Був у короля єдиний син, якому він велів одружитися тільки після своєї смерті й обов'язково побрати собі наречену з яєчка.
Умер король, схоронили його, забрал син із собою сто злотих, сіл на коня й поїхав купувати яєчка. Приїхав він до чаклунки. Та дала йому за сто злотих півтора десятка яєчок, веліла швидко їхати додому, а з яєчок очей не спускати — якщо яке-небудь із них закричить «пити!» — відразу ж його напоїти.
Зрадів королевич, поскакав додому галопом. По шляху одне яєчко закричало: «Пити!», потім друге, третє й ось уже чотирнадцяте. Але води ніде не було, і не зміг він їх напоїти.
Під'їжджає він до замка, а отут останнє яєчко кричить: «Пити!» Зіскочив з коня королевич, швидко напоїв яєчко водою з рову, і раптом стала чиряк їм дівиця дивовижної краси.
Побіг королевич у замок за платтям королівським для неї, а отут чаклунка перетворила дівчину у дику качку й сама її місце зайняла. Повернувся королевич і бачить якусь потвору. Засмутився він, але упокорився з долею — побрав у дружин ту чаклунку.
А його теперішня наречена, у качку перетворена, плавала у ставку. Побачив її там королівський садівник і говорить молодому королеві: « У нас у саду, на ставку плаває качка із золотим пір'ям». Велів молодий король піймати цю качку й побрав її у свої Спокої, а входити туди всім заборонив.
Якось раз поїхав він оглядати свої володіння. Отут-Те чаклунка наказала утоку вбити й зажарити. Перерізував кухар качці горло, і кров на землю полилася. А остання крапля крові крикнула: «Кухар, кухар, зарий мене під королівським вікном!» Кухар послухався, і виросла на цім місці гарна яблунька, а на ній — сім яблук, червоних, як кров. Та дух від цієї яблуні був чудесний, по всьому садові розходився.
Повернувся молодий король і запитує, де качка. Відповідають йому, що королева наказала її вбити так зажарити. Розсердився король, так що отут поробиш.
Пішов він у сад погуляти. Запитує садівника:
- Що це так чудово пахне? Той показав йому яблуньку.
Сподобалася королеві яблунька, і велів він оточити її високим забором, щоб ніхто її не попсував і яблук не зірвав.
Якось раз знову довелося королеві виїхати. Королеву відразу наказала яблука зірвати й з'їла їх. А деревце веліла спиляти, порубати й у грубку кинути. Усі так і зробили: порубали яблуньку й у грубку кинули. А де дрова рубають, там друзки летять. Ось і від тієї яблуньки залишилося надворі кілька друзок.
Прийшла бідна бабуся, друзки зібрала й грубку ними; розтопила. Але одна щепочка з вогню вискочила. Бабуся її підняла й знову у вогонь сунула, а та знову вискочила.
« До лиха це або до добра, що ця щепочка у грубку не прагне?» — подумала бабуся. Побрала щепочку й сховала у скриню.
Ранком пішла вона милостиню просити. А королівська наречена вилізла зі скриньки, хату підмела, води принесла, обід зварила. Потім знову щепочкой обернулася й у скриньку сховалася.
До вечора повернулася бабуся й диву дається: у хаті порядок і обід зварений. Поїла вона із задоволенням і спати вляглася.
Назавтра знову пішла вона милостиню просити. А королівська наречена зробила всі, як напередодні. Повернулася ввечері бабуся й думає: «Хто ж це у мене такий порядок наводить?»
На третій день бабуся зробила вигляд, що йде, а сама за двері вийшла, причаїлася й у щілинку дивиться. Бачить — відкрилася скринька, з'являється з нього красуня, береться хату підмітати. Бабуся шасть у світлицю.
- Ось хто мені допомагає! - говорить.
З тієї пори красуня більше у тріску не перетворювалася, залишилася у людському вигляді.
А молодому королеві без яблуньки зовсім нудно зробилося, і наказав він усім жінкам у королівстві приходити до нього й казки розповідати. Прийшла черга й тієї бабусі. Стала тоді красуня просити:
- Поступися мені черга, дай твоє плаття. Я прагну піти до короля й казку йому розповісти.
Надягла вона старушкини лахміття й пішла до молодого короля. Та початку йому казку розповідати про те, як один королевич повинен був побрати собі наречену з яєчка і як чотирнадцять штук яєчок без води пропали.
А королева-чаклунка разом з королем казки слухала. Зрозуміла вона, хто прийшов, і закричала:
- Женете її цей же година із замка!
Але молодий король не дозволив. Велів він прикувати королеву до підлоги залізними ланцюгами, а дівчину попросив далі розповідати.
Так він і довідався, хто була його теперішня наречена. Подивився він їй у особу й зовсім у цьому впевнився.
Та розірвали королеву-чаклунку залізними боронами. А новій королеві влаштували багате весілля. Та я там був, вино й мед пив, по вусах текло, а у рота нічого не потрапило.