Ішов зі служби солдатів. Був він уже старий-престарий. Зустріли йому двоє мандрівників і стали у нього милостиню просити. Солдат і говорить:
- Люди добрі, так хіба у таких, як я, просять?
А мандрівники не відступаються. Тоді солдат мовить:
- Є у мене три мідяки. Віддам їх вам — мені нічого не залишиться. Прийду куди-небудь — ні за нічліг не заплатити, ні за їжу.
Та Усе-таки дав він мандрівникам один мідяк. Потім вони у нього другий випросили й третій. А після й запитує один з мандрівників, чого б він праг за ці три мідяки. А інший мандрівник, — це був святий Петро, — і шепотить солдатові: проси, мол, царства небесного після смерті.
- Навіщо? - говорить солдат. - З мене й того досить, що я з королівської служби цілий-непошкоджений звільнений.
Тоді перший мандрівник запитує:
- Покурити любиш?
- Люблю, — говорить солдат.
Та дав йому мандрівник чарівний кисет. Якого тютюну захочеться, такий з кисета й сиплеться. Та ще дав чарівний мішок. Варто його розкрити й сказати: «Полезай у мішок», так кожної у нього залізе й буде там сидіти, поки не дозволять звідти вилізти. На тому вони й розсталися, і пішов солдатів далі.
Та ось прийшов він у одне місто. А у тому місті був будинок, у якому нечиста сила завелася, так що ніхто у ньому ночувати не міг. Ось солдат і говорить:
- Піду я туди на нічліг, нічого із мною худого її буде. Тільки дайте мені свічу, книжку й дрюк.
Як стемніло, сіл він на стілець, став книжку вголос читати. За годину до напівночі піднявся на горищі шум-грім і повалила у кімнату нечиста сила, сила-силенна. Оточили чорти солдата, сталі щипати так смикати. Він на них прикрикнув:
- А ну, тихо!
А чорти тільки пущі щипаються, схопити його грозять. Розкрив солдатів потихеньку свій мішок і говорить:
- Полезай у мішок!
Отут уся нечиста сила: і хто у кімнаті був, і хто у сінях, і хто на сходах, — уся так у мішок і полізла. А солдат побрав дрюк і давай їх охаживать! Чорти завили, заверещали, почали геть проситися, стали клястися, що більше сюди не з'являться. Випустив їхніх солдат, і втекли вони стрімголов у своє пекло. Ліг солдатів у постіль і проспав до ранку. Ранком люди стали у вікна заглядати: живий він там або ні, не чи втік. Дивляться — а він спить собі у ліжку.
Устав солдатів, поснідав, погуляв, а до вечора знову у той будинок відправився. Та наказав приготувати йому із собою свічку, книжку й два дрюки.
Та знову за годину до напівночі піднявся шум-грім на горищі, повалила у кімнату нечиста сила, тільки проти вчорашнього вдвічі менше. Прийнялися чорти солдата щипати. Він їм говорить: мол, тихо ви. А вони ще пущі щипаються. Розкрив він тоді свій мішок і наказав їм усім туди лізти. Залізли вони, а солдат давай їх молотити! Лемент піднявся! Запитує солдат:
- Ще прийдете?
- Ні, — говорять чорти. - Не прийдемо.
Випустив він їх, а сам спати ліг. Та спав до ранку. Ранком устав, поснідав, пообідав, повечеряв. До ночі знову пішов у той будинок, і три дрюки йому принесли, про свічку й книжку не забули.
Став він читати; читав, читав, а ніякого шуму немає. Ось і північ настала, і ще година пройшла, потім світати початок — нічого на горищі не чути. Виспался солдат, ранком устав, пішов до хазяїв. Ті запитують:
- Ну як?
- Тепер туди можна йти, — говорить солдатів. - Ідіть і живете, скільки прагнете.
Стали ого запитувати, чого він прагне за це.
- Прагну, — говорить солдат, — жити у цім місті, Доки сам не помру.
- Геть у тій хатинці, — говорять йому, — живе один старий у усіх на піклуванні. Ступай до нього, живете там удвох.
Побрав солдат кисет свій і мішок, пішов туди, і стали вони жити разом з тим старим. Та їжі їм вистачало, і грошей.
Та покарав старому солдатів, що, як стане він помирати, нехай старий кисет собі побере, а мішок чарівний нехай йому у голів покладе.
Ось помер солдатів, а старий зробив, як покарано.
Пішов солдатів на небо. А там у дверей коштує святий Петро й говорить:
- Я тобі говорив: «Проси царства небесного після смерті». А ти не праг, усе радів, що зі служби цілий-непошкоджений звільнений. Куди ж ти тепер лізеш?
Робити нема чого, пішов солдатів у пекло. Іде, мішок на плечі несе. Став стукатися у пекло. Відкрив чорт-воротар дверей так як закричить:
- Ой, отут прийшов той, з мішком, що нас ловив і дрюком лупцював! Закривай, замикай усі двері на самі більші запори!
Не пустили солдата у пекло. Пішов він знову у царство небесне стукатися. Відкрив дверей святий Петро, побачив його й говорить:
- Не праг царства небесного, ось тепер і стукайся те туди, те сюди.
А солдат розкрив мішок і говорить:
- Полезай у мішок, святий Петро.
Що отут робити? Поліз святий Петро. Солдат його не б'є, тільки мішок крутить. Став святою Петро просити:
- Відпусти мене, солдат. Я піду до господу богу, слівце за тебе замовлю, щоб пустили тебе до нас у царство небесне.
Відпустив солдат святого Петра, пішли вони разом до господу богу. Замовив святий Петро слівце за солдата, і прив'янули його у царство небесне.