Це було давним-давно. Почався у одній країні голод. Побачив цар, що справа погана, велів зібрати череди своїх верблюдів і погнати їх на пасовище у сусідню країну. А пастухом у царя була тоді хоробра й чесна людина. Цар його поважав і любив.
У сусідній країні віддав пастух одного верблюда за дівчину й одружився на ній. Незабаром вона народила йому сина, а сама вмерла при пологах. Пастух був так зайнятий роботою, що у нього навіть не залишалося часу домовитися з ким-небудь, щоб доглядали за дитиною. Ось і возив він із собою хлопчика з одного пасовища на інше й кормил його верблюжим молоком. А тому що молоко це дуже живабоне, хлопчик ріс швидко, був сабоним і здоровішим. Пастух назвав сина Шутар Бача, що означає Син Верблюда.
Ішов рік за роком, а на батьківщині пастуха тривали посуха й голод. Та пастух із чередами верблюдів залишався на гірських пасовищах сусідньої країни. За цей час син його виріс і став гарним пастухом. Але, на жаль, Шутар Бача не навчився говорити, він тільки вмів поганяти верблюдів окриками "ганьби" і "хей", інших слів він не знав.
Але ось пройшли нарешті рясні дощі, зазеленіла трава, і люди піднеслися духом. Повернувся пастух додому із сином Шутар Бачой і із чередами верблюдів.
Пішов пастух до царя й повів із собою сина, прив'язавши його за мотузку, як верблюда. Здивувалися наближені царя, побачивши людину на мотузці. Здивувався й цар.
- У чому провинився цей юнак?- запитує цар.
Та пастух розповів усе: як він одружився, віддавши одного царського верблюда за дружину, як вона народила йому сина й умерла, як він вигодував хлопчика верблюжим молоком. Сказав пастух і про те, що юнак, якого він привів на
Мотузці, - його син і що він не вміє говорити, тому що виріс серед верблюдів. Тому-Те й кличуть його Шутар Бача.
Подивувався цар словам пастуха, звернувся до візиру й іншим наближеним з питанням, може чи Шутар Бача навчитися говорити у такому віці. Усе відповіли "ні". Та тільки один голос, що пролунав зверху, сказав "так".
Глянули всі наверх і побачили, що голос цей належав дочці пануючи, яка славилася своєю красою й розумом. Вона сиділа на балконі й уважно слухала бесіду пануючи з пастухом.
Розсердився цар на дочку й велів їй піти з балкона. Спустилася вона вниз, а цар і говорить їй:
- На кару за те, що ти насмілилася суперечити моїм везирам, я віддам тебе німому. Подивимося, як ти навчиш говорити ця тварина.
Дочка пануючи залишилася задоволена таким розв'язком батька й повела із собою Шутар Бачу.
Царівна була розумної, а Шутар Бача - працьовитим і витривалим, як верблюд. Разом вони склали гарну пару.
Виїхали вони у іншу країну, і царівна стала вчити Шутар Бачу говорити. Спочатку вона вчила його жестам, потім - окремим словам. Їхня ніжна любов допомагала їм, і незабаром Шутар Бача навчився розмовляти.
Прийшов і такий час, коли Шутар Бача став говорити краще інших людей.
Настала пора жнив, усе вийшли у поле. Найнявся жати й Шутар Бача. Справа у нього так і спорилося. Заробив він багато грошей і приніс їхній царівні.
Незабаром приїхав у місто за пшеницею один торговець. Довідався він усе про Шутар Баче, про його силу й працьовитості. Закупив він багато пшениці, зібрав караван і розв'язав направити його у сусідню країну. Покликав торговець Шутар Бачу й став наймати його погоничем, обіцяючи заплатити сто рупій. Шутар Бача прийняв речення й пішов сповістити про це царівну. Засмутилася царівна й говорить:
- Як ти можеш залишити мене одну? Прошу тебе, не виїдь.
- Ні, дорога, - відповідає Шутар Бача, - я вже дав згоду й побрав уперед гроші й зобов'язаний тепер стримати своє слово. Але ти не засмучуйся, я скоро повернуся.
- Добре, - погодилася царівна, - поїдь. Але колись давай одружимося. Адже ми любимо один одного! Сходь за муллою.
Покликав Шутар Бача муллу, і той поженив їх.
Поки купець готовив караван, молоді провели кілька днів разом. Але незабаром їм довелося розстатися. Прощання сабоне засмутило їхній серця, царівна гірко плакала.
Довго йшов караван, нарешті вдалині здався колодязь, близько якого вирішено було зробити привал. Купець наказав Шутар Баче наносити з колодязя води й напоїти верблюдів.
А колодязь був дуже небезпечним. Люди, які спускалися до нього за водою, гинули. Але Шутар Бача нічого не боявся.
Тільки він спустився вниз, дивиться - а там сидить дів з жабою у руці. Побачив дів Шутар Бачу й запитує:
- Ану ж бо скажи, що у мене у руці?
- Її величність цариця, - відповідає Шутар Бача.
Дів залишився задоволений такою відповіддю, попросив Шутар Бачу потримати "царівну" і розважити її, а сам почав напувати верблюдів.
Закінчив дів роботу й дав Шутар Баче чотири гранати. Зрадів той, що усе скінчилося благополучно, піднявся наверх і погнав верблюдів до хазяїна.
Здивувався купець, що Шутар Бача напоїв верблюдів і благополучно повернувся назад. А тим часом до колодязя підійшов інший караван. Він ішов у протилежному напрямку.
Довідавшись про хоробрий Шутар Баче, власник цього каравану найняв його попоить своїх верблюдів. Шутар Бача швидко впорався з роботою й одержав ще сто рупій. Загорнув він зароблені гроші й чотири гранати у хустку й відправив їх з попутним караваном своїй дружині.
На наступний ранок караван торговця рушив у дорогу. Ішли довго й підійшли нарешті до великого міста. Зупинив хазяїн караван за міською стіною, наказав Шутар Баче доглядати за верблюдами, а сам відправився у місто.
Сів Шутар Бача на мішок, дивиться - два царські конюхи ведуть на вуздечку кінь на водопій. Коли вони проходили повз, побачив Шутар Бача, що кінь брюхата.
- Якби ока й чоло лошати не були білим, а хвіст - загнутим нагору, лоша було б хоч куди, - сказав він напівголосно.
Здивувалися царські конюхи такому проріканню й розповіли про цей цареві. Гот наказав привести незнайомця до себе й став розпитувати його про пророкування. Шутар Бача повторив слово у слово те, що сказав при конюхах. Розсердився цар.
- А якщо твоє пророцтво не збудеться, яке ти віддав перевагу б покаранню?- запитав він Шутар Бачу.
- Можеш забрати весь мій караван, - сказав Шутар
Бача. - Але якщо я виявлюся прав, ти віддаси мені точно такий же караван. Погодився цар, і ось, коли прийшов строк, усе побачили, що лоша виявилося саме таким, як передбачив Шутар Бача.
Довелося цареві спорядити караван і віддати його Шутар Баче. А той повів караван за місто, туди, де стояв караван його хазяїна.
Побачив купець Шутар Бачу й запитує, що це за караван.
- Це караван іншого купця. Він попросив мене доглянути за ним, - відповів Шутар Бача.
Кілька років прослужив Шутар Бача у купця, і той ніяк не праг відпускати його, а Шутар Бача усе більше нудьгував по будинкові, особливо по дружині. Нарешті він не витримав і попросив торговця дозволити йому відлучитися на кілька днів, щоб побачити із дружиною.
Поїхав Шутар Бача у рідні краю, під'їжджає до будинку й не може його довідатися: замість маленької старої будови - великий світлий палац, оточений прекрасним садом. Та варта на годиннику коштує.
Підійшов Шутар Бача до воріт і запитує, чий це палац.
- Цей палац належить дружині Шутар Бачи, - отвечаетстража.
Не повірив Шутар Бача своїм вухам і став просити пропустити його до царівни по терміновій справі.
Увійшов Шутар Бача у палац, побачив дружину, обійняв, розцілував її. Сіли вони друг біля друга й стали розповідати про усе, що з ними відбулося.
Говорили тихо, щоб не розбудити сплячих синів.
Шутар Бача став розпитувати дружину, звідки вона побрала грошей на такий палац. Розповіла тоді царівна, що гранати, які надіслав їй Шутар Бача, були наповнені дорогоцінними каменями й перлами. На ці скарби вона
Побудувала палац, розбила сад і найняла стражу.
Довго розмовляв Шутар Бача із дружиною. Над ранок порадила вона йому повернутися до купця, купити нові одяги й переодягтися. А вона надішле за ним синів з військом і слугами.
Поїхав Шутар Бача назад до купця й розповів йому, що з ним відбулося. Не повірив йому торговець. Тоді Шутар Бача зізнався, що караван, що розташувався поруч, належить йому й що він виграв його у місцевого царя.
Ще більше здивувався купець, довідавшись, що через два дні за Шутар Бачой повинні приїхати сини з військом і слугами.
- Я бачу, що ти мені не віриш, - сказав Шутар Бача.- Давай укладемо парі. Якщо через два дні за мною не приїдуть сини, мій караван буде твоїм. Якщо ж сини приїдуть - ти віддаси мені свій караван.
Погодився купець.
Пройшло два дні. Після обіду Шутар Бача пішов до струмка, вимився, надяг на себе усе нове й повернувся до каравану. Незабаром на сході здалася хмара пилу.
Побрав Шутар Бача торговця за руку й сказав, указуючи на схід:
- Ти усе ще не віриш мені? Подивися туди, це наближаються мої сини.
Та ось здалися сотні вершників. Спереду на швидких і гарних конях їхали юнака, а на приводу вели третього коня, без сідока. Під'їхали вони до каравану, і всіх стало ясно, що купець програв парі.
Наступного дня зранку Шутар Бача, тепер уже й сам, що став правителем, відправився у шлях разом зі своїми синами, торговцем, слугами й двома караванами. Після декількох днів шляху прибутки вони у палац.
Царівна, з нетерпінням, що очікувала чоловіка, зустріла його з пошаною й улаштувала у його честь пишне свято. Наступного дня Шутар Бача повернув купцеві, недавньому своєму хазяїнові, його караван, зробив йому багато інших подарунків і відпустив на всі чотири сторони.
Через якийсь час дружина попросила Шутар Бачу, щоб він з'їздив до її батька, і, не визнаючись, хто він такий, запросив би його на полювання у свої володіння.
Поїхав Шутар Бача. Тесть не довідався його й прийняв з по-честями. Погостювавши у тестя кілька днів, Шутар Бача запросив його до себе пополювати.
Незабаром цар відправився у гості до нового знайомого. Зустрівшись зі своєю дочкою, він не довідався і її. Тоді вона прийнялася розповідати батькові казку про одне царі, який віддав свою єдину дочку німому пастухові. Та у міру того як вона розповідала цю казку, усе ясніше ставало, про кого мова йде. Везири й інші супутники пануючи почали перешіптуватися.
Засмучений цар зізнався, що казка, розказана царівною, схожа на випадок, происшедший з ним самим і його дочкою. Та додав, що дуже праг би побачити з дочкою. Заплакала царівна, обійняла батька й відкрилася йому, що вона і є його дочка, а чоловік її - той самий німий пастух, про який візир сказав, начебто він ніколи не навчиться говорити.
Почувши це, візир затремтів від страху, але царівна вибачила його. Усі були щасливі. Тому що цар був старий і не міг більше правити країною, а синів у нього не було, він поступився свій трон Шутар Баче.
Та пастух, по прозванню Син Верблюда, став правитьдвумя країнами.