Мудрий пастух

6-09-2016, 10:08 | Пакистанські казки

Навчені життям старі говорять, що людина розумна незалежно від того, багатий він або бідний. Природа наділяє людей розумом за своїм розсудом.

Буває, дурість багатого прикривається достатком і пишністю, а мудрість іншого бідняка гине у нестатку. Ось як розповідається про це у історії про пастуха й царевича.

Жив колись цар, і був у нього син. Із самого дитинства царевич міцно подружився з одним пастухом.

Рано зранку пастух збирав своїх овець, брав у руки посохнув і, посвистуючи, гнав отару на пасовище. А царевич, озброївшись луком, сідав на коня й відправлявся слідом за пастухом і отарою. Наздогнавши свого друга, царевич злазив з коня й бродив з пастухом по пасовищах. Так вони проводили разом цілі дні, а ввечері верталися додому.

Слух про дружбу царевича з бідняком пастухом пройшов по всьому царству. Досягся він і наближених царя - палацової знаті, яка доглянула у цій дружбі ганьба й безчестя для царського прізвища.

Зібралася палацова знать і вирішила про усе повідомити царя. Прийшли придворні до царя й говорять:

- Царевич зовсім відбився від рук, цілі дні проводить із простим пастухом, і про це усе знають. Як же він буде правити країною після тебе? Та й ми хіба можемо погодитися, щоб нашим царем став той, хто виріс у суспільстві пастуха? Пастух може навчити царевича пасти овець, але не може навчити його правити людьми.

У царя був тільки один син, тому, вислухавши своїх наближених, він глибоко засмутився. " Як перервати дружбу царевича з пастухом, - думав цар, - так так, щоб син не догадався про цей?"

Та таємно оголосив цар, що тому, хто зруйнує дружбу царевича з пастухом, буде видано зі скарбниці велика винагорода золотом і сріблом.

Почула про царський указ одна баба. Прийшла вона до царя й говорить, що візьметься за цю справу. Вибудувала баба невеликий курінь у дороги, по якій звичайно проходили царевич і пастух, забралася у нього й стала чекати. На наступний ранок здалася отара овець, а за нею двоє друзів - царевич і пастух.

- Підійди сюди, син мій, я прагну тобі щось сказати!- крикнула баба пастухові.

Царевич пішов за отарою далі, а пастух поспішив до баби. Стала вона скаржитися йому на свої хвороби, нестаток так митарства. Як не намагався пастух скоріше закінчити з нею бесіду, нічого не виходило.

Побачивши, що царевич із отарою пішов досить далеко, баба й говорить пастухові:

- Прагла тобі ще щось сказати, синок, так забула. Добре вуж, іди; може, потім згадаю.

Побіг пастух доганяти свою череду. Наздогнав, а царевич і запитує, про що це він з бабою говорив.

- Так так, ні про що, - відповідає пастух.- Скаржилася на свої хвороби так бідність, тільки час відняла даремно.

Провели вони, як звичайно, цілий день разом, а ввечері повернулися додому. Наступного дня баба знову надовго затримала пастуха, але так нічого йому й не сказала. Наздогнав пастух царевича, а той знову запитує:

- Що тобі баба говорила?

- Так нічого особливого, тільки час відняла даремно. Запідозрив царевич негарне, розсердився й говорить:

- Про невдячний пастух! Я відрікся від суспільства багатих і знатних людей і віддав перевагу дружбі з тобою, тому що довіряв тобі. Але ти щось від мене приховуєш. Ось уже два дні ти ходиш до старої відьми й розмовляєш із нею про щось, а коли я запитую тебе, намагаєшся отвертеться.

Пастух став запевняти царевича, що сказав щиру правду й нічого не сховав. Але той не повірив. Розгнівався, повернувся додому, наказав варті схопити пастуха, вирвати йому ока й принести їх у палац, а самого пастуха кинути у глибоку яму.

Відправилися чотири стражники виконувати наказ царевича, але коли побачили, яким мудрим, простим і чесним був пастух, стало їм жалко його. Та розв'язали вони піймати оленя, вирвати у нього ока й принести їхньому царевичеві, а пастуха відпустити.

Час проходить, але пам'ять про вчинки людини зберігається. Поїхав одного разу царевич на прогулянку до берега моря. Дивиться - пливе уздовж берега вітрабоний човен, а у ній дівчина казкової краси. Глянула красуня на царевича, і погляди їх зустрілися. Вийняла дівчина з кишені червона хусточка, помахала їм царевичеві, потім доторкнулася пальцем до своїх зубів, указала ще на щось і зникла разом із човном.

Краса незнайомої дівчини схвилювала царевича. Але як він не намагався розгадати її дивні знаки, так і не зміг.

Повернувся царевич у палац. Ранком викликав він до себе візира й вакила, сказав їм, начебто бачив дивний сон, і зажадав пояснити, що він значить. Візир і вакил стали тлумачити сон царевича, кожний по-своєму, але пояснення їх не довелися царевичеві по душі.

Згадав він про свого друга - мудрому пастуху - і наказав стражникам негайно доправити його у палац. Як не намагалися стражники пояснити царевичеві, що за його наказом вони вирвали у пастуха ока й кинули його у глибоку яму, царевич і чути ні про що не праг. Зрештою довелося їм покинути палац і відправитися на пошуки пастуха.

Довго шукали стражники пастуха й нарешті привели його до царевича. Побачивши свого старого друга, царевич несказанно зрадів, обійняв його й повів у свої Спокої. Там він розповів йому про зустріч із невідомою дівчиною й про ті знаки, які вона йому робила. Пастух без праці розгадав загадку.

- Мій володар, червона хусточка й дотик пальця до зубів означають, що дівчина живе там, де ростуть супари й мусуока. Цим вона дала тобі знати, щоб ти відправлявся у ті краї, якщо дійсно любиш її й прагнеш із нею побачитися.

Наказав, царевич приготувати йому двох швидкі коней так наповнити два хурджина золотом, сріблом і дорогоцінними каменями. Царевич сіл на один коня, пастух - на іншу, і поїхали вони туди, де жила дівчина.

Після довгих мандрівок, перетерпівши багато позбавлень і борошн у шляху, досяглися вони нарешті незнайомого міста. На окраїні міста, поблизу цвинтаря, вибрали вони велике дерево й зупинилися під ним.

Порадив пастух царевичеві, щоб той, відвідуючи місто, проходив щодня повз царський палац. Тоді дівчина, яку вони шукають, може помітити його й довідатися. Послухався царевич пастуха, і ось одного разу дівчина дійсно помітила його. Незабаром вона довідалася, де зупинився царевич зі своїм другом, і послала до них служницю сказати, що вважає їх своїми гістьми й буде посилати їм їду.

На заході, коли пастух кудись відлучився, прийшли служниці й принесли велике підношення із сьома блюдами плову. На шести блюдах піднімалися акуратні вежі з рису. А на сьомому блюді вежа була наполовину зруйнована.

Думав-Думав царевич, що усе це означає, але так ні до чого й не додумався. Розв'язав він дочекатися свого друга. Незабаром повернувся пастух, подивився на блюда й говорить:

- Недалеко від міста є стара міцність із сьома вежами. Шість веж у гарному стані, а сьома наполовину зруйнована. Ось царівна й призначає тобі побачення у цій зруйнованій вежі сьогодні вночі.

Прийшов час першого сну, і пастух повів царевича у зруйновану вежу старої міцності. Залишив там його, а сам повернувся назад. Чекав-Чекав царевич дівчину, а вона усе не йде. Здолала його дрімота, він і заснув. Прийшла дівчина, а царевич спить міцним сном. Розсердилася вона, вийняла з кишені чотири маджола, поклала царевичеві у кишеню й пішла. А він так і проспав до самого ранку. Прокинувся, бачить - уже пізно й пішов додому.

Запитує пастух у нього новини, а царевич розсердився й говорить:

- Так ніхто й не прийшов. Дарма ти змусив чекати на мене цілу ніч, де ж твоя мудрість?

Не повірив пастух царевичеві. Став обмацувати його кишені й знайшов чотири маджола.

- Ось бачиш, - сказав пастух, - ти заснув, а царівна прийшла, побачила, що ти спиш, і поклала тобі у кишеню чотири маджола. Цим вона прагла сказати, що ти ще дитя й повинен відіграти у маджоли, а не шукати її любові.

Почервонів царевич від сорому, але промовчав.

На наступну ніч пастух знову повів свого приятеля у зруйновану вежу. Та знову, не дочекавшись дівчини, царевич заснув. Прийшла вона, побачила його сплячим, поклала у його кишеню чотири гори й вийшла. Проспав царевич до ранку й знову ні із чим додому повернувся.

Запитав пастух у нього новини, але царевич нічого не відповів. Обмацав пастух його кишені й вийняв чотири гори. Як і минулого разу, це означало, що царевич ще дитя і йому слід відіграти з іншими дітьми, а не ходити на побачення з дівчатами.

Розсердився пастух на царевича й придумав ось що.

Приніс він курчати й попросив царевича допомогти йому розрізати м'ясо на шматки. Почав царевич розрізати курча з одного боку, а пастух з іншої. Та як би ненавмисно порізав пастух царевичеві палець своїм гострим ножем. Посипав рану сіллю й туго перев'язав, а царевичеві пояснив, начебто зробив це для того, щоб рана не гноїлася й швидше зажила. Насправді ж мудрий пастух праг, щоб царевич не заснув уночі через біль у руці.

Настала третя ніч, і пастух знову повів царевича у зруйновану вежу. Завів він його усередину, а сам сховався неподалік.

Став царевич очікувати свою кохану. Палець у нього сабоно розболівся, і заснути він не міг. Глибокою ніччю почув царевич раптом чиїсь тихі кроки, а потім ніжний передзвін жіночих прикрас. Увійшла царівна й запалила маленьку лампу, що принесла із собою. Глянув царевич на дівчину й уразився її незвичайній красі. Забув він про усе на світі, навіть про те, що палець болить.

А царівна села поруч нього, побачила хворий палець, розв'язала рану й змазала якоюсь маззю. Біль відразу затих.

Простежили слуги, що царівна дві ночі підряд ходить у стару міцність, і донесли про цей цареві. Наприкінці третього дня, тільки царівна ввійшла у вежу, цар наказав своїм воїнам оточити міцність.

Пастух, що сховався близько вежі, побачив воїнів, зрозумів, у чому справа, і почав думати, що б почати для порятунку царевича і його коханій. Облачився він у жіночий одяг, який був у нього із собою у мішку, і став схожий на жінку. Збігав на базар, купив ласощів, поклав їх на підношення й відправився до вежі, прихопивши із собою й свій чоловічий одяг. Так і підійшов він до вежі: у одній руці підношення з ласощами, у іншій - запалена свіча, а під пахвою - вузлик з одягом.

Зупинили стражники переодягненого пастуха. А він і говорить їм жіночим голосом:

- Сини мої милі, я бездітна жінка. Щоночі приношу ласощі до могили святого за цією вежею й молюся, щоб бог послав мені дитину. Ось і сьогодні буду молитися до світанку.

Зглянулися стражники над жінкою, побрали з підношення ласощі, прийнялися їх є, а її пропустили до могили святого. Але хитрий пастух додав до ласощів сонне зілля, тому незабаром усі стражники заснули.

Пробрався пастух у вежу, надяг чоловічий одяг, жіночу віддав царівні, велів їй переодягтися й потихеньку йти додому. Так вона й зробила.

А пастух і царевич роздягнулися, пов'язали ланги, вимазали золою особа й тіло, скуйовдили волосся й стали походити на теперішніх малангов.

Сховали вони свої одяги й вийшли з вежі. Стражники тим часом прокинулися й затримали їх.

Ранком стражники стали обшукувати вежу, але царівни у ній не знайшли й доклали цареві, що ніхто, крім двох малангов, у міцності не виявлений. Розсердився цар на слуг, які даремно опорочили його дочка, покликав їх і початків допитувати, але слуги завзято доводили свою правоту.

- Імовірно, уночі царівні вдалося непомітно вибратися з вежі, - припустили вони.

Та тоді цар розв'язав піддати свою дочку випробуванню вогнем.

Розвели велике багаття, і, коли він прогорів, царівні було велено пройти по розпечених вугіллях, щоб довести свою невинність.

Увесь околишній народ зійшовся до місця випробування. Мулли стали читати витримки з Корану, учені чоловіки розкрили свої товсті книги й проголосили:

- Якщо царівна чиста й непорочна, вона залишиться цілої й непошкодженої, пройшовши через вогонь. Якщо ж вона обдурила мене - згорить, перетвориться у вугілля.

Коли царівна була вже майже готова ступити босими ногами на розпечені вугілля, до неї підбіг, що стояв недалеко божевільний маланг, обійняв її й запричитав. Це був царевич, який прикинувся божевільним малангом.

- Божевільний, божевільний! - закричала юрба й кинулася віднімати у нього царівен.

Нарешті царівну звільнили, а маланг упав на землю без свідомості. Але після цього царівна відмовилася від випробування, пославшись на те, що до неї доторкнувся чоловік.

- Якщо вогонь спалить мене, - сказала вона, - люди можуть подумати, що я винна.

Порадилися мулли з ученими чоловіками й стали заклинати вогонь не карати царівну за те, що до неї доторкнувся божевільний маланг, а покарати її лише у тому випадку, якщо до неї доторкався який-небудь інший чоловік.

А тому що до царівни ніхто, крім царевича, не доторкався, устала вона духом і перестала боятися вогню. Ступила вона на розпечені вугілля, пройшла по них і залишилася непошкодженою. Затрубили труби, забили барабани. Царівна була оголошена непорочної. Цар і народ раділи, а слуг, оклеветавших царівну, покидали у казани з киплячим маслом.

Був щасливий і мудрий пастух, спасший царівну. Але тепер у нього з'явилося бажання скоріше женити свого друга на царівні й усім разом повернутися додому.

Виїхали пастух і царевич у інше місто й пробули там якийсь час. Незабаром пастух купив багате жіноче одіяння й попросив царевича надягти його. Та став царевич схожий на молоду гарну жінку. Повернулися вони у ті краї, де жила царівни, і прийшли у палац. Став цар запитувати у них новини.

- Владика, я купець, - сказав пастух, - а це моя сестра, вона замужем за людиною з іншого міста. Після весілля чоловік відвіз її з рідного будинку, і вона довгий час не бачила своїх близьких. Зараз я везу її додому. Але мені потрібне відлучитися на три-чотири дні по торговельних справах, дозволь їй побить у тебе у палаці, поки я не повернуся. Цар - батько своїх підданих, мені ніде більше її залишити.

Цар дав свою згоду, пастух залишив царевича у палаці й виїхав. Пішов царевич на жіночу половину, а царівна відразу довідалася його й повела у свої Спокої, куди й слугам не дозволялося входити.

Уночі царевич зняв із себе жіноче плаття, переодягся у чоловічий одяг і виїхав тайкома з палацу, до пастуха. А царівна послала ранком слуг до царя зі звісткою, що їх гостя зникла. Почалися пошуки, але знайти втікачку так і не вдалося.

Розв'язав тоді цар вирити могилу й закопати у неї колода. Наступного дня прибув у палац пастух разом із царевичем і представив його як рідного брата. Цар і повідав їм у глибокому сумі, що сестра їх умерла. Загорювали брати й попросили царя показати їм могилу сестри. Коли ж їх привели на цвинтар, пастух пояснив, що за звичаєм їх країни родичка не залишала померлих у чужих краях, а забирають із собою. Розрили вони могилу й виявили там колоду.

Розгнівалися брати й пішли до царя:

- Ми вірили у твою справедливість, але ти обдурив нас. Якщо ти так обходишся з іноземцями, то який же ти зі своїми підданими? Поверни нам сестру, не те ми розповімо про усе своєму цареві й він побере її у тебе силою.

Страшачи ганьби, цар віддав їм власну дочку. Але пастух зажадав у нього й другу дочку. Царевич одружився на старшій сестрі, а пастух - на молодшій.

Незабаром друзі забрали своїх дружин і виїхали у рідні краю. Батько царевича зостарився, і царевич успадкував його трон. Новий цар зробив пастуха своїм везиром, і зажили всі щасливо.

Зараз ви читаєте казку Мудрий пастух