Жив колись на світі рибалка.
Щодня він ловив рибу й найбільшу відносив у палац. Цар платив йому за це одну рупію.
Одного разу син царя Нигал пішов на полювання. Прийшов він на берег озера й бачить - ловить рибалка рибу. Піймав рибалка велику рибину, побрав більшу голку й праг простромити нею рибу.
- Не роби цього, - закричав царевич, - відпусти рибу на волю!
- Не можу, пан мій, - відповів рибалка. - Адже я живу тим, що щодня приношу цареві найбільшу рибу, і він платить мені за це по рупії.
- Я дам тобі чотири рупії, - сказав царевич, - тільки відпусти цю рибу у озеро.
Відпустив рибалка пійману рибу й одержав чотири рупії.
У цей вечір рибалка не пішов у палац. Здивувався цар, послав за рибалкою своїх слуг і запитує його:
- Чому ти не приніс мені сьогодні риби?
- Володар, - відповідає бідняк, - я піймав тобі рибу, але твій син наказав мені відпустити її.
Розсердився цар на сина, викликав його до себе й говорить: - Чому ти велів відпустити рибу? Убирайся звідси геть!
Осідлав царевич коня, побрав небагато їжі й поїхав куди ока дивляться. Їхав він, їхав та й оглянувся назад. Дивиться - а слідом за ним якийсь юнак на білому коні скакає. Під'їхав ближче юнак, привітав його й запитує:
- Хто ти й куди шлях тримаєш?
- Я син царя, - відповідає царевич, - і кличуть мене Нигал. Батько вигнав мене з будинку. Тепер я шукаю роботу. А ти хто?
- Я простий белудж і теж шукаю роботу, - говорить юнак.
Та розв'язали вони їхати разом. Приїхали у сусідню країну й пішли найматися на службу до правителя. Той оглянув їх і говорить:
- Добре, я беру вас на службу. Ви будете опікувати вхід у мій палац. Першим став на годинник Нигал. Незабаром він помітив, що з палацу виходить старий з білою бородою.
- Ти хто?-запитує Нигал. - Я не можу тебе пропустити.
- Я - доля пануючи й іду тому, що ввечері цар умре.
- Тому ж він умре?-поцікавився Нигал.
- Його вкусить чорна змія, - відповіла доля.
- А якщо хто-небудь уб'є змію й цар буде врятований, ти не підеш?-запитав Нигал.
- Ні, не піду, - відповіла доля.
Увійшов Нигал у палац і заліз під ложе, на якому спав цар із царицею. Дивиться - повзе до ложа чорна змія. Нигал ударив її шаблею й убив. Але крапля зміїної крові встигнула бризнути на особу цариці. Злякався Нигал, що вона може вмерти від отрути, побрав стрілу, намотав на кінець її шматочок ганчірочки й прийнявся обережно витирати кров з особи цариці.
Прокинулася цариця від дотику стріли, побачила вартового, що виходить зі спальні, і подумала, що він доторкнувся до неї рукою.
Нигал же розбудив свого напарника, а сам ліг спати. Про те, що він убив змію, нічого не сказав.
На світанку розбудила цариця чоловіка й говорить:
- Іди й убий того, що першим стояв на годиннику. Підійшов цар до вартового й запитує:
- Хто першим стояв на годиннику?
- Мій приятель, - відповідає белудж, - але він зараз спить. Вийняв цар шаблю й говорить:
- Я вб'ю цієї людину.
- А що він зробив?-запитує вартовий.
- Він увійшов уночі у мою спальню й доторкнувся до цариці, - відповідає цар.
- Цар, вислухай колись, що я розповім тобі, - говорить белудж, - а потім вуж убивай його.
Погодився цар вислухати юнака, і той йому повідав: " Жив-Був цар. Зібрався він одного разу полювати на козуль і розпорядився: тільки той мисливець може переслідувати козулю, який першим її побачить. Трапилося так, що першим помітив козулю сам цар і погнався за нею. Гнався він, гнався, так і не наздогнав. Зупинився, дивиться - а навколо незнайомі місця. Захотілося цареві пити. Прив'язав він коня під покровом дерева карел, випустив свого сокола на волю, а сам ліг відпочити. Тільки почав засипати, раптом з дерева карела стала вода капати. Побрав цар кубок, підставив його й чекає.
Коли у кубку набралося небагато води, цар праг було випити її, але у цей час налетів сокіл і вибив кубок з рук пануючи.
Розгнівався цар, схопив сокола й відірвав йому голову. Незабаром під'їхав візир і привіз цареві цілий бурдюк води. Напився цар прохолодної води, і гнів його відразу пройшов. Подивився він нагору й побачив мертву змію, що звисала з дерева; з рота у неї капала отрута. Зрозумів тоді цар, що даремно вбив сокола, який урятував йому життя.
Ось і ти, цар, не квапся. Розберися спочатку, у чому справа, а потім убивай, якщо мій приятель цього заслужив. Інакше буде терзати тебе усе життя совість".
Вислухав цар юнака, повернувся й пішов назад. Прийшов до цариці, а та запитує, чи вбив він вартового.
- Ні, - відповідає цар. - Я вб'ю його, коли стане зовсім світле.
- Я вимагаю, щоб ти вбив його зараз, - сказала цариця. Повернувся цар до вартового, а той знову говорить йому:
- Дозволь, цар, розповісти тобі ще одну історію. Цар погодився, і юнак повідав йому:
"У того царя, який полював на козуль, був папуга. Трапилося так, що у папуг повинна була відбутися весілля. Ось царський папуга й почав просити хазяїна, щоб той відпустив його на це весілля.
- Адже ти птах і можеш не повернутися назад, - говорить йому цар.
- Ні, государ, обіцяю тобі повернутися, - відповідає папуга. Подумав цар і відпустив папугу.
На весіллі один з папуг розповів, що неподалік росте дивне дерево: коштує старцю зажити плід цього дерева, і до нього вертається молодість.
Зірвав царський папуга один плід із цього дерева й розв'язав віднести своєму хазяїнові.
Повернувся він додому й говорить цареві:
- Пан мій, я приніс тобі гарний подарунок.
- Що ж це за подарунок?-запитує цар.
- Це плід з дерева життя. Гот, хто з'їсть його, стане молодим, - відповідає папуга.
Побрав цар у папуги плід, викликав візира й запитує:
- Що мені робити із цим плодом? З'їсти його чи ні?
- Від одного плода мало користі. Потрібно посадити його - виросте дерево, і тоді плодів вистачить на всіх, - відповідає візир.
Посадили вони плід, і виросло незабаром велике-превелике дерево. Дозріло багато плодів, і один упав на землю. Підповзла до плода чорна змія й випустила у нього отрута. Ранком садівник побачив упалий плід і приніс його цареві.
Покликав цар візира й запитує, з'їсти йому плід чи ні. Візир порадив віддати плід старому собаці й подивитися, не чи помолодіє вона.
З'їв собака плід і відразу здохла.
- Це отрута!- закричав цар.- Папуга навмисно приніс нам плід, щоб усіх отруїти.
Наказав цар убити папугу й викинути його у вікно. Та незабаром усе довідалися, що у царському саду росте отрутне дерево.
Посварився один старий торговець зі своєю дружиною. Пішла дружина з будинку й думає: "Піду у царський сад, зірву плід з отрутного дерева й отруюся".
Зірвала вона плід, з'їла його й раптом стала зовсім молодій.
Розповіла вона усе чоловікові. Він з'їв плід і теж помолодів.
Незабаром звістка про це дійшла до царя. Викликав він до себе торговця із дружиною, довідався, у чому справа, пішов у свій сад, поїв плодів з дерева життя й помолодів.
Зрозумів тоді цар, що вбив він папуги дарма, і став гірко каятися.
Ось і ти, цар, колись розберися у всьому, а потім вуж надходь як знаєш".
Одумався було цар, пішов, але незабаром знову повернувся, щоб убити Нигала. У цей час зійшло сонце й Нигалпроснулся. Підійшов до нього цар і говорить, що розв'язав убити його.
- За що?- запитує Нигал.
- Цариця вимагає, щоб я вбив тебе, і я це зроблю, - відповідає цар.
- Послухай спочатку, що я розповім тобі, цар, - сказав Нигал, - а потім уже вбивай, якщо ти так розв'язав.
Розповів Нигал паную про усе, що трапилося вночі, і додав:
- Піди заглянь під ложе й вирішуй, правду я тобі сказав чи ні.
Пішов цар у спальню, побачив убиту змію й стрілу з намотаної на кінці ганчірочкою, а на ганчірочці цятка крові.
Зрадів цар, що усе обійшлося благополучно, і видав за Нигала свою дочку.
Після весілля Нигал із дружиною й белуджський юнак поїхали додому. При під'їзді до рідного міста юнак і говорить Нигалу:
- Жінка, яку ми з тобою веземо, належить наполовину тобі, наполовину - мені.
- Що ж, - відповідає Нигал, - я готовий дати за неї викуп.
- Ні, - говорить юнак, - я поберу свою половину.
- Але як ти це зробиш?- здивувався Нигал.
- Я вб'ю її, - пояснив белудж.- Одну половину побереш ти, іншу - я. Зсади її з коня!
Зсадив Нигал дівчину з коня. Юнак вийняв шаблю й розмахнувся. Закричала дівчина від страху, і з рота у неї вискочили дві чорні змії.
- Ось тепер дівчина твоя, - сказав супутник Нигала.- Я зробив так, щоб вигнати з неї чорних змій. Інакше вони могли б тебе вжалити. А чи знаєш ти, хто я насправді? - поставив запитання белудж.- Я та сама риба, за волю якої ти заплатив рибалці чотири рупії. Тоді ти для мене зробив добру справу, і я у боргу не залишився.