Сестра із братом тільки вдвох жили. Братик малий був. Змайструвала сестра лук, стріли, спис. Учила вчила – братик міцно тримає спис, влучно з лука стріляє. Хлопчик навчився всього, сестра вже відпускала його у тайгу.
Так жили вони, жили – братик хлопчиком став. Полював, рибу ловив. Сестрі залишалося у будинку забрати, по ягоди сходити, що небудь смачненьке приготувати, братика нагодувати.
Братик юнаків став. Одного разу приніс дров і зібрався на полювання, спис побрав. Ішов, ішов по тайзі, до ведмежого будинку прийшов. Прийшов до ведмежого будинку, заглянув туди – там два більші чавунні казани на вогні. Гаряча вода у казанах, пара йде. Тоді він вийшов на вулицю, трави нарвав, сіл на цю траву, дивитися на море став.
Дві нерпи ларги зринуть – пірнуть, зринуть - пірнуть, до берега підплили, на берег вилізли, хвостиками ластами туди сюди, головами нагору вниз - дві дівчата встали. За руки узялися, кедр кедр торбазами з риб'ячої шкіри – і прямо до будинку. До ведмежого будинку піднялися, зайшли, роздягнулися й миються.
Юнак потихеньку спустився на берег, їх луски побрав, сховав. Повернувся, крадькома, у будинок, оберемком трави прикрився став їх оглядати. Одна дівчина йому сподобалася – він її одяг сховав. Дру - гаю швидко швидко одяглася, вибігла на берег, дивиться – луски немає.
- Агов, юнак! Ти побрав луски, сховав?!
Що не сподобався повернув одяг луску – та спливла. Одна залишилася, уп'ялася на юнака, з очей сльози капають – не витирає, із круглих очей її сльози капають – не витирає.
Наш юнак їй:
- Якщо вийдеш за мене заміж – відпущу. Дівчина погодилася – він повернув їй луску. Обнявшись, упали, покотилися. Сонце за горузайдет – ляжуть спати, сонце за хмари зникне – ляжуть спати. У самого краю берега – ляжуть спати. Тепер уже він відпустить її: умовилися – спливе й вернеться до нього.
Отут він: Відпущу її, сам швидко швидко піду до сестри, принесу дров, бігцем сюди, – думає.
Так він думав.
Прибіг додому, увійшов – сестра йому:
- Де ти так довго був?! Багато днів пройшло, дрова скінчилися, юколи немає.
Сестра говорить, а юнак думає: Скоріше принесу дров і – до моря.
Помчався за дровами.
Тільки молодший брат зник за поворотом, ця сестра схопила братову острогу на лабазі. Волосся по мужски у одну косу сплела. Прийшла на те місце, сховалася. Сховалася й бачить – зрине пірне, зрине пірне – ларга підпливає, гарні чорні плями на спині.
Підпустила ларгу до берега – верб два стрибки до води. Змахнула – і зі звуком кар устромилася острогу у тіло ларги.
Ой, ой, ой! Тягне, тягне, тягне!
Ларга підхопить – жінка по пояс увійде у воду. Ця із силами збереться – на берег вийде, ларгу на підлогу гаси витягне.
Так тягли, тягли – ремінь у самої остроги обірвався.
Ремінь обірвався, та ларга жінка відплила від берега, висунула голову з води:
- Сама виходи за свого братика! - сказала. Так сказала й у морі спливла.
Старша сестра, звичайно, скоріше на берег, бігцем додому. Додому прибігла, шукає, шукає, знайшла іржаву острогу, застромила у ратище, прив'язала ремінь. Одну косу розпустила, стала дві по женски заплітати.
Повернувся її братик:
- Що це, плаття моє мокре, у крові? Острогу інша на ратищі?
- А а, собаки гавкали. Ведмідь прийшов, знімав з лабазу острогу, поранив увесь, обірвав ремінь. Дощик капав, ось і вивісила твоє плаття.
Сестра так говорить – братик задумався. Скоріше побіг, до будиночка ведмедя. Прибіг туди, на піску плями крові побачив. Сліди крові на піску, на гальці. Звідти піднявся, сіл на коряжину. Сидить. чи Довго так сидів, дві маленькі нерпочки уздовж берега пливуть. Пливуть уздовж берега, порівняли з ним, чує:
- Старша сестра наша веліла нареченому сказати, щоб він з дерева чашу камбалу вирубав, у ньому моє приготував, щоб инау настрогал. Так адже?!
- Помовчи! Бовтанка яка! - гарчить інша. Юнак послухав. Дав нерпочкам на берег вийти, дівчинками дав стати, піймав їх.
- Ти що говорила?! Молодша усе розповіла.
Пішов юнак у тайгу. Звалив модрину, чашу камбалу вирубав, приготував у ній моє – прийшов до дівчинок.
- Я с вами у шлях відправлюся!
- Іди у тайгу, знайди ритуальне дерево, зроби чашу гагару, винеси чашу на море, сядь у нього – ми поберемо тебе із собою, – відповіли дівчинки.
Він знайшов ритуальне дерево, вирубав чашу гагару, виніс її на море, сіл – нерпи повели чашу. Тоді ця чаша гагара:
Моє – нивхское святкове блюдо.
Хи, у у! Га га ра!
У у! Га га ра!
Нам плисти далеко про!
Плисти нам дуже далеко про!
Хи, у у! Га га ра!
Плисти нам дуже далеко про!
У у! Га га ра! - стала співати.
Так вони плили. Плили, плили, опам'ятався юнак, подивився навколо – попутниць немає. Скеля висока стирчить у море. На скелі, на самій верхівці її, дві погані жінки сидять, ралккр жінки:
- Сюди! Сюди! - махають йому. Волосся довжелезні у цих жінок.
Одна:
- Іди до мене! Інша:
- Іди до мене!
Обидві лементом кричать, так кличуть ці жінки.
Юнак далі пливе. Повз цих жінок пливе. Тоді ті волосся свої довгі розкрутили, ка ак кинуть – юнак завис. Як на лахтачьем ремені завис, бовтається. Підняли його. Одна підійшла, інша. Давай лоскотати бідного. Лоскочуть, лоскочуть, прагнуть, щоб він від сміху вмер, чи що?
Знесилів юнак, говорить:
- Жінки! Жінки! Навіщо ви змушуєте мене сміятися? Послухайте, я вам казку розповім!
Тоді ті жінки:
- Послухаємо, послухаємо! Лоскотати перестали, сіли, слухають. Юнак став співати:
Хий ий, ий йо про!
Земля, Вода, Небо!
Не бачите, у лиху я!
Хий ий, ий йо про!
Земля, Вода, Небо!
Заступитеся!
Хий ий, ий йо про!
Верховий грім підніміть, Низовий грім підніміть, Один з одним нехай зіштовхнуться – Більшу блискавку запалять!
Ий йо про, ий йо про!
Юнак співає – Низовий грім з півдня піднімається, Верховий грім з півночі піднімається.
- Чому, ти співай – отут і там хмари подни томляться? Що це?
- Напевно, тому, що ви мене лоскотали, сміятися змушували.
Сам ще шибче співає:
Хий ий, ий йо про! Громи, мої громи! Друг про друга вдартеся! По небу гуляючи, Більшу блискавку народивши, Захистите мене! Земля, Вода, Небо! Ий йо про, ий йо про!
Тоді Верховий грім з однієї сторони сидячу звір жінку вразив. Низовий грім з іншої сторони сидячу звір жінку вразив.
Юнак спустився до моря, сіл на сивуча, поплив. Предки заступилися за нього – посадили на сивуча. На сивуче їхав, їхав, підняв голову – дідусь його везе, предок. По ореолові довідався, по світлому ореолові над головою.
Так їхав, їхав – спереду острів здався. Тоді він чує: Дідусь довезе тебе до острова, там на березі, товста шелюга лежить. Спустиш ця шелюга на воду, він і повезе тебе далі.
Юнак подумав: чи Те дрібно стало для сивуча, чи те я що не так зробив?
На острові сивуч його висадив. Як було сказано, на острові лежала товста стара шелюга. Спустив на воду це дерево. Сіл на нього. Поїхав.
Тоді шелюга:
Туй йу дуй, дуй у дуй! Шелюга, я прадавня шелюга, Туй йу дуй, дуй у дуй, Гарному нівхові помічник! - став співати.
Так і їхав юнак. Їхав, їхав, до берега якому те пристав.
До берега пристав – три дороги: сюди пряма, туди пряма. Куди йти – не знає. Задумався, на чужу землю приїхавши. На чужу землю приїхавши, дивиться по сторонах, куди йти – не знає.
Один раб – ккорх ккорх – уздовж берега йде, дерев'яними кайданами стукає.
- По тій дорозі підеш – прийдеш, – показує він.
Послухав його юнак, раба цього розділ, сам вирядился у лахміття. Пішов. Іде, ккорх ккорх стукає.
Так ішов, ішов, бачить – два вовки на дорозі.
Один:
- Ти намагайся! Іншої:
- Ти намагайся!
Схопили один одного за губи, тягнуть, тягнуть. Наблизився до них юнак, себе по потилиці вдарив – у водяну блоху звернувся. У водяну блоху звернувся, перестрибнув через вовків. Відійшов подалі, ляснув себе по боку – самим собою став.
Пішов далі. Ішов ішов, бачить – два ведмеді на дорозі.
Один:
- Ти намагайся! Іншої:
- Ти намагайся!
Схопили один одного за губи, тягнуть, тягнуть. Наблизився до них юнак, себе по потилиці вдарив – у водяну блоху звернувся. У водяну блоху звернувся, перестрибнув через ведмедів. Відійшов подалі, ляснув себе по боку – самим собою став, пішов. Отут він прийшов у велике селище. У одного будинку жінки їжу готовлять, навколо вогнища клопочуть. Підійшов туди. Дві дівчинки нерпи довідалися його:
- Наречений прийшов! Наречений прийшов! Нареченого треба ховати! - затараторили, заметушилися.
Швидко нагодували. Сховали. А коли стало темніти, повели його. Привели до будинку, де раби слуги.
- Що за раб такий світлий?! – дивують раби Один підійшов до нього:
- Підемо разом. Я тебе відведу туди.
Цей раб довідався його. Довідався його, пішли разом. Прийшли до будинку старійшини. Там уже раби слуги ведуть кожний одного шамана. У будинок їх речі несуть. Верхній землі шаман, Нижньої землі шаман теж прийшли. Дівчину ларгу будуть лікувати шамани, чорну силу остроги виганяти.
Один шаман співає:
Тео дьео, тео дьео!
Тео дьео, тео дьео!
Могутня людина, хоробра людина, Остроги хазяїн! Злий остроги хазяїн!
Тео дьео, тео дьео!
Шамана речі приніс, Шамана плаття тримає!
Тео дьео, тео дьео!
Отут шаман майже бачить. Іншої співає – іншої ще шибче почуває нашого друга. Води шаман став співати:
Тео дьео, тео дьео!
Тео дьео, тео дьео!
Могутня людина, хоробра людина, Злий острогихозяин!
Тео дьео, тео дьео, Перешкоди наші пройшов, Тео дьео, тео дьео, У цей будинок прийшов.
Серед нас перебуває.
Тео дьео, тео дьео, Прийшов, прагне співати, Тео дьео, тео дьео!
Вистачайте його, він у будинку!
Тео дьео, тео дьео, Злий остроги хозяинпришел! Раб слуга!
Знесилений Води шаман падає на нари. Воїни кидаються до рабів слугам. Тоді юнак сам:
- Який це?! Який це?!
До одному, до іншого. Усіх розштовхав, вискочив:
- Я буду співати! Я буду співати!
Схопив бубон, вискочив на середину.
Співав, співав він, наблизився до дівчини ларге, вирвав з її тіла острогу. Острогу витягся, священною їжею нагодував умираючу.
Юнак співав ще, співав, як великий шаман співає:
Тео дьео, тео дьео!
Тео дьео, тео дьео!
Могутня людина, хоробра людина, Тео дьео, тео дьео!
У цей будинок кинувся до улюбленої!
Тео дьео, тео дьео!
Від сопки до сопки, По бур'яну, по марям топким, Забувши про утому й голод, Ішов він до своєї улюбленої!
Тео дьео, тео дьео!
Море грізне переплив, У цей будинок кинувся! До улюбленої!
Могутня людина! Хоробра людина!
Перешкоди немає для нього!
Тео дьео! Тео дьео! - Нагодував ще священною їжею – та ожила.
Дівчина ожила – юнак побрав її у дружин, додому повіз. Многогребную човен їм зробили. Подарунки поклали у цей більший човен. Погодили поклажу й – у шлях.