Бурундук, кедрівка й ведмідь

5-09-2016, 16:17 | Нивхські казки

У сонячний літній день ти встань раніше. Вийди у ліс, обережно пройди опушкою. На верхній гілці старої вільхи побачиш бурундука – маленького лісового звірка. Пухнатий хвіст його зовсім по білячі закинуть на спину, а у лапках – шишка. Упорається бурундук із шишкою, забігає по гілці, заклично свисне. Прилетить до нього вірний друг кедрівка – невеликий лісовий птах, принесе у довгому дзьобі шишку, а сама полетить за новою.

Поки бурундук зайнятий шишкою, підійди ближче. Тільки йди тихо. Та ти розглянеш на рудій спині бурундука п'ять чорних смуг.

Раніше бурундук був увесь рудий. Та жив один. А він маленький, слабкий. Та його кривдили усе. А горностай і лиса навіть прагли його з'їсти.

Терпів терпів образи бурундук і одного разу розв'язав: знайду ка я друга, великого, сабоного. Щоб його боялися усе.

Та пішов бурундук по лісу шукати собі друга. Скакає бурундук від дерева до дерева, від куща до куща. Пробіжить по валежине, загляне у ущелини.

Та ось бурундук побачив ведмедя. Ведмідь спав у тіні під кущем кедрового стланика.

Бурундук схопив ведмедя за вухо й давай термосити. Яке як розбудив. Ведмідь невдоволено гаркнув:

- Чого тобі треба, бур р рундук?

Бурундук говорить:

- Ведмідь, ведмідь! Давай з тобою дружити.

Ведмідь ліниво позіхнув:

- А навіщо нам дружити те?

Бурундук говорить:

- Удвох буде краще. Ти великий, незграбний. А я маленький, спритний. Я буду сторожити, коли ти спиш: раптом яка небезпека йде.

- А я нікого не боюся, – говорить ведмідь.

- Тоді разом будемо горіхи збирати.

Ведмідь підняв свою більшу голову – вуха й ті найбільше бурундука:

- Горіхи, говориш?

- Так, горіхи, – квапливо відповів бурундук і відразу додав: – Та ягоду будемо разом збирати.

- Ягоду, говориш? - запитав ведмідь.

- Так, ягоду, – квапливо відповів бурундук і відразу додав: – Та мурах будемо разом ловити.

- Та мурах, говориш? - ведмідь піднявся, сів. – Та горіхи, і ягоду, і мурах, говориш?

- Так, і горіхи, і ягоду, і мурах будемо разом добувати.

Ведмідь задоволений. Відповідає:

- Я згодний з тобою дружити.

Бурундук знайшов собі друга. Великого, сабоного. Тепер йому ніхто не страшний.

Швидкий бурундук знаходить багаті ягідні галявини й кущі кедрового стланика, суцільно посипані шишками. Ведмідь тільки й знає, що їсть: силу набирає.

Незабаром ведмідь ожирів так, що стало йому важко ходити. Він тепер більше відпочивав. Та лише зрідка велів:

- Агов, бурундук, принеси мені брусниці.

Або:

- Агов, бурундук, почухай мені спину.

Настала осінь. Спереду зима, довга, холодна. Бурундук затурбувався:

- Слухай, ведмідь, скоро зима – треба робити запаси.

Ведмідь говорить:

- Роби, бурундук, запаси, – а сам як лежав, так і лежить.

Бурундук зробив запаси. Ведмідь же заліг у барліг, підклав під голову лапу й заснув.

Спав ведмідь місяць, спав інший – прокинувся. Говорить бурундукові:

- Подай ка, друг, горіхи.

Бурундук нагодував ведмедя. Той, ситий, знову заснув. Наприкінці зими прокидається ведмідь. Та знову говорить бурундукові:

- Подай ка мені горіхи і ягоду.

Ведмідь з'їв усі запаси, не залишив бурундукові ні однієї орешини, ні однієї ягідки. Ледь дотяг бурундук до весни.

Коли сніг станув, прокинувся ведмідь. Потягнувся задоволений і сказав бурундукові:

- А добре ми з тобою, братик, перезимували!

Потім похвалив бурундука:

- А ти, маля, молодець! - Та погладив лапою по його спині. Так і залишилися на рудій спині бурундука п'ять чорних смуг – сліди ведмежої дружби.

Вийшов ведмідь із барлога й відразу забув про свого маленького друга. Навколо багато солодкого корінь, і ведмідь тільки й робив, що копав їхньою своєю сабоною лапою й чавкав на весь ліс від задоволення. У бурундука ж тільки сил і вистачило, щоб вивалитися з барлога. Довго лежав він на сухій траві, підставивши сонцю свою смугасту спину.

Ось отут те й пролітала кедрівка. Вона теж зимувала у лісі. Важко їй довелося: сніг завалив горіхи, а запасів робити кедрівка не вміла. Тайговий птах ніс у дзьобі шишку – знайшла де те.

Побачила кедрівка бурундука – пошкодувала. Хоч сама була голодна, віддала шишку.

З'їв бурундук горішок – шия зміцніла. З'їв другий – спина зміцніла. З'їв третій – ноги зміцніли. З'їв усю шишку – відчув, що може йти.

Пішов бурундук по лісу. Скакає від дерева до дерева, від куща до куща. Заглядає під корчі й валежини, у ущелини й нори. Знайшов торішні горіхи. Поїв сам так поділився з кедрівкою.

З тієї пори й дружать маленький лісовий звірок бурундук і маленький птах кедрівка.

Щоосені, коли дозрівають горіхи, кедрівка літає по всьому лісу, збирає шишки. А бурундук шелушит, робить запаси собі й кедрівці.

Почули горностай і лиса про те, що бурундук більше не дружить із ведмедем, обрадувалися, розв'язали з'їсти. Але не отут то було. Як би тихо не кралися горностай і лиса, помітить їхній зіркий тайговий птах. Крикне кедрівка, бурундук приг з гілки й – у нору. А коли на кедрівку нападає який ворог, моторний бурундук вцепится йому зубами у шию. Та так разом – кедрівка гострим дзьобом, бурундук зубами – проженуть маленькі друзі своїх ворогів.

Та ведмедеві тепер не солодко: у нього немає запасів. Та щоб не вмерти з голоду, він тільки й знає: усю зиму ссе лапу.

Зараз ви читаєте казку Бурундук, кедрівка й ведмідь