Колись по сусідству з маєтком одного багатого пана жив бідний селянин. Усі його багатство складалося з однієї коровенки. Якось вона забрела на панське поле. Побачив її пан, піймав і зарізав.
Пішов бідняк до пана й зажадав, щоб той заплатив йому за корову. Розсердився пан і наказав своїм батракам висікти бідняка батогом.
Повернувся додому наш бідолаха ні із чим.
- Давай-но напишемо прохання королеві. Він справедливо розсудить нас! - порадила йому дружина.
- Як же ми його напишемо, — відповів їй селянин, — адже я грамоті не навчений? Думали вони, думали й нарешті придумали. Побрав селянин більшу дошку й гарненько обтесав її рубанком. Довго він возився з дошкою, пихкав, сопів, поки не вирізав на ній свою халупу й панський маєток. На дошці було ясно видне по яких місцях ішла корова, з якої сторони вона забрела на панське поле й де пан її зарізав. Під цим малюнком селянин вирізав ослін, на ній — себе, а навколо десять чертенят.
Закінчивши цю важку роботу, селянин звалив на плече дошку й направився прямо до короля. У великому лісі, через який проходила його дорога, він зустрів мисливця.
- Добрий день, пан! Бажаю тобі удачі! - вітав зустрічного селянин.
- Спасибі, добра людина! Куди шлях тримаєш? - поцікавився мисливець.
- До короля, скаржитися на мого пана.
- А чим він тебе скривдив?
Селянин скинув дошку із плеча й показав йому своє прохання. Подивився мисливець, але нічого не зрозумів.
- Як же ти не розумієш? Адже тут гак ясно усе намальоване! - здивувався селянин і став пояснювати: — Ось це — моя халупа, а це — панський маєток і поле. Ось звідси моя коровенка забрела на панское поле, а на цім місці її зарізали. Це — лава, на якій мене розтягли панські слуги, а десять дияволенят — це десять ударів батогом, які мені всипали за наказом пана. Тепер тобі зрозуміло?
- Так, тепер я усе зрозумів, — сказав мисливець. - Іди, добра людина до короля, він неодмінно тобі допоможе!
Мисливець пішов, а селянин продовжив свій шлях. Йому й у голову не прийшло, що він розмовляв із самим королем Яном.
Нарешті добрався він до королівського замка. Варта впустила його, а один із придворних відвів у більшу роскошно прибрану кімнату, де на золотому троні сидів король у червоній мантії із золотою короною на голові, а довкола нього юрбилося дванадцять важливих сановників.
Подав наш селянин першому сановникові дошку із проханням і попросив:
- Прочитайте, ваша милість, яке зло вчинив мені мій вельможний пан!
Перший сановник почав вертіти дошку й так і едак, але нічого не зрозумів. Не зрозуміли й інші сановники. Розсердилися вони й прийнявши бідняка за безумця, веліли слугам прогнати його. Однак король зупинив слуг і наказав подати йому дошку із проханням. Дванадцятий сановник передав дошку одинадцятому, одинадцятий — десятому, той — дев'ятому. Так і передавали вони її один іншому, поки перший сановник не подав дошку королеві. Король подивився уважно на прохання й звернувся до своїх сановників:
- Як же так, чому ви нічого не розумієте? Тут усі дуже ясно викладене. Піди ближче, добра людина!
Селянин наблизився до трону.
- Ось це тут, напевно, твоя халупа? - запитав у нього король.
- Так, мій государ. Це моя халупа.
- А ось цей маєток твого пана?
- Цілком правабоно, мій государ!
- Твоя корова забрела на панское поле ось звідси, не чи правда?
- Звідси, мій государ, звідси.
- А пан твою корову піймав і зарізав, чи не так?
- Зарізав, мій государ, зарізав, не порахувався з тим, що вона у міна одна-єдина.
- А ти пішов до пана, попросив за корову грошей і замість грошей одержав десять ударів батогом, чи не так?
- Так, мій государ! Рівно десять. Твоїми вустами говорить сама правда!
Селянин дуже зрадів, що король зумів розібрати його прохання, і поплескав його по плечі.
- Ось це розумна голова, а не капустяний качан, начебто ваших, — і він глумливо подивився на дванадцять важливих сановників. Король Ян теж був дуже задоволений, що показав себе перед радниками розумним і догадливим, і сказав селянинові:
- Ти вертайся додому, а я подбаю, щоб тобі повернули гроші за корову й більше ніколи не кривдили.
Через якийсь час пан одержав від короля наказ побудувати селянинові новий будинок, хлів, свинарник і сінник, дати йому корову й до всього цього додати велика ділянка землі.
- Мудрий государ, наш король Ян — він відразу розібрався у моєму проханні! А його радники, нічого не розуміючи, тільки очима ляскали. Та навіщо король годує цих дармоїдів, коли вони навіть у проханні розібратися не вміють? - розповідав задоволений селянин сусідам до кінця свого життя.