Як Куба із чортом у карти відіграв

22-10-2016, 10:28 | Польські казки

Жив на світі молодець, який дуже любив відіграти у карти. Кликали його Кубою. Та таким він був запеклим картярем, що, бувало, їде на поле, вожжи собі на шию закине й однієї рукою проти іншої відіграє.

Ось раз їде він, відіграє, а назустріч йому перехожий.

Заступив він Кубі дорогу й говорить:

- Бачу я, ти у карти відіграти аматор. Зіграємо кін?

Зрадів Куба.

- Ось повезло — партнер найшовся! Сідай, називай свою ставку.

Відповідає перехожий:

- Відіграємо на душу. Ти став свою, а я — ту, що мені подвластна.

На тому й вирішили. А був те не перехожий, а чорт, і кликали його Рокитой. Але Кубі однаково було з ким відіграти, аби тільки відіграти. Злітав чорт у пекло за грішною душею, вернувся, посадив душу на дерево при дорозі.

Пішла у них гра. Відіграли вони, відіграли — Куба виграв. Нічого не поробиш, довелося Роките випустити душу на волю. Скривився нечистий, говорить Кубі:

- А ну, давай ще кін! Повинен же я відігратися.

Погоджується Куба.

- Тільки, — говорить, — я у борг не відіграю. Став ще душу.

Полетів чорт у пекло за грішною душею. Мовити «амінь» не встигнеш, повернувся із грішною душею, і знову почалася гра.

Відіграли вони, відіграли, спітнів Рокита, як миша, а однаково програв. Розгнівався чорт і у азарт увійшов.

- Давай ще кін, а то не дам тобі спокою ні днем, ні вночі.

Відповідає Куба:

- Зроби милість! Доки у тебе є, що ставити, я від гри не встану.

Задумався чорт.

- Так і бути, ставлю ще одну грішну душу. Але якщо вже і її програю, отут грі кінець.

Полетів нечистий у пекло за ставкою, тільки пил стовпом здійнялася. Але повернувся нескоро. Не прагли йому більше давати ні єдиної душі, а самий старий чорт сказав йому:

- Дурень ти, Рокита! Знайшов, з ким у карти відіграти! Так адже Куба такий гравець, яких на світі мало, він у тебе всі пекло виграти може.

Виправдовувався Рокита, викручувався, а потім і говорить:

- Ти, старий, завчасно не гарчи. Якщо я й цю душу програю, роздобуду замість три інших, відшкодую втрату.

Дали йому третю душу. Повернувся він до Куби й знову програв. Зрозумів він, що Куба йому не по зубах, пригорюнился, задумався. А потім і говорить:

- Ох, і дістанеться мені у пеклі за програш, так нічого не поробиш, ти й справді хват. Риса — і того обіграв! Гідний ти за це нагороди. Прагнеш, я женю тебе на найкрасивішій дівчині?

Посміхнувся Куба:

- А чому б і ні? Коли їсти у тебе на прикметі багата й гарна наречена, подавай її сюди, одружуся хоч зараз.

- Бач, який ти швидкий! Так, брат, справи не роблять. Женити я тебе женю, так тільки повинен ти спершу сім місяців не митися, не стригтися, не зачісуватися, і нігтів на руках і ногах не обрізати, А через сім місяців я за тобою приїду, повезу тебе до нареченої.

Погодився Куба. Дав йому чорт небагато грошей і покарав іти, на постоялий двір, зняти там комірку, жити окремо й нікому на очі не показуватися. Може він є, пити, веселитися, скільки душі завгодно, але не повинен не митися, не голитися, ні нігтів не обрізати, нехай риса чекає.

Виконав Куба усе, що Рокита йому сказав. Та став він схожий на страховиська: волосся у різні сторони стирчать, як голки у їжака, особи брудн, що обростило, а нігті на руках і ногах, як шпори у самого диявола. У такому виді краще людям на очі не показуватися — розбіжаться, як від чорта. Та тому сидів Куба у своїй комірці, нікуди носа не показував, Рокиту чекав.

Пройшло сім місяців, і з'явився лукавий. Вид у нього, як у багатого пана, прикатил він на постоялий двір у кареті, четвіркою коней, і говорить Кубі:

- Пора, збирайся, поїхали до твоєї нареченої.

Сіли вони у карету й поїхали у чужодальнє королівство. Король того королівства воював із сусідами, а воювати — гроші потрібні. Та було по всьому королівству оголошене, що той, хто дасть королеві три заходи золота — будь те бідняк, старий або чужоземець, - одержить півцарства й одну з королівських дочок собі у дружин.

Повіз нечистий Кубу прямо у королівський замок, велів докласти, що вони, мов, привезли королеві три заходи золота. Зрадів король, наказав варті гостей впустити й проводити їх у зал. Підтвердив король своє слово, і почали слуги золото носити із чортової карети. Перенесли, переміряли, склали у королівську скарбницю. Отут чорт і говорить:

- А тепер, король, повинен ти віддати одну зі своїх дочок ось цій людині.

Та на Кубу показує. А Куба до того у нього за спиною ховався, щоб людей не лякати.

Подивився король на Кубу й ойкнув. Отож за кого прийде йому дочку-те віддати! Але що поробиш, королівське слово — не горобець.

Наказав король покликати чотирьох свої дочок. Пішли вони, показав їм король на Кубу й говорить:

- Милі мої дочки, скажіть мені, кому з вас ця людина по душі? Прийде однієї з вас за нього заміж піти, не те повинен буду я повернути три заходи золота й усе своє військо втрачу.

Перша дочка говорить:

- Я такого чоловіка не прагну. Чим його у чоловіки брати, краще повіситися!

Глянула на Кубу друга:

- Чому за такого заміж іти, краще утопитися!

Третя губи надула:

- Чому з таким вінчатися, краще отруїтися!

А сама молодша королівська дочка, найкрасивіша, говорить:

- Я піду за нього заміж, панотець. Краще вже мені пропадати, чому війську нашому загинути.

Поїхав Куба до себе додому, помився, підстригся, зачесався, нігті на руках і ногах обрізав і знову став ставним легінем, яким колись був. Прикатил за ним Рокита у кареті, запряженою шісткою коней, сіл Куба у карету, і направилися вони до його нареченої.

Побачили три старші королевни, який Куба пригожий молодець, досада їх побрала. Від заздрості старша повісилася, інша утопилася, а третя — отрута проковтнула.

Дісталися їх душі Роките, став він у пекло збиратися. Попрощався з Кубою й сказав йому на прощання:

- Ми обоє не у образі. Ти одержав дружину-красуню, а я три душі замість тих, що тобі програв. Стало бути, ми квити. Вибачай, Куба! Хто знає, не доведеться чи нам ще зустрітися!

Зараз ви читаєте казку Як Куба із чортом у карти відіграв