Жили у одному селі два брати. Старшого кликали Хусне, молодшого - Зире. Обоє минулого страшенними ледарями й ледарями, обоє всіляко уникали будь-якої праці й жили, палець про палець не вдаривши по власній ох, оте.
Дід і батько залишили їм багата спадщина - багато грошей, великі землі. Але брати нітрохи не препомножили ці багатства. Напроти, стали витрачати, що ліворуч і праворуч дісталося їм даром, дні і ночі проводили у гулянках. Жодного разу вони не подумали, що й великому багатству прийде кінець.
Та ось настав той день, коли залишене дідом і батьком спадщина полетіла, немов птах, і брати довідалися, що таке гіркий нестаток. А незабаром справа дійшла й до теперішнього голоду. Та тоді вишедшая із себе дружина Хусне заявила:
- Послухай, мій гарний, доки будеш ти ледарювати? Будь чоловіком, побери себе у руки й пошукай собі заняття щоб хоч який-небудь шматок завівся у будинку.
- Ти права, - відповів Хусне.- Погано те, що я не володію ніяким ремеслом або мистецтвом. Не навчений я ніякій справі, яка могла б дати хоч невеликий заробіток.
- Ти майстер відмовки придумувати, - пиляла його дружина. - Чому не скажеш прямо, що не лежить у тебе душу до праці. На всім готовому ти зовсім заледащів.
Щодня дружина Хусне продовжувала пиляти його, лаяла й називала ледарем. Нарешті Хусне засоромився й розв'язав відправитися на пошуки роботи.
Удома у них валявся без користі невеликий барабан. Зовсім не представляючи ще, що він буде робити, Хусне побрав той барабан, повісив на шию й вийшов з будинку. Прийшов він на торговище й став люто бити у барабан. "Городяни помітять, - подумав він, - що я б'ю у барабан, і поцікавляться, по якому приводу. Отут я й розповім їм про своє лихо. Можливо, що так я й зумію добути щось на їжу". Новскоре він вдався у доконаний відчай, тому що ні єдина душа не обертала на нього уваги.
Гнів охопив його. Продовжуючи як і раніше бити у барабан, він направився до найближчого лісу. Прийшовши у густий ліс, він ще з більшою силою став бити у барабан.
А той ліс був житлом джинів. Жило у ньому незліченна кількість джинів і їх дітей. Коли джини побачили, що якась людина безцеремонно б'є у барабан у їхньому власному лісі, вони стривожилися. Один підійшов ближче, люто глянув на Хусне й наказав відразу припинити шум. Але Хусне не звернув ніякої уваги на його слова й продовжував із силою бити у барабан. Барабан гримів так, що неможливо було нічого розчути.
Та коли джинам стало зовсім невмочь, вони порадилися між собою й розв'язали відкупитися від цього не кращого сина роду людського. Адже їхні діти від такого шуму могли оглухнути.
Проводир джинів надіслав Хусне суму із золотими монетами й велів йому передати: "Ми дуже задоволені твоєю прекрасною грою на барабані. За доставлене нам насолоду даруємо тебе цією торбою із золотими ашрафи".
Побачив торбу Хусне, зрадів, закинув подарунок за плечі й, задоволений, направився додому.
Коли він повернувся додому, дружина зустріла його гіркими докорами:
- Знову, ледар, з'явився голіруч? Чим вертатися без гроша у кишені, краще б зовсім не приходив.
Хусне безтурботно глянув на дружину й, кинувши їй суму із золотими монетами, недбало сказав:
- Дурна жінка, побери-но ось це багатство й надалі не смій називати мене ледарем, не те вмить укорочу твою погану мову.
Побачила дружина суму із золотими монетами й скам'яніла від подиву. Нізащо не повірила б вона, що її безпутний чоловік за такий короткий час зможе заробити таке багатство. Та вона прийнялася всіляко догоджати чоловіка.
- Не чи я тобі говорила, що ти доб'єшся щастя, якщо постараєшся. Тому, хто прагне трудитися, і Аллах допомагає.
За старих часів був звичай, по якому золоті монети не вважали, а визначали їхня вартість по вазі. Але у будинку Хусне не було ваг. Ось його дружина й говорить:
- Терези є у твого братика. Сходь, попроси їх на хвилинку, щоб зважити золото.
А у Зире була дуже хитра дружина. Вона знала, що у той день Хусне
Відправився на пошуки роботи. Якщо він просить ваги, виходить, щось добув. Та тоді вона придумала виверт - капнула на одну чашу ваг розплавленого воску. Тепер що б на вагах не зважували, обов'язково хоч небагато прилипне до чаші. Після цього вона дала ваги Хусне. Чоловік із дружиною швидко зважили золото й відразу повернули ваги дружині Зире.
Коли та уважно оглянула ваги, то помітила прилиплу золоту монетку. Виявивши золотий ашрафи, вона так і закипіла від заздрості. Як тільки Зире повернувся додому, дружина показала йому золотий ашрафи й стала його всіляко лаяти, паплюжити останніми словами. Бачиш, мол, яким багатієм став Хусне - уже не вважає, а зважує золоті монети. Тільки ти, відспіваний ледар, сидиш будинку безглуздо.
Вислухавши цю лайку, Зире спокійно помітив:
- Ось і прекрасно, що багатство приплило якщо не у мої руки, те хоч братові потрапило.
Прийшовши у будинок свого брата й поздоровивши його з удачею, Зире попросив:
- Брат, побери мене із собою. Я теж прагну потрудитися. Може, і мені хоч небагато повезе.
Хусне погодився, і на наступний ранок вони обоє відправилися на пошуки роботи. Хусне знову повісив на шию барабан, Зире дав дудку, і обоє прийшли у той самий ліс.
Хусне прийнявся бити у барабан, а Зире щосили дудів у дудку. З кожною хвилиною відіграли вони усе голосніше й голосніше. Побачили джини, що вчора приходив одна людина, а сьогодні їх уже двоє, і зрозуміли, що настали для них худі часи.
Порадилися вони між собою й розв'язали, що ті, що прийшли, очевидно, дуже жадібні. Та тому скільки їм не давай, усе буде мало. Виходить, не треба
Обертати на них ніякої уваги. Пограють, пограють, утомляться й заберуться геть. Брати знесилилися, відіграючи на барабані й дудці, але жоден із джинів не підійшов до них. Тоді Хусне сказав:
- Схоже на те, братик, що сьогодні вони не збираються нічого нам давати. Підемо випробуємо долю де-небудь у іншому місці.
Тільки встигнули вони вийти із джунглів, як зустріли людину з мавпочкою. Брати запитали його, куди він шлях тримає. Той розповів, що йде у місто, і, щоб заробити на життя, буде показувати там, як танцює його мавпочка.
- Братик, - сказав Хусне, - ми теж ідемо у місто. Давай підемо разом. Ми будемо відіграти, мавпочка - танцювати. Дивишся, і заробимо побільше.
Хазяїн мавпочки зрадів й відразу погодився. Незабаром Хусне сказав йому:
- Братик фокусник! Здається мені, що бредеш ти здалеку, тому що й особа твоє, і голова твоя покриті шаром пили. Ось ріка, іди й викупайся у ній, переодягнися, відпочинь небагато, а потім і рушимо до міста. Мавпочку залиши з нами, ми покараулим її.
Власник мавпочки спустився до ріки, а брати прихопили із собою мавпочку, жалюгідні його пожитки й відразу зникли. Викупавшись, фокусник повернувся, але не знайшов ні мавпочки, ні своїх речей. Сподіваючись, що попутники розв'язали над ним пожартувати, він довго чекав їх, але - на жаль!-брати так і не з'явилися. Зневірившись, хазяїн мавпи голіруч пішов по дорозі назад.
Хусне й Зире з мавпочкою йшли по лісу й побачили старого, шедшего поперед них. Вони додали кроку й наздогнали його. Старий ніс на голові великий глиняний горщик. Хусне запитав у нього:
- Батько, що це ти несеш на голові?
- Це горщик з кисляком, синок. Щодня ходжу я у місто, продаю там кисляк і годуюся на виручені гроші.
- Ви вже стара й слабка людина, батько, - сказав Хусне.- Важко вам тягати такі горщики. А нам з вами по шляху. Якщо дозволите, ми по черзі понесемо його. Вам буде небагато легше, та й нам це не важко буде - ми молоді й сабоні.
Старий зрадів. Хусне зняв горщик з голови старого й, відставивши його убік, сказав:
- Батько, я бачу, що ви дуже утомилися. А поруч тече ріка. Ідіть умийтеся, освіжитеся, передохніть небагато. А потім разом підемо у місто.
Старий не змусив себе довго просити, спустився до ріки, викупався й присів небагато відпочити. Від утоми він задрімав. А коли відкрив ока, то зрозумів, що пройшло вже досить багато часу. Він затурбувався й пішов до того місця, де залишив своїх попутників. Але там - ні його горщика з кисляком, ні мавпочки, ні братів.
А Хусне й Зире усе йшли і йшли. Нарешті, сабоно притомившись, вони розв'язали небагато відпочити. Але зупинятися під відкритим небом вони не прагли - дуже вуж боялися диких звірів. Після довгих пошуків брати побачили якусь печеру. Вони занесли у печеру свої пожитки, а вхід у неї завалили важкими каменями.
А у тій печері було лігвище тигра. Вернувшись із полювання, тигр побачив, що вхід у печеру закладений каменями, і страшно розгнівався:
- Я - тигр, владика джунглів, і ця печера - мій будинок. Зараз же звільните вхід, а то я вас усіх знімання!
У відповідь Хусне голосно прокричав:
- Подумаєш, тигр! А ми - мигри й нізащо тобі не відкриємо! У невимовній люті тигр знову заревів:
- Відкривайте! Або я знімання вас. Хто ви такі, що посміли захопити будинок владики джунглів?
Але Хусне відповів не менш грізно:
- Ти - тигр, а ми - мигри. Та нам не пристало боятися якогось тигра. Провалюй звідси, інакше ми обробимо з тобою. Тепер це наш будинок. Та той, хто захоче одержати його назад, повинен виконати дві умови. Хто краще їх виконає, тому й буде належати будинок.
- Швидше говорите про свої умови!- потребовалтигр.
- Ось перша умова. Хто сабоніше плюне, той і переможе.
Тигр зібрав у пащі якнайбільше слини й плюнув поверх каменів у печеру.
- А тепер спробуйте ви, хвальки-мигри!
Хусне схопив горщик з кисляком і жбурнув його прямо у тигра. Кисляк забруднив тигра від голови до ніг.
Тигр ніколи раніше кисляку не бачив. Та він подумав: якщо у мигров такий величезний плювок, те які ж вони самі? Це стурбувало його, але тигр Усе-таки визнати свою поразку не праг. Та він знову проревел:
- Я - тигр, я раджа джунглів, це мій будинок! Відкривайте, а то всі кістки вам переламаю.
- Який з тебе раджа джунглів, якщо ти не зумів перемогти навіть у такій простій справі! Але так і бути, давай спробуємо ще раз. Хто переможе, тому й володіти печерою. А умова таке: ти знайдеш у своїй шкірі блоху й кинеш сюди. Ми теж піймаємо блоху й кинемо тобі. Чия блоха виявиться більше, той і переміг.
Тигр довго шукав у своїй шкірі блоху побільше, нарешті піймав і кинув її у печеру:
- А де ж ваша? Дайте я гляну на неї. Що ж ви не кидаєте?
Хусне відв'язав мавпочку й підштовхнув її до виходу з печери. А вона була страшно голодна. Мавпочка відразу стрибнула на тигра й давай злизувати з нього кисляк, а щоб не звалитися, вчепилася у нього так міцно, що роздерла йому шкіру до крові.
Тигр страшно перелякався. Якщо у мигров такі величезні й злі блохи, то якими ж величезними й кровожерливими виявляться вони самі?! Затремтів тигр від страху й утік.
- Братик, - сказав Хусне, звертаючись до Зире, - хоча тигр і втік, але раптом він збере своїх приятелів і приведе сюди. Цього разу нам легко вдалося урятуватися. А ось якщо вони наскочать усі разом, від нас і мокрого місця не залишиться.
Брати покинули печеру й стали дертися на високе дерево, щоб укритися у його густій кроні. Хусне спритно забрався на дерево, а бідолаха Зире виявився неповоротким. Хусне із труднощами витяг його наверх, і обоє брата затаїлися у густих галузях дерева.
Пройшло зовсім небагато часу, і раптом вони почули зовсім близько рева декількох тигрів. Хусне подивився у ту сторону й не на жарт перелякався. Стільки тигрів відразу йому ще не доводилося бачити. Поперед усіх грізно виступав хазяїн печери, з якої вони тільки що вибралися. Тигр голосно розповідав своїм супутникам:
- Друзі мої! Мигри кинули свою блоху, і виявилася вона побільше лисиці. Як накинулася вона на мене, умить роздряпала до крові.
- Де ж ці мигри з їхніми величезними блохами?-запитували тигри свого
Приятеля.- Хоч би подивитися на них. Усі разом ми не залишили б від них і шматочка.
- Напевно, вони втекли, - відповів тигр.- Бачите, як славно вийшло.
- Друже, - сказали тигри, - дякуй долі, що більше лихо зникло сама собою. Тепер тобі тільки радіти так дякувати долі, яка, уважай, подарувала тобі нове життя.- Та вони стали допомагати тигрові готовити вдячне частування за рятування від напасті.
Незабаром тигри притягли трохи корів, а також кілька бурдюків із пряженим маслом, мішки з рисом, і усе разом прийнялися готовити плов.
Один з тигрів був сліпим. Друзі порадили йому відпочити поки у тіні якого-небудь дерева. Випадково вони залишили його під тем деревом, у галузях якого укрилися Хусне й Зире.
"Якщо ці тварини затіяли готовити плов, - подумав Хусне, - те це протриває досить довго. А ми, виходить, усе це час повинні залишатися бранцями на дереві". А Зире й зовсім перелякався. До того ж він здорово Зголоднів. Хусне всіляко заспокоював його, намагався підбадьорити. Але Зире розплакався, як дитина, і говорить:
- Живіт у мене розболівся, нудота підступає. Та їсти хочеться, і спрага мучить. Доки буду я сидіти тут?
Та отут знову підступило до горла, і Зире стошнило. Тигр підняв шум:
- Дощ, дощ пішов! Я весь вимокнув. Почули тигри ці безглузді мовлення й озлилися:
- Сліпий, видне, ти остаточно звихнувся! Невже не почуваєш, як припікає сонце? Не відволікай від справи, інакше сьогодні прийде приготувати з рисом і тебе.
Тигр замовчав. Але коли Зире почув незадоволене ричання тигрів, він затремтів від страху, його ноги зісковзнули, і він звалився прямо на сліпого тигра. Розуміючи всю небезпеку, Хусне голосно закричав:
- Ні з місця! Ми, усі мигри, прибутки зі своїм військом. Не залишимо у живі жодного тигра!
Із цими словами Хусне теж стрибнув на сліпого тигра. Той зовсім втратив розум і закричав у всю міць:
- Рятуйтеся, мигри напали!
А отут ще Хусне став бити його ціпком. Сліпий волав, волаючи про допомогу:
- Урятуйте мене, убивають!
Тим часом Хусне й Зире намагалися шуміти якнайбільше:
- Нарешті ми, мигри, покінчимо з тиграми! - Брати стали бити у барабан і дудіти у дуду, так якнайгучніше.
Тигри розв'язали, що на них обрушилося велике лихо й стали розбігатися. А сліпому тигрові крикнули, щоб він доганяв їх.
Коли тигри розбіглися, брати підійшли до казанів із пловом. Зире захотів побрати собі м'ясо. Хусне поступився йому, а сам забрал мал. Пообідавши, вони звалили на плечі свої пожитки й відправилися додому.
Щасливі тим, що їм удалося позбутися великого лиха, ниспосланной Аллахом за їхнє несправедливе життя, брати ступили на шлях чесноти й своєю працею стали заробляти хліб насущний.