Жив колись у одному селі бідняк, заробляючи собі нажизнь тяжкою працею. Повернувся одного разу бідняк з роботи, поліз під крамницю за казанком, а у ньому - п'ять мертвих мишей. - Бачиш, який я хоробрий, - говорить бідняк дружині.- Відразу вбив п'ять мишей, а ти мене не цінуєш.
Засукав він рукава, побрав ціпок і приготувався бити дружину. А дружина була розумної так хитрою. Вона низько поклонилася чоловікові й говорить:
- Пан мій, як же мені не цінувати тебе, якщо ти відразу вбив п'ять мишей. Інші чоловіки й одну не можуть убити. Тепер я буду називати тебе Вбивцею П'яти. Жалко, наш цар не шанує таких хоробрих, як ти. Жили б ми у іншій країні, був би ти шановною людиною. Давай виїдемо звідси.
Убивці П'яти сподобалося мовлення дружини, і він погодився виїхати. Занурили вони на осла свій убогий скарб і відправилися у шлях.
Приїхали у сусідню країну, спорудили собі курінь і лягли спати. На наступний ранок змазав Убивця П'яти свої величезні вуса баранячим салом і направився до царя.
Прийшов він у палац, а цар і запитує, хто він і звідки.
- Мене кличуть Убивця П'яти, - відповів бідняк. Подивувався цар і запитав, чому його так прозвали.
- Прозвали мене так тому, - відповів Убивця П'яти, - що одного разу, не сходячи з місця, я вбив п'ять левів.
Зрадів цар, що до нього прийшла така хоробра людина, найняв його до себе у служіння й наказав покласти йому платня, рівне платні п'яти людей, та ще видати винагорода.
Убивця П'яти був задоволений розв'язком пануючи. Побудував він собі
Будинок і став щодня з'являтися у палаці, гордий і самовпевнений.
Але ось якось прибіг до царя конюший і повідомив, що на царських коней напав лев і багатьох з них розірвав на шматки. Везири й вакили, які потай заздрили Вбивці П'яти, порадили цареві негайно послати його до місця події. Та повелів цар доправити лев у палац живим або мертвим.
Розправив Убивця П'яти свої вуса й говорить:
- Мій володар, те, що ти мені караєш, неважко виконати. чи Може людей, що вбила п'ять левів, злякатися одного?
Повернувся Вбивця П'яти додому сумний-пресумний, побрав ціпок і замахнувся на дружину. Здивувалася вона гніву чоловіка й запитує, що трапилося.
- Через тебе я потрапив у більше лихо, - відповідає він.- Якби ти не нахвалювала мене й не прозвала Вбивцею П'яти, я б не виїхав з рідних місць і не потрапив би тепер у лихо. Цар наказав мені відправитися на полювання за левом, що напали на царських коней, і доправити його у палац живим або мертвим. Що мені робити?
Почувши це, дружина не на жарт стривожилася. А Вбивцю П'яти від страху затрясло як у лихоманці.
- Давай-но, поки темно, утечемо звідси, - говорить йому дружина.- Піди відшукай нашого осла й приведи сюди.
Вийшов Убивця П'яти у двір, прийнявся шукати осла. А отут - саме повз лев пробігав. Убивця П'яти наткнувся на нього у темряві, прийняв його за осла, схопив за вухо, привів у сарай, прив'язав і дверей замкнув. У ту ніч вони так і не змогли виїхати - зовсім зле стало бідоласі.
Рано ранком пішла дружина у сарай, дивиться - а там лев прив'язаний. Догадалася вона, у чому отут справа, обрадувалася й послала цареві звістка від імені чоловіка. Лев, мол, пійманий живим, нехай царські слуги прийдуть і заберуть його. А сама побігла до чоловіка й розповіла про усе. Убивця П'яти так і затремтів від страху.
Зрадів цар, довідавшись, що лев пійманий. Але везири й вакили відмовилися цьому вірити. Умовили вони пануючи відправитися відразу до Вбивці П'яти. Зустріла їх його дружина й говорить: - Мій чоловік усю ніч полював за левом, тільки недавно заснув. Зараз його
Не добудишся.
Підійшов цар з везирами й вакилами до сараю, заглянув усередину, там і насправді лев сидить на прив'язі. Наказав цар слугам забрати його, а сам виїхав.
Увечері Вбивця П'яти з'явився у палаці ще більш гордий і самовдоволений. Цар і його наближені піднялися йому назустріч. Стали хвалити його навперебій, і цар наказав платити йому платня, рівне платні десяти людей.
Пройшло якийсь час, і ось одного разу прийшли до царя люди й стали скаржитися, що у місті з'явилися семеро розбійників. Щоночі вони нападають на кого-небудь, уриваються у вдома, грабують крамниці. Викликав цар Убивцю П'яти й наказав піймати або знищити розбійників.
Зажурився Вбивця П'яти, прийшов додому, побрав ціпок і знову праг побити дружину. Дружина розпитала його про усе й говорить:
- Не засмучуйся, іди на базар, купи одяг і хурджин роз'їзного торговця - баккала.
Зробив Убивця П'яти, як веліла дружина, а вона тим часом замісила тісто, додала у нього отрути й стала пекти роганпухти. Напекла багато, уклала у хурджин і веліла чоловікові переодягтися у одяг баккала. А коли він переодягся, попросила привести осла, занурила на нього хурджин з роганпух-тами й говорить чоловікові:
- Тепер поїдь на ослу по місту.
Стояла глибока ніч. Не встигнув Убивця П'яти від'їхати від будинку, бачить - сидять сім людей. Це саме й були ті розбійники, яких цар наказав піймати або вбити. Побачили вони торговця на ослу, обрадувалися. Підбігли, стягнули його з осла, обшукали, розв'язали хурджин і знайшли роганпухти. Наїлися
Розбійники роганпухтов і відразу усе вмерли. Убивця П'яти відрізав розбійникам голови, поклав їх у хурджйн і повернувся додому.
Ранком направився він у палац і показав цареві голови семи розбійників, Зрадів цар, що Вбивця П'яти так швидко виконав його наказ, підняв хоробрий над усіма ве-зирами й вакилами й повелів платити йому платня, рівне платні двадцяти людей.
Пройшло ще якийсь час. Та ось одного разу сусідній цар надіслав послання, у якому загрожував війною. Покликав цар на раду Вбивцю П'яти, везиров і вакилов. Усе чекають, що скаже Вбивця П'яти.
Розправив Убивця П'яти вуса й говорить:
- Я нікого не боюся й готів перемогти будь-якого ворога, якщо тільки мені цар накаже.
Цар залишився задоволений такою обіцянкою й розпустила рада. Убивця П'яти прийшов додому такий похмурий, що дружина відразу зрозуміла: нові неприємності.
- Не засмучуйся, - сказала вона.- Як-небудь упораємося із твоїми труднощами.
Наступного дня стояв бій. Від імені Вбивці П'яти дружина його звернулася із проханням до царя надіслати найшвидшого коня. На світанку коня привели до їхнього будинку.
Незабаром затрубили військові роги, і усе військо на чолі із царем, везирами й вакилами почало готуватися до бою. Бракувало тільки Вбивці П'яти.
А він тим часом боявся навіть сісти на коня. Абияк посадила його дружина верхи на коня й, щоб не впав випадково, міцно прив'язала до сідла. Потім дала у руки привід і відв'язала коня.
Відчув кінь волю, рвонувся вперед і виніс Убивцю П'яти на бойовище. Радісними вигуками вітали царські воїни хороброго, а кінь,
Наляканий лементами, поніс його прямо на ворожі війська й промчався під більшим гіллястим деревом. Убивця П'яти праг було зупинити коня - схопився за гілку, але кінь був таким сабоним і мчався так швидко, що вирвав дерево із землі.
- Капин, капин!-у страху закричав Убивця П'яти. Углядівши вершника з величезним деревом у руках, вороже військо прийшло у сум'яття. До того ж царя супротивника кликали Капин. Злякавшись, що Вбивця П'яти викликає його на двобій, цар кинувся навтьоки, а слідом за ним і його військо.
Убивця П'яти тим часом отямився, підібрав поводдяй повернув до будинку. Народ радісно вітав його на всьому шляху до міста. Радий був і цар. У знак свого особливого розташування він віддав хороброму половину царства. Так за допомогою розумної дружини став бідняк людиною відомим і багатим.