Зголоднів простак у шляху й розв'язав підкріпитися кашею. У цей час він саме підходив уводити, увести до ладу лісу. Ну що ж, розвів простак багаття, підвісив казанок із замерзлою кашею над вогнем, вона жваво й розігрілася.
Тільки праг він прийнятися за гарячу кашу, бачить — далеко у поле по свіжому сніжкові скакає на коні мисливець, за мисливцем — доезжачий з хортицями. Це був пан із сусіднього маєтку, відомий скнара й пригноблювач своїх селян. Довідався його простак і розв'язав зіграти з ним жарт.
Зняв він казанок з вогню, поставив на пень, що зі снігу стирчав. Багаття затоптало, засипав свіжим снігом. Устав спиною до пня, подбоченился й давай стрибати навколо пня так присуджувати:
Співай і стрибай біля пня —
Звариш кашу без вогню.
Стрибай побойчее —
Буде гаряче.
- Що це там мужик виробляє? - звернувся пан до доезжачему. - Ну-но, довідайся.
Поскакав доезжачий і, незабаром повернувшись, доклав, що якийсь шалапут на сухому й мерзлому пні без вогню кашу варить.
Не повірив пан доезжачему. Під'їхав до кашовара й бачить — насправді стоїть на пні казанок з гарячою кашею. Спробував — обпікся навіть.
- Слухай, мужик, — звернувся мисливець до простачку, що уплітав кашу. - Для мисливця такий казанок, що кашу сам без вогню варить у чистому полі або у глухому лісі, — ціни не має! Навчи-но мене цієї премудрості, я тебе нагороджу щедро...
Від слів — до справи, і пан за більші гроші купив чудесний казанок. Простак навчив пана, як треба стрибати й що наспівувати, гроші сховав у калитку, поклонився й без оглядки покрокував битий шляхом.
Повернувся мисливець додому, не терпиться йому показати всім дивну штуку. Зібрав він своїх гостей, дружині велів захопити усе, що потрібно для каші, і відправився у поле. Через півгодини вся компанія стояла у того ж самого пня. Пан запитує:
- Добродії! Може бути, вам завгодно покуштувати чого-небудь гарячого? Я навмисно запросив вас сюди, щоб зробити вам приємний сюрприз. На цьому пні я зараз зварю вам кашу.
Поставив він казанок із крупою на пень, заправив салом, посолив, насипав снігу, повернувся спиною до пня, подбоченился й давай стрибати навколо пня так викрикувати:
Співай і стрибай біля пня —
Звариш кашу без вогню.
Стрибай побойчее —
Буде гаряче.
Гості зі здивуванням дивилися па пана й губилися у здогадах, що це значить.
Танцюрист увесь змок і схрип від стрибків і співу на морозі, але коли він оглянувся й побачив, що казанок не кипить, то ще усердніше застрибав і закричав приспівку сиплим голосом. Стривожена дружина подумала, що її благоверний з’їхав з глузду. Підбігла до нього й схопила за руку, намагаючись удержати від дивацтва, але він відіпхнув її. Вона кинулася до гостей, благаючи їх зупинити чоловіка, щоб не схопив він від танцю на морозі запалення легенів.
Втрутилися гості, і обман з'ясувався. Обдурений пан отямився. Підхопився на коня й понісся доганяти простачка.
Але той заздалегідь розумом розкинув, як пожену зустріти: ледь почув за тупіт копит, підняв з дороги ціпок і закинув на липу. Вивернув навиворіт кожушок і шапку, скривив ніс у одну сторону, а рота — у іншу, зморщився, замружило одне око, підігнув ногу, устав під липу й пхикає.
На змиленому коні підскакав до нього мисливець, подивився й, не довідавшись жартівника, запитує:
- Ти не бачив, проходив тут мужик у новій шубі у баранячій шапці?
- Ще б не бачити, — плачучим голосом відповів простак. - Він, розбійник, напав на мене, нещасного каліку, вирвала милиця з рук і геть куди закинув, а сам побіг далі, як очманілий. Пан його миттю наздожене, Зроби милість, панові, пошкодуй старого, дістань мою милицю з дерева. Без нього мені смерть! А йому, негідникові, однаково від вас не зникнути.
Зстрибнув мисливець із коня, кинув поводдяуявному каліці, а сам став дертися на дерево.
Цього тільки й чекав простак. Побачив, що паї, заліз високо, підхопився на коня, підібрав поводдяй стрілою помчався по дорозі. Скорехонько зник від мисливця, що отетерів.
Панський будинок стояв у дороги. Простак осадив коня у воріт, пустив його у двір, а сам вузькою стежкою пішов далі через ліс.
Ось так два рази посміявся мужик над паном, від помсти його пішов і показав, що він не злодій.