Три людини на нерп поїхали полювати.
Стояла ясна погода, море було спокійним, гладким. У море не було ні однієї нерпи. Потім один з мисливців, піднявшись, потягнувся й позіхнув. Отут на море став опускатися густий туман. Мисливці заквапилися, захотіли повернутися, але не знали, у какуюсторону плисти. Пливуть пливуть день і ніч. Скільки плили – три чи дні, більше чи – не знали. Потім до незнайомої землі під'їхали. Поплили уздовж берега, але жодної людини не було видне. Плили плили й побачили людське житло. Направилися до цього житла. У ньому перебували три жінки. Розв'язали мисливці заночувати у них. Коли ранком прокинулися, один їхній товариш (який у човні голосно позіхав) мертвим виявився. Поховали вони його й розв'язали їхати далі. Плили плили й побачили ще одне житло. У ньому старий один жив. Мисливці залишилися ночувати й розповіли старому про усе, що з ними відбулося. Тоді старий сказав: Ця людина була грішна, тому ви блукали, не змогли добратися до будинку.
На інший ранок старий сказав їм: Поквапитеся, ідіть до човна, лягаєте там на дно, я вкрию вас зверху й човен відіпхну. Ви тільки не вставайте, не визирайте доти, поки не почуєте, як дно човна не торкнеться піску. Коли вийдете на берег, піймайте білого оленя й убийте. Потім покладете його на дно човна, накрийте й швидко відіпхніть човен від берега.
Так ці люди лягли на дно човна, старий укрив їх і зіштовхнув у море.
Чи Довго вони плили, чи коротко, тільки хочеться їм визирнути, але не визирають, слухають, як шелестить вода про борт човна. Раптом почули вони, як човен вдарився об пісок.
Вилізли вони й побачили, що перебувають на своєму рідному березі, а поруч пасуться олені. Піймали вони білого оленя й зробили усе, що велів старий. Поплив човен швидко й прямо. Підійшли вони до свого стійбища, зустріли їхні рідні. Тільки не було серед них ще одного друга. Розсердився дух моря на нього й погубив.
Тому коли на полювання у море відправляєтеся, то позіхати й потягуватися не покладене – це великий гріх.