Задумалися Мацюсь да Кубусь, як би це добре жити й нічого не робити. Мацюсь і говорить:
- Знаєш що, Кубусь? Підемо-но за хату до дороги, вириємо на узбіччі ями, сховаємо туди ноги. Ось люди й подумають, що ми безногі каліки; хто з ярмарку піде, стануть нам милостиню подавати.
Ну добре. Скінчився ярмарок, а вони сидять — начебто у них ніг немає, як убогі каліки.
Першим ішов по дорозі з того ярмарку якийсь здоровіший мужик, багатий, причепурений. Капелюх на ньому з накладним візерунком, на ногах оравські чобітки, а за пазухою булка й сала шматок. Отут Кубусь Мацюсю й говорить:
- Давай що-небудь проспіваємо. Він нам і дасть булки так сала.
Склали нашвидку пісеньку й співають:
Чоловіче, чоловіче, добре живеш.
Сам-Те хліб так сало їж, а бідним не даєш.
Підійшов до них мужик, відрізав булки так сала по скибі, дав тому й іншому.
- Бачиш, — говорить Мацюсь. - Усе йде, як я тобі сказав. Люди нас не залишать, будемо ми жити-поживати й нічого не робити.
Ну добре. Той мужик пішов, а вони сидять.
А отут їде пан четвіркою у кареті, кучері попереду, два гайдуки позаду. Кубусь бряк горілиць, начебто він мертвий, а Мацюсь співає над ним:
Їде князь, везе князь
З ярмарку гостинці.
Милостиньку мені подасть —
Ми із братом попрощаємося.
Під'їхав до них пан:
- Ти чого волаєш?
Мацюсь і говорить:
- Ой, помер у мене братик, а поховати немає на що.
Сунув пан руку у кишеню, не дивлячись, набрав грошей жменя: золота, срібла — кинув Мацюсю й наказує:
- Ha! Так поховай його швидше, щоб у дороги не смерділо.
Та далі поїхав.
Тільки було у нього у кареті віконечко позаду, глянув він у нього, а вони обоє — живий так мертвий — бігцем бігають і гроші підбирають. Крикнув пан кучерям:
- Стій!
А гайдукові:
- Бери дрюк так наподдай тем негідникам, щоб шкіра на них полопалася, раз вони над людьми потішаються!
Біжить гайдук із дрюком, а Мацюсь із Кубусем розв'язали, що він ще грошей несе, і запекли:
Ангел божий, а не князь!
Добром бога славить.
Він нам, бідним, подавав,
Але ще додасть.
Як налетів на них гайдук, як наподдал! Доти дубасив, поки вони через тин не перескочили й не втекли. Та у ті ями більше ні ногою!