Народився у одного короля син, і запросив король у куми двох сусідні королів. Приїхали вони. Відвели їм Спокої, а із цих покоїв у кухню віконечко виходило. Відправилися королі гуляти, а кухар чує: у спокоях розмова. Заглянув він у віконечко, дивиться, а там сидять ангели-хоронителі тих приїжджих королів, міркують, що б їм таке хрещеникові на зубок подарувати. Один говорить:
- Поумнішати йому на десятому році.
А другий додав:
- Та с шести років усі, чого не побажає, нехай виконується.
Ну, охрестили маленького королевича, Вільгельмом назвали. Підріс він небагато, і став кухар з ним дружбу водити. Ось здійснилося йому шість років, кухар йому й говорить:
- Виля, побажай.
- Чого побажати?
- Ну, побажай, нехай ця вода вином зробиться.
Побажав королевич. Та стала вода вином. Думав кухар, думав і придумав.
- Виля, — говорить. - Побажай, щоб став серед моря замок і ми у тому замку опинилися.
Та опинилися вони у цьому замку.
- Виля, побажай, щоб дочка твого хрещеного тут виявилася.
Глядь, вона тут. Пробула вона у замку пари днів, вийшла подивитися на море, схопив її кухар за ноги у скинув у воду. Втопила вона. Залишилися кухар з королевичем одні. Кухар і говорить:
- Виля, побажай, щоб дочка твого іншого хрещеного тут виявилася.
Вона отут як отут. Пробула пари днів, пішла подивитися на море, схопив її кухар за ноги — і у воду! Вона теж втопила.
Шукали королі дочок, шукали, так так і не знайшли. А кухар з королевичем у замку жили. Жили-Жили, набридло кухареві, він і говорить:
- Виля, погано отут. Побажай, щоб ми до твого батька повернулися.
Побажав королевич, і вони вмить повернулися у королівський палац. Їхнім там не довідалися, уся двірня вже перемінилася. Став кухар проситися у кухаря. Його прийняли, а королевича побрали до нього кухарчуком. Прослужили вони так кілька років, а кухар з кожним днем усе більше до горілки тягся. Пам'ять-Те у нього й відбило, забув він, що у десять років королевич поумнеет.
А той, як здійснилося йому десять років, усе пригадав і зрозумів, що накоїв. Пішов він до батька, але не зізнався, що він королевич. Тільки попросив улаштувати великий бенкет. Мов, на цьому бенкеті приготує він гостям приємну несподіванку.
- Ну, дивися, кухарчук! - говорить король. Якщо твоя несподіванка виявиться не така вуж приємна, я велю тобі голову відрубати. Ніяк мені бенкет у п'ятсот золотих устане.
А кухарчук став його просити, щоб запросив він на бенкет хрещених, королів-сусідів. Послали їм запрошення, приїхали вони. Велів король настріляти дичини для пари. Привезли дичину. А кухар засів у корчмі з кухарчуком і п'є. Годин у десять ранку прийшли за ним королівські слуги.
- Кухар, іди додому, — говорять. - Настав час готовити.
А кухар відповідає:
- Нині я готовити не буду. Агов, корчмар, налий-но ще по одній!
Пішли слуги додому, пригорюнились. Мол, вижене їхній король. Нічого королеві не сказали, а до полудня знову пішли за кухарем.
- Кухар, пора на стіл подавати. Ступай на кухню. Не те король нас усіх прожене.
- Не піду. Корчмар, ще по одній! Не буду нині готовити.
Ідуть слуги назад, зневіряються. Вода у кухні не грета, м'ясо сире, а вуж і на стіл подавати пора. О пів на першу говорить кухар:
- Виля, пішли.
Прийшли вони на кухню, налив кухар води у казан.
- Виля, побажай, щоб це був суп, так такий, що гості й не едали. Побажай, щоб м'ясо зажарилося, так так, щоб ніхто такого колись не пробував. Потім будуть коропи у тесті. Побажай, Виля. Нехай усякий, хто їх покуштує, пальчики оближе. А тепер попачкайся, немов ти усе це готовив, і підемо до гостей.
Вийшли вони до гостей, а король і говорить:
- Ну, кухарчук, де твоя приємна несподіванка? Мені цей бенкет у п'ятсот золотих устав. Дивися! Коли не догодиш, не зносити тобі голови.
- Ваша величність, — говорить королевич. - Цього я не боюся.
Вийняв він з кишені шкатулочку, підходить уводити, увести до ладу першому хрещеному.
- Була у вас дочка?
- Була, так пропала.
- Прагли б ви її знову побачити?
- Якщо ти її мені повернеш, кухарчук, віддам її тобі у дружин, і забирай усе королівство на додачу,
Клацнув королевич по шкатулочке.
- Бажаю, щоб з'явилася сюди дочка цього короля.
Та з'явилася вона. Побрав її кухарчук за руку, підвів до короля. Той обійняв дочку й говорить:
- Кухарчук, ніхто тобі ніякого худа не зробить. Продовжуй.
Підійшов кухарчук до іншого хрещеного.
- Та у вас була дочка, так пропала?
- Так, кухарчук, пропала.
- Прагнете її знову побачити?
- Тільки покажи — віддам її тобі у дружин і усе королівство на додачу.
Той — щелк по шкатулочке!
- Бажаю, щоб з'явилася цього короля зникла дочка.
Побрав її за руку, підвів до батька.
- Ваша величність, це ваша дочка?
- Моя. Буде вона, кухарчук, твоєю дружиною, віддаю тобі королівство, і жоден волосся із твоєї голови не впаде.
Підходить кухарчук до батька.
- Ваша величність, а у вас був син?
- Був, так пропав.
- Прагнете його побачити?
- Поверни його мені, кухарчук, — усе королівство твоїм буде.
Кухарчук, як був увесь перемазаний, обійняв короля.
- Я ваш син і є!
Та заново бенкет почався. Королевич сусіднім правителям говорить:
- У вас, хрещений, дві дочки. Я на старшій одружуся, а молодшої нехай ваше королівство залишиться. А у вас, хрещений, одна дочка. Бути їй королевою у вашій державі. Мені ваших королівств не треба, я у своєму королем буду.
На тому й вирішили. А кухарі стратити прагли, так не встигнули. Він з горя відразу сам і помер, і забрали його чорти у пекло.
Велів король із гармат стріляти. Я саме повз проходив, один пушкар схопив мене, сунув у гармату. Ось я сюди й прилетів.