Жив-Був король. Був у нього великий сад, а у тому саду золота яблуня, яблука золоті приносила. Стали раптом ці яблука по одному щоночі пропадати. Коли залишилося всього три яблука, король розв'язав їх устерегти. Було у нього три сини: двоє розумних, а третій дурний. Сказав їм король:
- Милі сини мої! Прийде вам по черзі ці три яблука ночами сторожити.
Побрав старший син скрипку, забрався на яблуню й почав відіграти, щоб не заснути. Але підійшов час, упав на нього туман, кинув він відіграти й заснув. Спав недовго, опам'ятався, глядь — а одне яблучко пропало. Засмутився він, зліз із яблуні й — до батька. Так, мол, і так, хтось побував у саду й зірвав яблуко.
На наступну ніч пішов сторожити другий син. Побрав він із собою трубу. Сурмив у неї із усієї сечі, щоб напевно злодія віджахнути. Так тільки заснув, як і старший брат. Прокинувся, бачить — усього одне яблуко на дереві залишилося. Пішов він до батька, зізнався, що й у нього, мол, яблуко украли.
Настала черга третього сина, дурного — і його батько сторожити послав. Побрав він із собою трубку — мірка тютюну у неї входила. Закурив він, а біля голови на яблуні шипів натикав. Мол, якщо задрімає, то вколеться й опам'ятається. Але й на нього туман упав, як на старші. Уже став він задремивать і раптом бачить — птах! Схопив він її — та вирвалася, полетіла. Тільки одне перо у руці залишилося. Золоте. Пішов він до батька, показав.
Подивився батько на перо, подумав: «Перо золоте — значить і птах золотий». Та нейдет це у нього з голови — навіть занедужав. Доктори його лікували-лікували, нічого не допомагає. Нарешті зрозумів король, що не видужати йому, поки не побачить він тому золотого птаха. Послав він відразу за синами й говорить їм: відправляйтеся, мов, мандрувати, шукайте той золотий птаха.
Ось два розумні сини набрали із собою всякого добра, осідлали коней-красенів і відправилися шукати золотий птаха. Приїхали вони у одне місто, стали там бенкети влаштовувати, пити, є, у карти відіграти, музикою так танцями себе тішити.
А дурний побрав кульгаву кобилку, загорнув у скатерку хліба краюху так м'яса шматок, - грошей-те у нього небагато було, — і поїхав інший дорогою.
Їде він, бачить — ліс, перед лісом луг зелений, а на лузі великий пень. Зліз він з кобилки, пустив її на траву сил поднабраться, а сам сіл на пень, розгорнув свою скатерку, розв'язав поїсти.
Раптом виходить із лісу вовк. Видне, голодний був, зачув королевича, кобилку так запах їстівного. Зупинився віддалік і дивиться, немов частування чекає. Побачив королевич вовка, злякався. «Ну, — думає, — усі! Та мені смерть, і кобилі!» Однак відрізав шматок хліба, кинув вовкові. Той з'їв і ближче підійшов. Королевич знову йому шматок кинув, вовк підійшов ще ближче. Так раз за разом з'їв вовк увесь хліб і м'ясо у королевича, став зовсім близько й говорить:
- Милий королевич, їдеш ти шукати золотий птаха. Тільки так шукати, як ти задумав, — даремна праця. Залиши ти тут свою кобилку, сідай на мене верхи, так неодмінно задом наперед. Інакше, особою-те вперед, ти від вітру задихнешся. Я адже швидко бігаю.
Королевич оком моргнути не встигнув, як прилетіли вони на високу гору. Бачить королевич удалині гарний великий палац. Указав йому вовк на цей палац і говорить:
- Дивися, синок, у тому палаці твоя золота пташка. Іди за нею, але зроби так, як я тобі скажу. Птах сидить у старій погнутій клітці. Ось ти й бери її таку, яка вона є.
Королевич обіцяв, що так і зробить. Але коли він пробрався у палац і побачив прекрасний птаха у погнутій клітці, то подумав: « Як же я такий прекрасний птаха у погнутій клітці додому батькові понесу?» Бачить він — на стіні гарні клітки висять, і говорить собі: «Адже набагато краще буде, якщо я золотий птаха привезу у гарній клітці». Та став він птаха з погнутої клітки діставати, у нову пересаджувати. А птах як закричить голосним голосом! Почува варта, набігла, схопила королевича із птахом:
- Ти що отут робиш? - кричить. - Ти у нашого хазяїна коштовну річ крадеш!
Повела його варта до хазяїна. Ми, говорять, изловили його у такий-то палаті ось із цією кліткою й із цим птахом. Запитав хазяїн у королевича, навіщо він наважився на таку таємну справу. Розповів йому королевич про яблука й про батька, як той через птаха розхворівся. Мол, якщо він її не добуде, то батько його улюблений з туги померти може. Та став він просити у того доброго хазяїна золотий птаха.
Хазяїн йому говорить:
- Віддати задурно таку дорогу річ — неможлива справа. Але є отут одна людина, кінь у нього золотий.. Приведеш мені золотого коня — одержиш золотий птаха.
Зажурився королевич, побрів до вовка на високу гору. Запитує вовк:
- А птах де?
Відповідає королевич із подихом:
- Якби я тебе послухався, була б птах. Изловили мене слуги, до хазяїна привели. Сказав мені хазяїн, що є у цих місцях кінь золотий. Якщо приведу йому коня, дасть він мені птаха. Порадь, як бути!
Вовк йому відповідає:
- Геть там уліво чорнолісся, а за ним — замок, де кінь золотий. Ступай, бери його, як він є, і веди сюди.
Пішов королевич до того замка. Та бачить там щонайнайкрасивішого коня, усього золотого з голови до копит. Коштує він у ясель, ось тільки вуздечка на ньому обшарпанная.
Не сподобалася вона королевичеві. Бачить — поруч висить гарна вуздечка, розв'язав він її на коня одягти. Але ледь узявся за вуздечку — як почав кінь бити копитами, як почав іржати! Слуги прокинулися, бігцем у стайню — подивитися, у чому справа. Піймали королевича, прибили маленько — за злодія прийняли. Привели його до свого молодого хазяїна. Говорять — піймали біля коня. Хазяїн і запитує:
- Навіщо ти за конем прийшов?
Сказав королевич, що праг одержати за нього золотий птаха. Хазяїн і говорить:
- Одержиш ти коня, якщо зробиш те, що я велю! Геть у тому місті, бачиш його? - живе дівиця щонайпречудної краси. Доправ її сюди — дам тобі коня золотого.
Пішов королевич до вовка на високу гору. Та говорить йому, пригорюнившись:
- Спокусився я гарною вуздечкою, праг у ній привести тобі коня. Схопили мене слуги, відлупцювали — по цю пору голова болить. Привели до хазяїна, і задав він мені завдання. Геть у тому місті живе дівиця дивовижної краси, і велів він мені доправити її до нього замість за того коня.
Вовк відповідає:
- Залишайся отут. Тобі із цим не впоратися, і тоді вся справу погубимо.
Отут прикинувся він добрим легінем, пішов у місто й став у колодязя. Прийшла та дівиця за водою, попросив він у неї напитися. Подала вона йому глечик обома руками, а він її підхопив, кинув на плече, обернувся вовком і приніс на високу гору.
Побачив королевич дівицю, говорить:
- Як же бути? Не можу я таку красу на коня проміняти!
Та дівиця плаче, до тій людині не прагне.
- Добро, — говорить вовк. - Чекай нас отут, дівиця, ми з королевичем підемо за конем.
Прикинувся вовк красунею — ну, точнісінько як та дівиця. Відвів королевич красуню до молодого хазяїна, золотого коня за неї просить. Зрадів хазяїн, подобалася йому та дівиця пущі всіх у місті. Віддав коня. Сіл на нього королевич, приїхав на гору, а вовк назад перетворився у вовка й раніше його там опинився. Та говорить:
- Дівиця, тримай коня. Стережи, поки ми не повернемося. Сідай на мене, королевич, поїхали за птахом.
Прикинувся вовк золотим конем, і відвів його королевич до хазяїна золотого птаха. Як побачив той золотого коня — усе був готовий віддати, що попросять, навіть ще трьох птахів на додачу, але королевич побрав тільки ту, яку колись просив. Приходить він з нею на гору, а вовк уже там. Говорить вовк:
- Ну, королевич, одержав ти, що шукав і чого не сподівався, ось ще й гроші тобі на дорогу. Бери тепер дівицю так пташку, сідай на коня і їдь із богом до улюбленого батька. Але, говорю тобі, м'яса на ринку не купуй.
Сказав і пропав.
Їде королевич із дівицею й із птахом до батька. Попався йому на шляху багате місто. Заїхав він на ринок, запитує:
- Чого у вас отут новенького?
Люди йому й говорять, що двоє молодців тижня дві тому назад приїхали, грошей купу заборгували й опівдні поведуть їх на шибеницю. Говорить королевич дівиці:
- Давай подивимося, що за молодці так чому так міцно провинилися.
Настав полудень. Ось іде військо, юрба валить, а у серединці два молодці. Глянув королевич і говорить дівиці:
- Так адже це мої брати!
Пробився він крізь юрбу прямо до ката, став просити, щоб відпустили його братів, він-де за них усе заплатить. Послухався кат, не став їх стратити. Звільнили братів, королевич їх коней викупив і усе інше добро. Ось їдуть вони й приїжджають на той самий луг, де кобила кульгаючи пасеться.
- На цьому лузі ось у цього пня зустріло мені усе моє щастя, — говорить королевич братам. - Прийшов сюди вовк, я йому хліба дав і м'яса. Та за це він мені добув усе, що ви, брати, бачите: і дівицю, і коня, і птаха золоту.
Позаздрили йому брати. Говорять між собою:
- Уб'ємо його отут, на лузі, порубаємо на частині, заберемо дівицю, коня й птаха, відвеземо їхньому батькові самі.
Дівиця-Те усе це чула, а сказати королевичеві побоялася. Схопили його брати, убили, порубали на дрібні шматочки, а дівиці пригрозили, щоб не прохопилася.
- Заприсягнися, — говорять, — що вдома нас батькові не видаси, не те й з тобою те ж саме зробимо.
Вона заприсяглася приховати, що це їх рук справа. Та поїхали вони додому.
Як побачив батько всю цю красу, так хворість із нього миттю зіскочила — видужав. Поставили слуги коня золотого у палату, дівицю відвели у ще кращу, а птаха у клітці віднесли у королівський палац. Тільки кінь не їсть, від ясель голову відвертає, по хазяїнові тужить. Та дівиця теж. Ходить по палаті від одного вікна до іншого, усе дивиться, немов королевича чекає. Та птах не співає, по королевичеві засмучується. А королевич лежить, посічений, на тому лузі.
Та прийшов до нього вовк.
- Ех, — говорить, — хлопець! Жодного моєї ради ти шляхом не виконав.
Став вовк ліпити шматочок до шматочка, зліпив його цілком і підняв. Воскрес королевич, сіл на пень, зітхнув і говорить:
- Брати мої, брати! Так-Те ви мені за доброту мою відплатили, за те, що я вас від смерті врятував. Але бог милостивий, я живий, а вас панотець покарає, якщо тільки від хвороби не помер.
Кобила-Те кульгаючи всі там же на лузі була. Сіл він на неї, вовка на прощання перехрестив. А той біжить за ним слідом і говорить:
- Стій, королевич! Потрібне мені який-чого тобі сказати. Ти про мене, дивися, не забувай. Одружитися будеш — я до тебе на весілля прибіжу.
Поїхав королевич. Приїжджає додому, а отут брати у саду гуляють, бачать — їде він на кульгавій кобилі. Перелякалися вони, змертвіли, як бути їм, не знають. Під'їхав королевич до палацу. Побачила його дівиця, через вікно до нього вистрибнула, руки простягає:
- Милий ти мій королевич, ти ж справді воскрес!
Та сміється, радіє своєму той-те-королевич-те. А кінь, як почув його слово, так ясла розніс і прямо до нього! Птах усе не співала, а побачила королевича — заклацала, залилася у своїй клітці. Дуже король здивувався: «Що таке?» Подивився у віконце на площу, а там син його дурний, і дівиця при ньому, і кінь.
- Ви як отут виявилися? - запитує король.
А дівиця негайно відповідає:
- Король-Панотець! Це він нас добув! А брати, — ти їх бачиш! - на пні у лісі його вбили.
Призвав їхній король, запитує:
- Ви за що брата вбили? Він добрий, він усе це добув. Милий королевич, наблизься до панотця.
Показав королевич батькові своє тіло, як поранили його й посікли. Велів король привести чотирьох коней, прив'язати двох братів до них за ноги й у поле пустити.
- Ви таку смерть заслужили! А тепер, дівиця мила, побери сина мого у чоловіки. Усе королівство йому віддаю. Буде він тобі добрим чоловіком.
Та влаштували весілля. З'їхалися звідусіль королі так вельможі. Настав час вінчатися їхати, дивиться королевич у ліс і бачить свого вовка. Побіг він з радощів у палац, кухоль вина схопив і полкалача.
А вовк говорить:
- Не за тим я прийшов. Чим міг, тем тобі допоміг, — зроби й ти, про що попрошу. Добудь меч свій і знеси мені голову — тем із мною й розплатишся.
Відповідає королевич:
- Не зроблю того за твою доброту. Помирати буду — голови твоєї не трону.
- Так потрібне, — говорить вовк. - Ти молодий, я старий, слухай мене. Не знесеш мені голови — ні тобі, ні мені наші провини не попрощаються. Бери меч і рубай.
Був королевич у великому смятенье, але побрав меч і відрубав вовкові голову — випурхнув звідти білий голуб. Та сказав:
- Спасибі, миле онученя. Я твій дід. Багато зла затворів, а тепер мені усе прощається.
Та полетів. Та усе.