Давно, за старих часів, було багато риби, було багато звіра, було багато дичини. Нівхи юколу готовили, добре жили. Кожна людина юколу для себе готовив, складаючи її у комору.
Одного разу безліч ворон з'явилася. Нівхи ходити не могли у комори. Ворони виривали у людей юколу й з'їдали її. Люди стали бідувати. Тільки разом, оберігаючи один одного, із ціпками у руках, вони ходили до комори.
Потім одна людина по імені Кульгин що те блискуче, гостре побачив на бугорочке - Кульгин підняв річ, але не зрозумів, що це таке. Пощупав і побачив, що це що те міцне. Подумав і рубанув їм по траві – трава зрізалася. Подумав і вдарив по товстому дереву. Дерево перерубалося. Виявляється, це шабля була. Кульгин поніс шаблю додому.
Ворон стало ще більше. Настала осінь. Сніг ледве ледве покрив землю. Тоді Кульгин побрав шаблю, вийшов, відійшов недалеко від житла й закричав по вороньи. Ворони стали злітатися до нього. Тоді він шаблею почав рубати їх. Сніг навіть колом почорнів.
Ворон стало мало, вони злякалися й поховалися. З тих пір ворони стали боятися людей. Люди знову добре зажили.
Пройшло кілька років. Одного разу люди пішли у ліс на полювання й пропали. Коли їх знайшли, вони лежали мертвими, а мови у них були вирвані.
Тоді Кульгин пішов у ліс. Там він зрубав шаблею багато дерев. Увечері запалив велике багаття. Відрубав два чурбака. Один під голову підклав, а іншої – у ніг між собою й багаттям, щоб ноги від вогню зберегти. Ліг. Коли він лежав, де те людський лемент пролунав. Лемент усе наближався й наближався. Коли лемент став чутний зовсім близько, Кульгин устав, поправив багаття й знову ліг. Шаблю він тримав напоготові.
Ось невідомий підійшов до багаття так так закричав, що від його лементу кора від дерев відлетіла й нагору піднялася. Потім прийшовший перескочив через багаття, підійшов до чурбаку, що лежав у ніг Кульгина, і встав на нього. Кульгин подивився – це був маленький, схожий на білку рис хало финг. Груди його були біла, а губи свої він облизував. Кульгин штовхнув чурбак. Чорт упав у його сторону. Кульгин перерубав його шаблею навпіл.
З тих пір люди йшли у ліс і не пропадали. Знову добре стали жити.
Пройшло ще кілька років. Одного разу люди переходили вбрід маленьку ріку й втопили.
Кульгин разом зі своїм товаришем пішов до ріки. Він роздягнувся й став переходити її вбрід, обережно обмацуючи дно ногами. Раптом з води висунулася величезна рука й схопила його за ногу. Тоді Кульгин перерубав цю руку шаблею. Коли глянув – побачив, як спливла маленька нерпа, розрубана навпіл. Ця нерпа була чортом.
З тих пір люди не тонули. Знову добре стали жити.
Кульгин убивав своєю шаблею ведмедів і м'ясо, віддавав односільчанам. Одного разу він відрубав ведмедеві ліве вухо, і ведмідь утік від нього. Через якийсь час біля села море викинуло на берег мертвого киту. Люди пішли до нього, розрізали його. Прийшов на берег і товариш Кульгина. Тоді з розрізаного черева киту вийшла людей. Лівого вуха у нього не було. Він підійшов до товариша Кульгина й сказав:
- Кульгин своєю шаблею ведмедів убиває. Після цього жоден з убитих їм ведмедів не вертається назад у своє село. Коли іншою зброєю вбивають ведмедів, вони приходять назад. Тепер я прийшов підстерегти Кульгина. Прийшли його сюди. Товариш пішов до Кульгину й сказав йому:
- Одна людина із черева киту вийшов, лівого вуха у нього немає. Ця людина сказала, що ти ведмедів шаблею вбиваєш, тому вони назад у своє село не приходять. Він сказав, щоб ти до нього прийшов.
Кульгин зрозумів, що прийшов ведмідь, якому він відрубав вухо. Тоді він своєму товаришеві сказав:
- Підемо із мною, неподалік сядь, дивися. Ось разом пішли. Товариш сіл неподалік, сталсмотреть. Кульгин до киту пішов. Як тільки він підійшов ближче, із черева киту вискочив величезний ведмідь із відрубаним лівим вухом. Із сабоним ревінням він накинувся на Кульгина. Кульгин став боротися з ведмедем, рубати його шаблею. Ведмідь був дуже спритний і не піддавався. Усе-таки Кульгин його вбив і з товаришем назад повернувся у село.
Люди знову добре стали жити.
Пройшло кілька років. Одного разу ввечері діти вийшли на двір відіграти й пропали. чи Чорт викрав їх – ніхто не знав.
Тоді Кульгин своєму товаришеві сказав:
- Друг, ти не одружений, а я дружину маю й двох синів. Якщо я випадково загину, ти мою дружину побери й моїх дітей виховай.
Товариш Кульгина погодився. Увечері Кульгин сказав товаришеві:
- Давай понесемо моїх діточок на берег. Нехай вони там відіграють. Ми обоє ледве вище у траві сядемо. Звідти будемо за ними дивитися.
Ось вони понесли дітей на берег. Самі селі неподалік і стали дивитися.
Через якийсь час що те червоне й велике у море здалося й зникло. Через якийсь час близько берега що те здалося й знову поринуло у воду.
Тоді Кульгин товаришеві сказав:
- Спустися, побери дітей, віднеси їх у житло.
Товариш спустився, побрав дітей і відніс їх.
Кульгин побіг до самого краю води. Тоді вода піднялася, виплеснулася на берег і покрила Лантух гина.
Люди побачили, що через якийсь час Кульгин вискочив увесь, здався над водою й знову поринув. Потім він знову вискочив з води до самих ступень і знову поринув. Потім він знову високчил з води, але тепер тільки до середини гомілок. Потім він знову поринув і зник.
Коли настав відлив, люди знайшли на березі великого сивуча із червоного каменю, якого Кульгин перерубав навпіл. Цей сивуч був чортом. Шабля Кульгина була зламана. Одна половина сивуча у воді ногу Кульгина придавила, тому він втопив.
Люди побрали труп товариша й з почестями спалили його.
З тих пір увечері діти виходили відіграти й не пропадали, тому що чортів стало менше.