Жили-Минулого дві сестри. Одну кликали Мина, а іншу - Провина. Мати їх давно вмерла, і їх дала притулок тітка.
Старша із сестер - Мина - була дівчиною різанням і грубої, завжди чимсь незадоволеної. А молодша - Провина - доброї й чуйної.
Говорить якось Провина старшій сестрі:
- Сестриця, ми вже давно не бачилися зі своїм панотцем, та й із братом з невісткою. Вони зараз багато працюють у поле й, напевно, дуже утомлюються. Давай підемо до них і допоможемо зібрати врожай.
- Правабоно, розумник моя, - похвалила її тітка.- Ідіть, діти, до батька й допоможіть йому.
- Немає вуж!- випалила Мина.- Нікуди я не піду у таку жару. Нехай до старого йде Провина, вона адже любить робити добро, ось і стане за це царівною у своєму майбутньому житті, - додала вона з усмішкою.
Провина поплакала небагато від образи, потім зав'язала у косинку шматок хліба й овочів і пішла до батька.
Ішла вона, ішла, дивиться - у дороги росте дика слива.
- Мила дівчина, - звернулося до неї дерево, - у тебе, я бачу, добре серце.- Обери з моїх галузей колючки, вони мені заподіюють біль, так відпочинь небагато у моїй тіні.
- Ой які на тобі гострі колючки!- викликнула Провина й стала їх зривати, исколов руки до крові.
Потім небагато поспала у тіні й пішла далі. Дивиться - очажок, а у ньому ледве тепліє вогонь. Побачив її вогонь і заблагав:
- Провина, Провина, розгреби у мене золу під полінами. Мені так хочеться розгорітися, щоб швидше зварилася їжа. Скоро з поля прийдуть господарки, вони так голодні.
- Звичайно, звичайно, - відповіла дівчина з посмішкою, - зараз я це зроблю. Але скажи своїм господаркам, щоб вони не забували про тебе, адже зола може тебе зовсім загасити, і їжа не буде готова до їхнього приходу. А вони стануть докоряти тобі.
Небагато далі вона побачила великий фікус.
- Про добра Провина!- звернувся він до неї.- Прошу тебе, підв'яжи гілку, що відламали у мене мавпи, не те я засохну.
Провина зглянулася над фікусом, відірвала смугу від своєї хустки й підв'язала нею відламану гілку. Іде далі, дивиться - біжить струмок.
- Підійди до мене, добра дівчина, - прожурчал струмок.- Бачиш, бруд і листи майже забили моє русло. Очисть, будь ласка, мене від них, тоді люди й звірі зможуть пити чисту воду.
- Так, так, - погодилася Провина, - чиста вода потрібна всім.- Та очистила струмок.
Вода у ньому заблискала й побігла далі.
До самого вечора Вина добралася нарешті до хатини батька. Зрадів старий дочки, а вона приготувала йому така славна вечеря, якого він уже давно не їв.
Наступного дня Вина допомогла батькові у поле, а коли зібралася додому, задоволений батько вручив їй буйвола, прядку, кілька мідних посудин і небагато зерна нового врожаю. Обрадувалася Провина цим подарункам, зрозумівши, що це буде гарне придане до її весілля. Поїхала вона додому й, переїжджаючи через струмок, побачила, що у ньому полощеться шматок яскравого шовку.
- Провина, голубонька, - зупинив її струмок, - побери собі цей шовк. Його забула дівчина, що тут купалася, і я приберіг його для тебе.
Подякувала Провина струмок за подарунок, повісила шовк на спину буйвола, щоб він висохнув, і пішла далі.
А ось і її друг фікус. Глядь - а на гілці, яку вона підв'язала, висить, блискаючи, перлове намисто.
- Мила й славна Провина, - прошелестіли листи фікуса, - побери собі ці перли. Ми зняли його з тюрбана царевича, що недавно тут проїжджав, і зберегли його для тебе.
Щаслива дівчина побрала перлове намисто, надягла собі на шию й пішла далі.
Ось і вогонь у вогнищі, так такий сабоний, яскравий. А на сковорідці, що на ньому, лежить такий чудесний солодкий торт.
- Провина, я так вдячний тобі за допомогу. Побери цей торт, співай сама й почастуй сестру.
Провина побрала торт, розділила його на дві частини, одну відклала для сестри, а іншу з'їла сама, подякувала вогню й пішла далі.
Ще бачили вона побачила сливу, так так щедро покриту золотавими плодами, що навіть листів не було видне.
- Провина! - обрадувалося дерево.- Усі ці зливи для тебе, добра душа. Спасибі, що ти позбавила мене від колючок.
Дівчина зірвала злив, поїла сама й набрала для сестри.
Ось нарешті й будинок. Назустріч вийшла Мина й розкрила рота від подиву: поруч із Провиною коштує буйвіл, навантажений мідними посудинами й прядкою, а у поділі сестри повно соковитих слив і шматок смачного торта.
- Звідки це усе у тебе? - запитала старша сестра із заздрістю.
- Усе це мені подарував батько, - відповідала Провина.
- Ні, цього не може бути. Ти напевно це усе десь украла. Завтра ж піду до батька й усі йому розповім, нехай він назавжди вижене тебе з будинку! - закричала Мина.
Наступного дня вона направилася до батька, з таємною надією одержати від нього ще більш щедрі подарунки. Підійшла вона до сливи й чує:
- Здраствуй, мила сестра! На мені залишилося ще кілька колючок, прошу тебе, зірви їх.
Міна зарозуміло відвернулася від дерева.
- За те час, поки я буду займатися твоїми колючками, я пройду вже півдороги. Краще попроси про це верблюда.
- Але ж він може з'їсти усе зливи, - помітило дерево.
- Ну й що, мені-та яка до цього справа? - глумливо відповіла Мина й поспішила далі.
Скоро вона побачила вогонь у вогнищі.
- Дівчина, а дівчина, розгреби у мене золу, вона майже погасила мене, - попросив вогонь.
- Скажи про цей своїм господаркам, нехай вони витрусять з-під тебе золу. А я не прагну бруднити свій одяг.
Побігла вона далі, дивиться - росте фікус.
- Дорога сестриця, допоможи мені. Днями одна дівчина прив'язала гілку, що зламали у мене мавпи, так ось вітер знову обломив її. Прив'яжи міцніше.
- Не можу, - відповіла Мина.- Мені колись, я поспішаю. - Та повернулася спиною до фікуса.
Ось і струмок.
- Недавно мене очистили від бруду й листів, - сказав він Мині.- А сьогодні хлопчиська накидали каменів. Допоможи мені, очисть моє русло, адже я повинен напоїти селянські поля.
- У кожного свої справи, - гордовито відповідала Мина.- Наступний раз, коли діти почнуть кидати у тебе камені, побери й утопи їх.
Ось так, ніде не затримуючись, добралася вона до батька.
- Ага, ось і ти сюди заявилася! - закричав її брат, що жив зі своєю дружиною у батька.
- Навіщо ви сюди ходите?! - вступила братова.- Учора тут була Провина й прихопила із собою ледве чи не половину нашого майна. Та ще буйвола повела із собою.
А сьогодні ти напевно випросиш у старого решта.
- Так немає ж! Це злодійка Вина потягла у вас усі, про що ви говорите, - відповідала хитра Мина.- А я не збираюся красти.
- Іди звідси, поки не прийшов дурний старий. Ми вже й так передали тітці багато приданого для вас. Але на тобі однаково ніхто не одружиться через твій кепський характер.
Так нічого й не добившись, Мина змушена була повернути назад.
- Ось я поскаржуся на вас батькові! - кричала вона. - Вигнати дочка з рідного будинку!
Стало вже темніти, коли вона пустилася у дорогу назад. Ось і блискаючий у сутінках струмок. Дивиться - а у воді полощеться шматок шовку, навіть ліпше того, що принесла Провина. Зайшла вона у воду, намагаючись його дістати, так не стрималася, шльопнулася й ледве не втопила. Мокра до нитки, вона ледве вибралася на берег і рушила потемки далі.
«Що це висить на фікусі, не чи перлове намисто?»- подумала вона, підходячи ближче. Та тільки потягнулася до нього, як гілка звалилася їй на голову й міцно стукнула. Та ніякого намиста на ній не було.
Стало холодно, і Мина сабоно змерзнула. Глядь - вогнище тепліє у дороги, а на ньому господарка пече пироги.
- Тіточка, а тіточка! Я так голодна, дай мені пиріжок, він так смачно пахне, - попросила Мина.
- Немає вуж! Вогонь поскаржився мені, що ти не захотіла очистити його від золи, коли він вгасав. Іди й проси пирога у кого-небудь іншого.
Стало зовсім темно, і, спотикаючись про камені, вона пішла далі. Ось і сливове дерево, а на ньому ледве помітно видніються зливи. Міна потягнулася за ними, исколола про колючки руки, так так і не змогла нічого дістати. Одна слива впала на землю, так хіба можна її знайти у темряві?
Голодн, що утомилася, ледве волочачи ноги, вона добралася додому. Провина жахнулася від її виду, уклала у постіль, обмила ноги й принесла їй кисляку з більшим шматком пирога.
- Так, - промурмотала Мина, небагато відігрівшись, - мабуть, я була не права. Ти дійсно не злодійка.