У одного мужика-удівця від покійної дружини залишилася дочка. Одружився він у другий раз на вдові, у якої теж дочка була. Мачуха сабоно кривдила пасербицю, прагла її зі світла зжити, щоб усе добро дісталося її Ягусе. Тільки про той і думала, як би пасербицю перевести.
А була у тому селі млин, на якому ночами чорти господарювали, борошно мололи. Людям ночами молоти не можна було, після визначеної години ніхто туди ввійти не сміливий, боялися, що чорти голову відірвуть.
Ось і погнала одного разу вночі та мачуха свою пасербицю на млин і веліла їй змолоти корец пшениці. Не стала пасербиця перечити, зібралася й пішла. Прийшла вона на той заклятий млин, поставила мішок у лотку, сама до інших мішків пригорнулася, тремтить від страху, не знає — чи те залишитися, чи то втекти. Та й бігти боязно — того й дивися чорти у темряві накинуться. Ось сидить вона й бачить — іде до неї пан у циліндрі, у фраку, у білих рукавичках, тільки з-під фрака хвіст стирчить. Підходить він до неї й говорить:
- Марися, ідемо танцювати!
А Марися йому відповідає:
- Е, ні, не піду. У мене спідниці немає!
Указує, виходить, щоб він приніс їй білу спідницю.
Пан відправився за спідницею, приніс і говорить;
- Марися, ідемо танцювати!
- Е, ні, не піду. У мене сорочки немає.
Сходив він за сорочкою, приніс сорочку всю розшиту візерунками. Знову кличе її танцювати. А вона відмовляється:
- Е, ні, не піду. У мене корсажа немає.
Приніс він їй кольоровий корсаж — очей не відвести.
- Марися, ідемо танцювати!
- Е, ні, не піду. У мене фартуха немає.
Приніс він їй фартух.
- Марися, ідемо танцювати!
- Е, ні, не піду. У мене сапожек немає.
Приніс він їй чобітки. Не чобітки — чудо, до колін шнурівка, і знову танцювати запрошує.
- Е, ні, не піду, які отут танці! Черевики ти мені приніс, а панчоха захопити не догадався. Що ж мені черевики-те на босу ногу надягати накажеш?
Приніс їй пан панчохи, знову кличе танцювати, а вона вимагає намисто, потім сережки, потім перстенек. Усе це він їй доправив, танцювати кличе.
- Е, ні, не піду. Волосся у мене не розчесані, а розчесати нема чим.
Приніс він їй гребінь, а їй знадобилася стрічка у косу. Приніс чорт і стрічку, думає: «Ну кінець! Тепер-Те їй від мене не отвертеться!»
Запрошує її, а вона у відповідь:
- Е, ні, не піду. Мені вперед умитися треба.
- Так у чому ж я тобі воду принесу? Немає тут глечиків.
- А ось у цьому.
Та простягає йому решето.
Узявся чорт решетом воду носити. Носив, носив — що набере, усе по дорозі виллється, ніяк не донести. Озлився чорт, жбурнув їй решето під ноги так як закричить:
- Ну перегоди! Ось прийдеш ще раз на млин, я тобі покаджу, мерзотниця!
Але отут скінчилося його час, і довелося йому ні із чим ладь убиратися. Оглянулася Марися навколо, дивиться, а мішок уже повний борошна. Скинула вона його на спину й понесла додому. А будинку усе сплять, і двері замкнені. Ніхто й не чекав, що вона повернеться із млина живехонька. А з нею нічого худого не сталося, тому що вона метикована була й веліла чортові речі носити по одній, щоб час провести й у танці його чортячі з ним не пускатися. Ось прийшла вона додому, стукається.
- Хто там? - запитує мачуха.
- Відімкніть, матінка! Це я, Марися, із млина прийшла, мішок борошна принесла.
Мачуха, зрозуміло, не обрадувалася, що пасербиця вертілася жива-непошкоджена. Відімкнула вона двері, запалила свічу, дивиться: Марися це або не Марися? Придивилася як випливає — а на Марисе-Те корсаж новий, спідниця шовкова, фартух з вишивкою, намисто як горіхи, черевики до самих колін, шнуровані, у вухах серги, на руці перстень! Схопилася отут мачуха за голову:
- Марися, так хто ж тобі усе це дав? Ну, говори ж! Невже на млині дали?
- Ой, матінка! Яких там тільки вбрань немає! Бери що душі завгодно. А вуж який пан гарний запрошував мене танцювати! Так я не пішла, не захотіла.
Стало мачусі завидно. Подумала вона: « Потрібно мою Ягусю на млин послати. Нехай і вона причепуриться».
Та на іншу ніч шле мати Ягусю з корцем пшениці на млин. Не дуже-те хотілося Ягусе йти туди вночі, так уже боляче хотілося їй нарядитися не гірше Марися.
Прийшла вона на млин, сіла, сидить, тремтить від страху. Та ось є той самий пан у циліндрі, у фраку й у білих рукавичках. Він розв'язав було, що перед ним Марися. «Ну, — думає, — зараз розквитаємося!»
-- Марися, — кричить. - Підеш із мною танцювати?
А дівчина йому у відповідь:
- Які отут танці, коли у мене немає спідниці, немає сорочки, немає фартуха, черевиків, панчоха, корсажа, немає намиста, сережок і перстенька, немає стрічки у косу й умитися нема чим!
Відправився чорт за всім цим добром, приніс разом усе, що у нього попросили, цебер з водою не забув і квапить:
- Давай побистрей! Мийся, одягайся, а то у мене часу мало.
Ягуся скоренько одяглася, умилася, волосся розчесала й пішла танцювати із чортом. Як пройшов з нею чорт три кола, так заходило у їй усі перед очима, ноги заплелися. Та тоді відірвав їй чорт голову й викинув із млина. А тулуб просунув через ґрати у вікні — половина зовні, половина усередині.
Мати чекає-пожде — немає дочки. Мовчить мати, тільки зітхає. А скаржитися соромно, як би Марися сміятися не початку. А Марися-Те лежить, не спить, догадується, про що мачуха зітхає й чому Ягуся не йде: мабуть, чорт їй голову відірвав. Не стерпіла мачуха, і тільки світати початок, устала й бігцем на млин! Глядь — голова Ягусина на землі валяється. Запричитала мачуха:
- Боже милосердний! Рідне моє дитятко, що ж це з тобою зробили?!
Глянула вона нагору, а з вікна тулуб Ягусино звисає. Не посміла мачуха лемент підняти, плакати так скаржитися: боялася, що люди сміятися почнуть над її дурістю. Знала адже, що на млині діється, і сама свою дочку на погибель туди послала.
Повернулася вона у свою хату й тільки показала пасербиці Ягусину голову:
- Дивися, що з моєї Яхусея сталося!
- Ах, матінка, не треба було її туди посилати. Там кмітливість потрібна, без неї живим не підеш.
З тих пір полюбила мачуха Марисю більше, ніж свою покійну Ягусю. Одна адже вона у неї залишилася.
Ось до чого жадібність доводить! Уже як жалувала потім баба, що поласилася на дурні одежинки так дрібнички й втратилася через них улюбленої дочки.