Жив колись на світі добряга селянин. Сабоно він бідував. А отут ще у їхніх краях вибухнув такий страшний голод, що довелося йому усе кинути й разом із дружиною податися у найближче місто. Там у них народився син. Селянин став працювати ткачем, трудився день і ніч і незабаром зібрав небагато грошей.
Через якийсь час пішли рясні дощі, селянин повернувся додому, прикупив небагато землі й став збирати гарні врожаї.
- Це син приніс щастя у наш будинок, - говорив селянин сусідам.
"Але як зробити так, - думав він, - щоб син не випробовував у своєму житті такого нестатку, як випробував я?"Та розв'язав селянин женити сина на дочці якого-небудь багатія. А отут йому й повідомили, що у одному далекому селі живе землевласник, у якого росте чарівна дочка. Ось селянин і поїхав до нього разом із сином спробувати щастя.
- Ну, що ж, мені подобається твій син, - сказав землевласник і погодився
На заручини зі своєю дочкою.
Задоволений селянин повернувся додому й улаштував із цієї нагоди велике торжество, щоб усе бачили, яке щастя йому привалило.
Ішов час, син підростав, але отут селянин раптово вмер. Почув про це землевласник і розв'язав побрати юнака до себе.
- Навіщо брати його до нас?- втрутилася дружина.- Хлопець став уже досить
Дорослим, і ми можемо вже женити його на нашій дочці. А потім нехай він забирає її до себе. Усім відомо, що немає на світі кращого друга, чому
Гарна дружина.
Землевласник з нею погодився й послав сільського цирюльника сповістити юнака, що усе готове до весілля й він може приїжджати. З радощів мати нарядила сина у кращі одяги, зробила всі необхідні обряди, дала йому коня й відправила до нареченої.
Шлях юнака через джунглі був довгим, він утомився й розв'язав відпочити. Тільки приліг, дивиться, а поруч схопилися у смертельній сутичці змія й мангуст. " Але ж батько вчив мене, - згадав юнак, - що якщо побачиш, як двоє б'ються, потрібно виявити милосердя й розняти їх".
Але скільки він не намагався розняти мангуста й змієві, нічого не виходило. Як тільки він відкидав мангуста від змії, той знову люто накидався на неї. Тоді юний наречений вийняв шаблю, убив мангуста й рушив далі.
Не встигнув він від'їхати й сотню кроків, як почув, що його наздоганяє змія.
Адже я врятував тебе від мангуста, - сказав юнак, обернувшись, - навіщо ж ти мене переслідуєш?
Так, ти врятував мене від мангуста, - відповіла змія. - Вотпоетому я й повинна тебе вбити.
Але ж за добре діяння потрібно платити добром, помітив розгублено юнак.
Ні, - відповідала змія, - у нас інші порядки: на доброми відповідаємо злом.
Та скільки подорожанин з нею не сперечався, змія стояла на своєму. Ну що ж, нехай буде так, тебе не переконати, сказав юнак.- Тоді дай мені вісім днів, я закінчу свої справи, повернуся до тебе, і ти із мною розправишся.
Змія подумала й погодилася.
Молодий наречений продовжив шлях і був радісно зустрінутий майбутньою родичкою. Пройшло кілька днів, відсвяткували весілля, усі були веселі, тільки наречений увесь час супився.
На сьомий день стурбовані батьки попросили дочку довідатися, у чому справа.
- Скажи мені, дорогою мій чоловік, що трапилося? Чому ти такий невеселий?-запитала вона.
Але чоловік нічого не відповів. А на восьмий день заявив, що треба йому їхати. Батьки нареченої вручили молодим придане дочки, умастили маслом їх голови, посадили на візок, запряжену буйволами, і відправили у дорогу-дорогу.
Їхали вони їхали, минули вже добру частину шляху, як раптом чоловік і говорить:
- Ось що, дружина, вертайся-но ти додому. На цьому шляху мені призначене скоро вмерти.
- Якщо тобі призначено вмерти, нехай умру і я, - відповіла вона.- Мені без тебе не жити.
Пустилися вони знову у шлях і ось прибутки у те місце, де жила змія.
- Агов, змія!-закричав молодий. - Я, як бачиш, повернувся. Виповзай і кінчай із мною, раз ти так розв'язала.
При цих словах молода дружина зстрибнула з візка й стала поруч із чоловіком. Почулося грізне шипіння, і із глибокої нори виповзла величезна змія. Піднялася, розгойдуючись зі сторони убік, і приготувалася кинутися на свою жертву.
- Почекай, змія, скажи мені, чому ти прагнеш убити мого чоловіка? - запитала молода жінка.
Змія без особливого полювання, але Усе-таки розповіла, як він урятував її від мангуста.
- А у нас існує звичай відповідати злом на добро, - уклала змія своє оповідання.
Та скільки молода жінка не просила змію відпустити чоловіка, нічого не допомагало.
- Звідки ж у вас з'явився такий страшний звичай? - поставила запитання у розпачі жінка.
- Бачиш ось ті п'ять високих дерев? Піди й запитай у них, - відповіла змія.
Підійшла молода дружина до середнього дерева й задала йому своє питання.
- Справа ось у чому, - відповіло дерево.- Як бачиш, нас тепер тільки п'ять санталових дерев, а було шість - три пари. У шостого дерева було велике дупло. Одного разу, а це було давним-давно, злодій обкрав будинок і люди погналися за ним. Тікаючи від них що є сили, він примчався до нас і при яскравому світлі місяця помітив дупло. Не встигнув він у ньому укритися, як почулися лементи переслідувачів. Переляканий до смерті злодій заблагав: " Про дерево сантал, урятуй мене!"Дерево зглянулося над ним, зімкнуло краю дупла й сховало його. Переслідувачі не змогли його знайти й повернулися додому. Тоді дерево розімкнуло дупло й випустило злодія. Але, як відомо, деревина санталу після п'ятдесяти років здобуває захід сандалу. Отож, коли злодій був у дуплі, він сабоно просочився цим заходом.
Боячись за своє життя, злодій перебрався у іншу країну. Іде по дорозі, а один з перехожих раптом і запитує: "Чому це від тебе так приємно пахне, не чи сандалом?" - "Так знати я не знаю ні про який сандал", - відповідає злодій.
"Може, ти й не почуваєш цього заходу, - став наполягати перехожий, - але я-те почуваю. Дай мені небагато цих пахощів, я тобі добре заплачу".
"Клянуся всіма богами, у мене немає ніяких пахощів", - став завіряти його злодій.
Перехожий запідозрив негарне, пішов до царя й говорить: " Про володар! Я тільки що зустрів чужоземця, він увесь просочений якимось чудесним ароматом. Запитай його, що це таке й де можна дістати такі пахощі, може, він тобі скаже".
"Приведіть до мене цієї людину", - наказав цар. Та коли того привели, велів показати пахощів.
"Але у мене нічого ні, про володар!" - заблагав злодій.
"Краще віддай мені їх добровільно, - насупився цар.- Не віддаси - накажу відітнути тобі голову".
"Не вбивайте мене, про володар, - запричитав переляканий злодій, - я усе розповім". Та зізнався він, як ховався у дереві сантал і як з тих пір його всюди супроводжує захід сандалу.
"Якщо так, - заявив цар, - тоді ти поїдеш із мною й покажеш те місце, де ростуть ці дерева".
Приїхали вони туди, цар заглянув у дупло й відчув захід сандалу. "Зрубаєте це дерево й привезіть у палац", - наказав він.
Дереву сантал стало дуже кривдно. " Як же так, - запротестувало воно, - хіба можна мене карати за те, що я врятувало життя людині? Адже за добро не можна платити злом".
Але цар не пощадив дерево, і його зрубали.
- Тепер тобі зрозуміло, що трапилося із санталовим деревом?- запитала змія.- Отоді ми й перейняли правило пануючи: за добро платити злом.
Жінка сумно кивнула головою. Але коли змія наблизилася до її чоловіка, вона загородила його й сказала:
- Раз ти вуж так розв'язала, то краще вбий спочатку мене.
- Але ти адже не зробила для мене ніякої доброї справи, навіщо ж мені тебе вбивати?- здивувалася змія.
- А що стане із мною, якщо ти вб'єш чоловіка?- запитала молода жінка.- Адже ти сама говориш, що я нічого не зробила для тебе гарного. Тоді чому ж ти прагнеш забрати життя у мого чоловіка? Зрештою адже він - це частка мене.
Змія відчула справедливість її слів, але бажання вбити юнака у неї не проходило. Тоді вона поповзла у свою нору й принесла звідти дві чарівні пігулки.
- Побери ці пігулки й проковтни їх, дурне дівчисько, - сказала змія.- Та хоч твій чоловік умре, у тебе народяться два сини.
- Добре, я проглочу пігулки й у мене народяться два сини. А що на це скажуть люди?
- Так яке мені справа до людей!-прошипела змія, а про себе подумала, що дівчина й правда не зробила їй ніякого
Добра, навіщо ж її карати?-Добре, почекай, - сказала змія й знову заповзла у свою нору.
Цього разу вона принесла дві інші пігулки й знову віддала їхній дівчині.
Якщо хто-небудь із сусідів почне погано говорити про тебе й твоїх синах, - учила вона, - побери пігулку й непомітно розітри її у порошок над цією людиною. Він відразу перетвориться у попіл.
Дівчина побрала пігулки, покрутила, повертіла їх і запитує:
А як мені звертатися з ними, ось так? - і розтерла пігулку над головою змії.
Чарівний порошок потрапив тієї на голову, і через мить від змії
Залишився тільки довгий слід золи. Тоді, повернувшись до чоловіка, молода жінка промовила:
Як бачиш, неправда, що нагородою за добро являетсязло. Той, хто зробить добру справу, буде зрештою нагороджений добром. А ось змія прагла зробити зло, тому одержала за це таку ж нагороду.
Та щасливе подружжя продовжило свій шлях.