Була у однієї пані служниця. Пані нею нахвалитися не могла, гнівалася тільки, що та завжди сміття у куточок купкою збирає.
- Від сміття у будинку вид неохайний. Люди скажуть, що тут нечупари живуть, — вичитувала її господарки.
А тієї, щораз, як збереться сміття викинути, немов шепотить хтось: «Не викидай, змети купкою у куточок...»
Затіяла господарка сама сміття викинути, глядь — а під сміттям жаби сидить! Хозяйкин син убити її праг, але служниця за неї заступилася:
- Не віднімай життя у безневинної тварин, не ти їй її давав, — говорить.
Побрала жабу й під будинок пустила. Та ось якось уночі приходить та жаби до служниці й говорить:
- Приходь до мене у гості, будь моїм жабенятам хресною матерями.
Служниця обіцяла прийти, а сама пішла до ксьондза на сповідь і попросила рад, як бути.
- Іди, — дозволив їй ксьондз, — тільки, дивися, нічого там не їж і не пий.
У куточку, де сміття лежало, розступилася земля, вийшов звідти гном і повів за собою служницю вниз по сходах.
Під землею було всі, як у нас, світле й красиво. А жаба, хворіючи після пологів, у ліжку лежала. Служниця й той гном охрестили всіх жабенят і стали кумами.
Частування там було сила-силенна. Але як не просили служницю, як не вмовляли, вона нічого у рота не побрала.
Погостювала вона два дні й стала додому збиратися. Насипав їй жабина чоловік у фартух піску з уголочка й покарав:
- Повернешся додому, висип пісок тайкома у скриню. Тільки нікому нічого не говори й не показуй.
Повернулася вона додому, а виявляється, її півтора року будинку не було.
Сховала вона пісок у скриню, через три дні подивилася — а скриня повна чистого срібла й золота.