На Кашубах є повір'я: той, хто при житті створив зло й не покаявся, повинен після смерті відбути покаяння у нашому грішному світі, зробитися примарою. Яка провина, таке й примара. Вони, примари - те, усякі бувають, не тільки страшні так шкідливі, що людям зло лагодять.
У одному селі, якому володів злющий і розпусний пан, було примара-дівиця. Вона при житті була дуже гарна, багато її домагалися, але вона нікого до себе не підпускала. Через неї було багато сварок і бійок, одного хлопця навіть убили. Він-Те саме їй подобався, і коли його вбили, вона з горя занедужала й померла. Та за гординю їй було призначено каятися й чекати, поки її хто-небудь позбавить.
Один хлопець побачив цю примару, йому сподобалася дівиця. Задумав він на ній одружитися. Якось раз підстеріг її, схопив і тримав, поки півень не проспівав. А як півень проспівав, вона у могилу більше не повернулася. Скінчилося її покаяння, і дуже вона була йому вдячна за це.
- Вистачить, — говорить. - Відпусти. Тепер я тут залишитися повинна.
Хлопець зрадів, весілля затіяв, а на весілля розв'язав запросити пана. Про пана йшла худа слава: мало того, що був він людей жорстока, але ще й заздрий. Наречена хлопця й відговорювала: не клич, мол, пана на весілля, лихо буде. Але він її не послухав, своїх дружків послухав. А цей пан, як побачив молоду, так спокою втратився — вуж дуже вона була розумна, скромна й гарна. Розв'язав він відібрати її у парія, а як за справу узятися, не знає. Пішов він додому з весілля, і попався йому по шляху дружок того нареченого, який теж від заздрості місця собі не знаходив.
Пан йому й скажи, що у нього на розумі. А той відповідає, що справа, мол, легше легені.
- Ви йому задайте таку роботу, щоб він виконати не міг. А як не виконає, зрадьте смерті. Закон-Те вам цього не забороняє.
- Так-Те воно так, так ось що йому наказати? - запитує пан.
- А накажіть йому за одну ніч усю вашу землю зорати. Цього йому не зробити.
- Вірно, — говорить пан.
Призначив порадника наглядачем, викликав того хлопця й велів йому за одну ніч усю свою землю зорати. «А не зореш, — говорить, — смерті зраджу за невиконання панського наказу».
Повернувся хлопець додому — особи на ньому немає.
- Що трапилося? - дружина запитує. - Ти чого журишся?
Розповів хлопець їй, що йому велено і яка кара призначена, якщо не впорається.
- Ось бачиш, говорила я тобі: не клич пана на весілля. Не послухався мене, тепер горя сьорбнеш. Ну, у а цей раз, уважай, усе обійшлося. Іди на поле, застроми леміш у землю й додому вертайся. Не бійся, справа буде зроблена.
Те-Те народ дивував, коли на наступний ранок виявилося, що вся панська земля поорана.
- Ну, а тепер що робити накажеш? - запитав пан у свого наглядача.
- Накажіть йому усе дерева у вашому лісі нагору тормашками поставити. Цього йому не зробити.
Пан викликав хлопця. «Молодець, — говорить, — усе пооране як випливає». Та відразу нову роботу задав. «Не виконаєш, — говорить, — зраджу смерті».
Той знову йде додому, ніг не чує від лиха. А дружина й цього разу йому підказує:
- Іди у ліс, відшукай наймолодшу ялинку, вирви її з коріннями, застроми у землю нагору тормашками й додому вертайся.
Він так і зробив. А на наступний ранок люди дивляться — увесь панський ліс коштує нагору тормашками. Пан, як побачив, у нього волосся сторчма встали — це ж разоренье!
- Ось вони, твої дурні ради! - говорить наглядачеві. - Не приведеш ліс у порядок — голову зніму! Зрозумів?
- Так не тривожтеся ви! - говорить наглядач. - Велите йому ліс у порядок привести.
Викликав пан того хлопця й говорить:
- Ти що мені вночі накоїв? Ти що, жартів не розумієш? Ти що, розорити мене прагнеш? Щоб завтра ліс у мене був, як колись, а то й насправді тобі голову знесу!
Панові поперек слова не мовиш. Повісив хлопець голову, побрів додому. Але й отут дружина його виручила.
- Бачиш, що наробив, мене не послухавши. Говорено тобі було: не клич пана на весілля! Ну добре, це горе — не горі. Ступай у ліс, знайди ту саму ялинку, що висмикнув, постав її як випливає й додому йди.
Ранком люди дивляться — ліс коштує, як і колись стояв: верхівками у небо, коріннями у землю.
- Ну й мужик! - говорить пан. - Чує моє серце, але добратися мені до його баби.
- Доберемося, — відповідає наглядач. - Пошліть його на чортовий млин за мішком золота. Чорти його дарма звідти не випустять.
Знову призвав пан цього хлопця й говорить:
- Мужик ти виконавчий, це добре. Мені терміново потрібний мішок золота на витрати, так що ступай уночі на чортовий млин і там добудь його. Принесеш — молодець, голіруч повернешся — смерть.
Побіг хлопець додому, а дружина вуж на порозі чекає, запитує, що новенького пан придумав. Розповів він їй, що йому велено йти на чортовий млин за золотом — розсміялася вона.
- Це справа неважка. Ступай до пана й скажи, що згодний іти на млин, так потрібний тобі людей, щоб дорогу туди показав і мішок нести допоміг, нехай-де пан для вірності пошле з тобою свого наглядача. Підійдете до млина — ти його вперед пішли чортів сповістити, що ти, мол, прийшов. Поки вони його бити й ганяти будуть, набери собі мішок золота й іди звідти по доброму.
Ось прийшли хлопець із наглядачем, із дружком своїм колишнім, на млин — він і говорить наглядачеві: іди, мол, скажи чортам, що я прийшов за золотом. Той пішов, чорти його схопили й у пекло поволочили. А хлопець тим часом набрав мішок золота й бігцем додому!
А панові всі неймется, розв'язав сам придумати, як від хлопця позбутися. Думав-Думав і придумав.
- Ти — говорить, — мужик сумлінний і мені корисний. Прагну я пополювати, так лінь мені по лісу за звіром шустати. А раз ти усе вмієш, зжени-но до ранку на мій двір уся лісова звірини.
Хлопець потилиця чеше, а дружина йому говорить:
- На тому всі й скінчиться. Ступай у ліс, знайди ведмедя сядь на нього верхи й жени до пана на двір. Усі звірі слідом підуть. Заодно й пана попугаешь — більше приставати не буде.
Та справді: тільки хлопець ведмедя осідлав, як усі лісові звірі слідом пішли до пана на двір. Пан перетрусив, у підвал сховався. А звірі давай підвал підкопувати! Хлопець їм спервоначалу не заважав. «Нехай, думає, — пана попугают». Потім став їх відганяти так куди там! Звірі як сказилися, нічим не вгамуєш. Добралися до пана й на шматки розтерзали. Сгинув він безславно.
Що не говори, а добре мати таку дружину!