Кіт і курка

Жили-Минулого кіт і курка у старій хатинці біля дрімучого лісу. Дружно жили. Кіт усе за їжею бігав і щораз, ідучи з будинку, остерігав курку: «Нікого у будинок не пускай, не те погано тобі буде. Та по двору не бігай, вівса й будинку повно». Курка за ним двері завжди замикали. Підкараулила одного разу лисиця, коли кіт вийшов з будинку, прибігла до дверей і просить: — Впусти мене, курочка! - Не пущу тебе, мені кіт не велить. - Впусти. Тобі гнилий овес їсти доводиться, а я пшенички принесла. Дурна курка послухалася й відчинила. Схопила її лиса за крило й потягла. Закричала курка у усі горло: «Котик, братик, мене лисиця несе за темні ліси, за високі гори!» Почув кіт, прибіг, виручив курку з лиха й за неслухняність пожурив. На інший день знову пішов кіт у ліс. Лисиця знову до дверей і просить: — Відчини мені, курочка. Курка нізащо відчиняти не прагне. - Нічого мені не треба. У мене й овес, і ячмінь — усе є. - Відчини, курочка, відчини. Я тобі хліба принесла, м'якенького. А ячмінь-те твердий, ще дзьоб зламаєш. Спокусилася курка й відкрила двері. Охопила її лиса за шию й потягла. Хрипіла бідна курка, хрипіла: «Котик, братик, мене лисиця несе за темні ліси, за високі гори!» Але кіт не почув. Прийшов він додому ввечері, а курки немає. Дуже він засмутився, побрав свою скрипочку — він на скрипці відіграти вмів, — перекинув через плече торбинку, каменями її набив і пішов у ліс. Прийшов він до лисої нори, заграв і запік: Дили?, дили?, дили? ца! У норі живе лисиця З малими ребятками, З рудими лисятками! «Ах, як добре хтось відіграє! Підемо попляшем!» — закричали лисенята. Та давай друг за дружкой вискакувати з нори. А кіт їх усіх по черзі поубивал каменями. Вліз він потім у нору, бачить — курка засмажена лежить. Заплакав кіт, зовсім розладнався й сам її з'їв, щоб добро не пропадало.