Моряна

10-09-2016, 11:13 | Пакистанські казки

Розповідають, що колись на одному острові жили два брати. Старшого кликали Калу - Чорний, а молодшого - Лалу - Рудий. Брати рано втратилися батьків і перебивалися на свої скромні заробітки. Калу ловив у море рибу й торгував нею, а Лалу трудився у поле.

Коли Калу приносив улов, Лалу вибирав з нього рибу ліпше й готовив її на обід або вечерю. За вечерею Калу розповідав братові про свої пригоди у море, про безбережну морской стихії.

- Море, - говорив він, - такий же гарний мир, як наша земля. У ньому водяться різні риби, нирці добувають із дна моря перли. Та якщо нирцеві повезе й він знайде гарну перлину, торговці платять за неї більші гроші.

Лалу, наслухавшись оповідань брата, починав його просити:

- Братик, дозволь і мені випробувати себе у море. Може, я зможу вибитися з убогості й розбагатіти.

Але Калу завжди знаходив прийменник, щоб відмовити йому. Нарешті одного разу, коли Лалу був особливо наполегливий, Калу сказав:

- Добре, сьогодні я замість тебе попрацюю у поле. А ти бери мою мережу й відправляйся на рибний лов. Заодно й морем помилуєшся. Тільки дивися, не втрать її. Ти адже знаєш, вона дуже дорога й без неї нам нічого не піймати.

Лалу побрав мережу й відправився у шлях. Він відійшов від берега, закинув мережу й став чекати. Незабаром він вибрав її, але вона виявилася порожньою. Закинув у другий раз, але знову у мережі не виявилося ні однієї рибини. Так повторювалося ще кілька раз, і всі безуспішно. "Закину останній раз, - подумав він.- Якщо нічого не попадеться, повернуся додому".

Він розмахнувся й щосили кинув мережу у море. Але вона вирвалася у нього з рук і відразу, на очах, поринула у море.

Дуже стривожився Лалу. Тепер він не міг вернутися додому, знав, що брат поколобродить його.

Настав вечір, а Лалу усе ще не було. Калу затурбувався, пішов шукати брата. Бачить: сидить Лалу у берега моря.

- Де твій улов? Покажи мені, - сказав він.

- Не йшла риба у мережі, - відповів Лалу.

- Добре, давай мережу. Час ще є. Я покаджу тобі, як треба рибалити.

- А мережа я утопив у море, - ридаючи, відповів Лалу. Розгнівався Калу й заявив:

- Не приходь додому, поки не повернеш її.

Цілими цілодобово сидів тепер Лалу на березі моря й чекав - раптом якась хвиля змилостивиться над ним і викине мережа на берег. Але хвилі низкою підкочувалися до його ніг і відкочувалися назад.

Так просидів Лалу на березі моря десять днів. Та усе це час повторював молитву:

- Про хазяїн морів і риб! Не потрібні мені дорогоцінні перли, поверни мені тільки мережа брата!

Так читав він, міцно замруживши ока, молитву, як раптом хтось поклав йому на плече руку. Лалу відкрив ока й бачить: коштує перед ним гарний білобородий старець і говорить:

- Лалу, так ти мережу не повернеш. Не засмучуйся. Вислухай краще мою раду, дивишся - і мережу повернеш.

Старець зник, але відразу з'явився знову. У руках його був оберемок очерету й соломи. Він сіл разом з Лалу й став плести більший кошик.

Коли кошик був готовий, він наказав Лалу забратися у неї й сказав:

- Лалу, я володар морських смерчів, припливів і відливів. Я знаю всі потаєні куточки у море. Забирайся у цей кошик. Я кину її у хвилі. Але ти не бійся. Вона доправить тебе прямо до морського царя. Як станеш перед ним, попроси свою мережу, і він поверне її тобі.

Лалу закрив від страху ока. Кошик швидко поринав у морські глибини, і незабаром Лалу відчув, що вона зупинилася. Лалу відкрив ока й бачить: коштує він перед чудовим палацом, а навколо царські придворні.

Найважливіший вельможа розпорядився допустити його перед світлі очі пануючи. Провели Лалу до морського владики. Поклонився він володареві моря. Цар милостиво відповів на його вітання й сказав, що цей син роду людського - його особистий гість, і розпорядився помістити його у спокоях царського палацу й виконувати беззаперечно будь-які його бажання.

А у морського царя була дочка, яку кликали Моряна. Вона оселила Лалу у кімнаті, що примикала до її особистих покоям. Моряна тримала Лалу при собі, гуляла разом з ним, бігала по чудесних садах, відіграла й танцювала. Паную він теж довівся по душі, і той постійно виявляв землянинові знаки уваги. Коротше кажучи, незабаром зіграли весілля Лалу й Моряни. Лалу став жити у млості й розкоші. Він зовсім забув, що прийшов сюди, щоб повернути мережа, як обіцяв старшому братові.

Непомітно пролетіло три роки. Та ось одного разу вночі побачив Лалу у сні того ушанованого старця. Та старець сказав йому:

- Лалу, ти настільки загруз у розкоші й насолодах, що навіть забув про слово, яке дав старшому братові. Вставай, побери мережу й негайно вертайся додому.

Побачив цей сон Лалу й відразу згадав про свою обіцянку. Тепер він увесь час ходив смутний. Одного разу Моряна запитала його, тому він такий невеселий. Лалу розповів їй про свої халепи й додав, що не може повернутися додому без мережі.

Як тільки Моряна довідалася про це, вона відразу повідала батькові про те, яке лихо приключилося з її чоловіком. Цар повелів усім живучим у море негайно розшукати цю мережу й доправити її у палац.

Не встигнули віддати наказ, як вона вже була у царському палаці.

За наказом морського царя мережа багато прикрасили перлами й дорогоцінними каменями, начепили на неї золоті дзвіночки. Цар велів Лалу передати цю мережу від нього у дарунок своєму братові.

- Але помни, як передаси цю мережу, відразу вертайся назад, ми з Моряной з нетерпінням будемо очікувати тебе.

Та він відразу наказав черепасі доправити Лалу на берег.

З усіма обережностями й винною пошаною Лалу доправили на сушу.

З мережею на плечах Лалу радісно направився додому й передав снасть братові. Та не стільки зустріч із рідним братом обрадувала Калу, як те багатство, яке він несподівано роздобув.

Кілька днів Лалу прожив у рідному будинку, а потім став збиратися назад, у підводне царство. Прийшов він на берег і бачить: коштує його Моряна на обмілині, а на руках у неї прекрасна дитина.

- Лалу, - сказала Моряна, - ти дуже довго змусив мене чекати. Ти занадто легко забуваєш про свої обіцянки. Бачиш, у мене на руках твій син. Це дитя двох стихій - моря й суши. Уперше він вийшов з моря на берег. Побудуй хатину на границі землі й води, ми із сином будемо жити у ній. Але помни: ніколи не входь у хатину, Доки я не покличу тебе. Не здумай порушити цю умову. Інакше бути тобі у великому лиху. А якщо ти витримаєш це випробування, чекає тебе більша удача.

Лалу обіцяв виконати всі, як вона сказала, і сам поселився поруч із дружиною й сином. Моряна раз у день виходила зі свого притулку, щоб подивитися на нього.

Але одного разу Моряна не вийшла з хатини. Лалу затурбувався, його стали мучити дурні передчуття. Та коли він більше не міг боротися зі своєю тривогою, то порушила обітниця й увійшла у хатину. Побачивши чоловіка, Моряна розсердилася, стала всіляко сварити його й на очах перетворилася у виродливу, стару й страшну відьму. Лалу затремтів від жаху, а Моряна зло вилаяла його й наказала відразу вбиратися з хатини.

- Ви, люди, не вмієте дотримувати слова! - кричала вона. - Ти обманював свого брата. Він дотепер не вибачив тебе. Я теж ніколи не вибачу тебе. Не буду жити з тобою й негайно ж відправлюся додому.

Із цими словами Моряна схопила дитину й стрибнула у море, а Лалу залишився стояти на березі.

Зараз ви читаєте казку Моряна