Був у одного багатого хазяїна син, і той син нізащо не праг одружитися: мол, раннє одруження рідко добром кінчається. А батько наполягав: одружися, мол, неодружений хазяїн деякого коштує, недарма-де говориться, що будинок трьома кутами на господарці тримається й тільки одним — на хазяїні. «Притім, — говорить, — дружину треба брати змолоду, пізнє одруження — дияволові потіха».
Умовляв батько сина, уламував — і свого добився, привів син дружину у будинок.
Так не повезло бідоласі: баба попалася зла, сварлива, неуживчивая — суща відьма. Господарка вона була нікудишня, а неодмінно всім верховодити бажала. Що чоловік привозив у будинок возами, то вона умудрялася винести з будинку під фартухом. З ранку до вечора сварилися вони й сварилися через усяку дурницю. Пекло кромішнє у будинку зробився. Хлопець вуж звик: ледве що, він шапку у руки — і геть із будинку. Тільки затемна, бувало, вертається.
Якось провесною поїхали батько із сином орати ділянку, яка у них у лісі була. Батько вола привал, син вола привів, запрягли їхньою парою, щоб робота спорилася. Опівдні пішли вони додому обідати, а волів залишили у лісі. Прив'язали до ялин, сіна підкинули. Та на те лихо нишпорив поблизу вовк, учуяв видобуток, одному волові горло перегриз, а іншого зжер, тільки кісточки залишилися.
Відвертали мужики після обіду — де воли? Шукали, шукали й знайшли: у одному місці полхвоста, у іншому — голова, у третьому копита так купка тельбуха. Догадалися вони, що це вовча робота. Вистежили розбійника й накрили його у хащі; він до того об'ївся, що з місця рушити не міг. Пов'язали його мужики й стали радитися, яку б кару йому придумати, так посуровее. Говорить батько:
- Давай йому хвіст затиснемо у розщепленій колоді, щоб він з голоду здох.
- Це не кара, — говорить син. - Знаєш що зробимо? Даючи його женимо — ось це буде йому пострашней усякої страти.