, лікували — жоден лікар вилікувати не може. Тоді порадив хтось королевичеві виткати із цієї золотої пряжі плащ і носити його. Так і зробили. Королевич цей плащ надяг, і здоров'я у нього відразу поправилося, але не зовсім.
Пішов він одного разу у ліс на прогулянку. Зустріла йому чаклунка. Вона його запитала:
- Куди йдеш, молодий королевич? Бачу я, хворість тебе здолала. Прагнеш, зілля або трави дам? Вилікуєшся.
Нарвала вона трави, склала у купку й підпалила.
- Ось куди дим потягне, туди і йди.
Подумав королевич: «А раптом і справді дим мене вилікує!» Дав чаклунці золотий, подякував і пішов за димом. А чаклунка йому вслід тільки посміялася:
- Хи-Хи-Хи! Золотий мені дав, а хворість-те при ньому залишилася!
А королевич ішов, куди дим тяг, і вибрався з лісу. Зупинився за кущем, бачить — дівчина з веретеном сидить і пряжу пряде. Він усе дивиться й дивиться, а вона усе пряде. Та заодно ще корову пасе. На гроші - те, за пряжу виручені, вони корову купили. Пішло лихо з будинку, їжі тепер усій сім'ї вистачало.
Вийшов королевич через кущ до Анушке. Вона побачила його, злякалася, веретено схопила й додому втекла. Але королевич знайшов дорогу до її будинку. Анушка сховалася, а він — прямо до її матері й говорить, що прагне бачити дівчину із золотий косою. Мати відповідає, що у них-де такий немає. Тільки адже він-те знав, що вона отут. Та відразу ж посватався до неї — зрозумів він, звідки золота пряжа була, з якої йому цілющий плащ зшили. Мати й батько просили королевича відступитися. Мол, дочка їх — бідна, і не з руки їй за такого багатого нареченого заміж іти. Але королевич стояв на своєму, і батьки погодилися.
Оголосили їхнім нареченим і нареченою, а через три тижні й весілля призначене була. А від чаклунки розв'язали приховати, що Анушка заміж виходить.
Ось приїхав молодий королевич, стали до весілля готуватися. Задзвонили у дзвони, люди юрбою валять. Стала чаклунка запитувати:
- А який це сьогодні свято? Куди біжите, рівно зайці?
- Відв'яжися, — говорять їй. - Не час із тобою ляси точити.
Відмахнулися люди від неї й прямо — до костьолу. А туди вже під'їжджає карета, шість білих коней у неї запряжене, і сидить у кареті Анушка з молодим королевичем.
Ну, чаклунка слідом кинулася й розв'язала чого-небудь їм напсувати. Так зачепилася за пень і ушкодила собі ногу. А отут і у великий дзвін ударили.
- Агов, люди! Допоможіть! - кричить чаклунка.
Так тільки ніхто їй не допоміг, усе на весілля поспішали, спізнитися боялися. Королівське весілля — усім весіллям весілля, кожному хотілося подивитися на таке диво.
Та я була на тому весіллі, платті на мені було паперове, чобітки скляні, капелюх з масла. А як їхали у костьол, пекуче стало й капелюх станув. А як ішли туди по кам'яній дорозі, чобітки мої розкололися. А як їхали з костьолу, дощ пішов, плаття моє намокнуло й геть-чисто розповзлося.