Один конюх чув розмову, що якщо побрати від старої труни дощечку з діркою з-під сучка й подивитися крізь дірочку, коли у костьолі під час служби ксьондз святі дарунки підносить, то побачиш усіх відьом і чаклунок, які у костьол прийшли.
Гробар, коли свіжу могилу риє, старі кістки й дошки геть викидає, і попадаються там інший раз такі дощечки. Та хто ту дощечку підбере й крізь дірочку подивиться, той відразу розпізнає, хто відьма, а хто немає.
Цікаво стало конюхові, розв'язав він дізнатися, так це або не так. Та узявся він на цвинтарі шукати таку дощечку. Та знайшов саме такий обломочек. Відніс його додому, а у неділю побрав із собою у костьол.
Підніс ксьондз святі дарунки, а конюх — дощечку до ока! Та дивиться. Люди помітили, зрозуміли, що до чого, але промовчали. А конюх побачив усі, як по писаному. Усіх відьом довідався. У них крізь ту дірочку стали видні пов'язки на головах. Пов'язують їх, коли корів доять. Та довідався конюх відьом безліч.
Ксьондзові про це розповіли, він послав за конюхом і сказав йому:
- Ой, дивися! Небезпечна справа ти затіяв! Помовчуй про цей, спаси тебе бог прохопитися.
Конюх мовчав-мовчав, а потім який про що натякнув своїм дружкам. А ті у нього усе вивідали. Довідалися про це відьми й розв'язали конюха покарати. Але той, за порадою ксьондза, щораз, коли з будинку або зі стайні виходив, обов'язково чоло хрестило, а це від усякого псування й чаклунства вірний захист.
Відьми вуж по-всякому намагалися: і так і едак підступ йому будували. Але конюх пам'ятав, що вони на нього полюють, і увесь час — треба не треба — хрестився. Та не могли вони йому ушкодити.
Тоді зібралися вони всі разом, стали рада тримати.
- Поки, — говорять, — ми його не покараємо, він буде про нас бовтати. Потрібне його вгамувати.
Стояв за околицею великий стіг сіна. Та наколдовали відьми так, що його з усіх боків вогнем охопило. Хазяї лемент підняли, вибіг конюх на вулицю й поспіхом-те чола не перехрестив. Та відьми відразу влаштували так, що йому ноги-руки повикручивало й зробився він німим калікою.
А полум'я над стогом у ту ж мить згасло, начебто його й не було — коштує собі стіг целехонек.