Узимку, у тріскучі морози, собака скулиться, згорнеться у клубок, укриється хвостом, тремтить і думає: «Тільки б літа дочекатися! Уже яку-ніяку конурку, хоч малюсіньку, я собі вибудую!»
А прийде жарке літо — собака вмліє на сонечку, ноги витягне, хвіст розпустить, потягнеться, себе огляне й скаже:
- Геть яку більшу будку довелося б мені будувати. Отут турбот не обібратися! Немає вуж, проживу й так!