Призвав якось всевишній до себе одного провісника й говорить:
- Надумав я зробити тебе бідняком. Вибирай, що для тебе краще: стати бідним у молодості або у старості.
Помізкував провісник і відповідає:
- Піду пораджуся із дружиною.
Прийшов він до дружини, стали вони думати так ворожити, який дати відповідь.
- Старість і без того важка, а отут ще бідність наскочить, - сказала дружина. - Якщо вже так завгодно всевишньому, нехай зробить нас бідняками, поки ми молоді.
Та ось почався у них відмінок худоби, згоріло майно, а коли майже нічого не залишилося, дружина й говорить:
- Нас завжди тут знали як працьовитих і чималих людей. А тепер соромно людям у очі дивитися: теперішніми жебраками стали. Давай підемо у інші місця, де нас ніхто не знає.
Побрали вони із собою двох свої синів і рушили на схід. Ішли вони, ішли й до вечора підійшли до якогось міста. Зупинилися на його окраїні, поїли й уляглися спати: сини посередині, мати - з одного боку, батько - з іншої.
А у місцях цих орудували злодії. Тому купець, що привів сюди свій караван, виставила варта й направила у усі сторони охоронців, щоб вони гарненько обстежили місцевість. Ось охоронці й наткнулися на сплячі. Краса жінки так їх уразила, що вони доклали про це купцеві.
Вислухав їхній купець і говорить:
- Ідіть і викрадите цю жінку, але так обережно, щоб ніхто не прокинувся.
Охоронці пішли, викрали жінку так, що ніхто не прокинувся, і принесли купцеві. Той замилувався нею. А потім наказав сховати у велику скриню.
Прокинувся ранком провісник, а дружини й сліду нема.
Погоревал він, погоревал і пішов із синами далі, а купець із караваном направився у іншу сторону.
На шляху провісника виявилася ріка, як переправитися через неї із синами? Та розв'язав він переправляти їх по одному. Переправив він першого сина й поплив за другим. Доплив до середини ріки й потрапив у пащу крокодилові - тільки його й бачили.
А осиротілі діти залишилися на різних берегах ріки: один плакав на цьому березі, іншої - на тому. Отут, звідки не візьмися, з'явився пастух, побачив плачучого хлопчика, розпитав його, що і як, і, зглянувшись, розв'язав дати притулок.
- Не плач, я подбаю й про твого брата, - пообіцяв пастух.
Привів він хлопчиків додому, вимив їх, нагодував і уклав спати. А у той же день неподалік від цього місця рибалка піймав крокодила, витягся на берег, розпоров йому живіт і побачив там людину. Це був провісник. Рибалка привів його у почуття й побрав до себе у будинок. Пройшло кілька днів, провісник зовсім оправився.
Та треба ж було так трапитися, що у це саме час по примсі долі помер місцевий цар. А у цій країні був звичай обирати царя за допомогою сокола.
Випустили жителі сокола на волю й покарали:
- Лети, сокіл, і вибери нам пануючи. На чию голову ти сядеш, той і стане нашим володарем.
Полетів сокіл, покружився й сіл на голову провісника.
- Так це зовсім не той, хто нам потрібний! - закричали городяни.- Це чужа людина, він прийшов звідкись і не знає ні звичаїв наших, ні порядків. Ми не віддамо йому наше царство. Давайте завтра ж повторимо всі спочатку - сокіл напевно вибере іншої людину.
Наступного дня городяни знову випустили сокола, той політав, політав і знову сіл на голову провісника.
- Ні, так не годиться, - зашуміла юрба, - давайте виждемо ще один день.
Але й на третій день сокіл вибрав провісника. Зібралися тоді самі мудрі городяни, порадилися й, підкоряючись велінню понад, розв'язали посадити на трон провісника. Так він став царем.
Пройшло кілька років, і ось якось раз у місто прибув зі своїм караваном той купець, який викрав дружину провісника. Прийшов купець до царя й попросив у нього сторожів, щоб опікувати караван. Цар розпорядився, які сім'ї повинні послати чоловіків для охорони. Розпорядження торкнулося й сім'ї пастуха, який урятував колись синів провісника. Тепер вони були вже дорослі, і названий батько послав їх сторожити караван купця.
Підійшли юнака до каравану й стали домовлятися з іншими сторожами, хто буде чергувати першу половину ночі, а хто - другу. На частку братів випала друга половина. Пройшла перша половина ночі, братів розбудили. А молодший брат і говорить старшому:
- Розкажи мені яку-небудь історію, а то як би мені не заснути.
- Не знаю я ніяких історій, - відповів старший.- Краще я розповім тобі про наше життя. Ти адже знаєш, що наші батько й мати пропали. Пам'ятаєш, ми зупинилися на окраїні міста й лягли спати, а ранком виявилося, що наша мати зникла. Батько дуже горював, а потім повів нас до ріки, переправив мене на інший берег і поплив за тобою. Але на середині ріки він раптом зник: чи те води його поглинули, чи то ще щось трапилося - не знаю.
Розмова юнаків почува дружина купця й зрозуміла, що це її сини. Зняла вона із себе дорогоцінне намисто й сховала, а ранком сказала купцеві, що намисто у неї украли.
Пішов купець до царя й говорить:
- Цар, мою дружину вночі обкрали.
Зібрав цар усіх сторожів і запитує у дружини купця:
- Коли тебе обкрали, про жінка?
- У другій половині ночі, - відповідає вона.
- А хто сторожив у цей час?- став допитуватися цар.
- Сторожили сини пастуха, - відповіли йому.
А коли юнаків доправили до царя, дружина купця зажадала:
- Повторите у присутності пануючи ту історію, яку ви розповідали один одному вночі.
Старший брат повторив те, що він розповідав молодшому, і цар зрозумів, що це його сини. Тоді дружина купця й говорить:
- Про великий государ, це мої сини, а я - твоя дружина. Цей купець викрав мене, коли ми лягли спати на окраїні міста.
Зрадів цар, обійняв дружину й синів, а лиходія купця наказав повісити.
Так до старості щастя й достаток повернулися у їхній будинок.