У одному будинку жили три брати. Самий старший з них мав дружину. Брати мали багато собак – три запряжки. На звіра полювали.
Одного разу всі брати пішли полювати. Дружина одна будинку залишилася. Увечері спустився ведмідь із лісу й напав на їхніх собак. Усю ніч собаки гавкали, верещали. Устала дружина, вийшла на собак подивитися. Одна запряжка собак, яка була прив'язана до кола, зникла.
До вечора, коли ще сонце не зайшло, ведмідь юпять із лісу спустився й усю ніч крав собак» Дружина ранком устала й вийшла подивитися на своїх собак. Ще одна запряжка собак зникла.
До вечора, коли було ще зовсім світле, жінка у кілька раз склала ремінь, один його кінець до дверей прив'язала, а іншої за стовп закріпила. Знову всю ніч собаки верещали, гавкали. Ранком жінка побачила, що остання запряжка собак зникла.
Удень вона до дверей ремінь прив'язала, а інший його кінець за стовп закріпила. Коли небагато стемніло, зовні щенята стали верещати, гавкати. Ведмідь став їх навколо будинку ганяти. Потім підійшов до дверей і став її дряпати. Двері зубами захопив і потягнув. Ремінь затріщав. Коли сабоно потягнув, ремінь обірвав, двері зірвав з петель і ввійшов у будинок. Дитина, що у колисці лежав, заплакав. Тоді жінка дитини побрала й кинула його у кут. Дитина впала, ударився про підлогу й закричав у усі горло. Ведмідь пішов до дитини. Жінка бігцем вибігла з будинку, у комору забралася. Зсередини знову ременем двері прив'язали. Незабаром почула, як сніг скрипить під вагою. Ведмідь собираетсяв комора забратися. Коли він стрибнув, то встигнув тільки зачепитися за настил ґанку, але колода скотилася, і ведмідь упав, вдарившися об землю. Знову спробував піднятися, зачепився, знову впав, ударився, заревів. Усю ніч до світанку так піднімався, падав, про землю вдарявся, ревів.
Коли сонце піднялося, жінка відкрила двері комори, на ту сторону ріки подивилася, своїх рідних очікувала. Її друзі тільки до позавчорашнього дня їжу побрали. Бачить вона, що з тієї сторони що те маленьке до берега пливе. Ця жінка не прагне з комори на землю спускатися. Бачить, до цього берега пристає людей і додому дивиться, а будинок без дверей коштує. Ця людина думає: Що трапилося? На укіс по стежці до будинку піднімається. Коли він до будинку піднявся, бачить сліди ведмедя навколо будинку й земля – як шкіра вся втоптана.
- Ой ой, що ж трапилося, – говорить. - Хто так мучив нас?
До комори підійшов, запитує:
- Хто тут живий є?
- Так я тільки живаючи залишилася. Ведмідь собак усіх наших задер. Коли він у будинок увійшов, я дуже злякалася, дитину кинула. Ведмідь усю цю ніч намагався у комору забратися, настил ґанку скачував. Зараз знову прийде.
Сонце схилилося до гори. Був уже полудень. Чоловік її говорить:
- Я голодний. У нас уже вчора їжі не було. Тому я за їжею прийшов. Юколою мене нагодуй.
Чоловік її у будинок увійшов, вогонь розвів, одну юколину присмажив. Цю юколину всю з'їв. Ще одну юколину став жарити. Після того як її зняв і збирався ще поїсти, зовні загавкали щенята. Ця людина побрала спис, швидко вийшов на вулицю, до місця, де були складені дрова. Коли подивився він у напрямку до лісу, то побачив величезного ведмедя. Ведмідь залишав позаду клуби пили. Нашій людині колоти ведмедя було незручне, тому він отпригнул назад і став спускатися вниз. Запнувся там за колоду й упав на спину. Ведмідь підім'яв під себе людину й задер. Потім знову всю ніч намагався забратися у комору, чіплявся за настил, скачував його, падав і вдарявся про землю.
Коли розвидніло, жінка знову на ту сторону ріки стала дивитися. Знову який те людина до цього берега пливе. Після того як ця людина до берега пристав, додому подивився. А будинок зовсім без дверей коштує. На укіс по стежці до свого будинку піднявся, бачить – місце, де дрова складені, усе кров'ю його старшого брата залите, колом ведмежі сліди. Він до комори підійшов і кричить:
- чи Є тут людей, яка новини розповість?
- Так я тільки у живі залишилася;- Як, адже мій старший брат учора приїхав!
- Твій старший брат учора приїхав, але ведмідь його задер.
- ПРО, жах! Так він мучив вас, виявляється. Ну, добре, є чи у тебе що небудь поїсти? Я від п; лода зовсім ослабнув.
- Так, юкола є. Швидше їж. Уже скоро ведмідь спуститься з лісу. Співай і піднімайся у цю комору.
- Як же так? Уже якщо вмру, нехай умру. Тут залишуся, нехай до мене спускається.
Наша людина вогонь розвів, юколи присмажив і поїв. У цей час щенята знову загавкали, завили. Схопив він спис і швидкий вискочив назовні. Устав вище місця, де складають дрова. Ведмідь знову відразу побачив нашу людину. Вилучив голову й, залишаючи клуби пили за собою, помчався до нашого товариша. Людей до себе ведмедя додпустил, праг уколоти його, але було незручне. Назад отпригнул, до тієї колоди спустився, спіткнувся за колоду й упав на спину. Ведмідь на нього навалився, задавив нашої людину. Потім знову всю ніч намагався забратися у комору, за настил чіплявся й скачував його, падав, про землю вдарявся.
Ранком жінка з віконечка знову стала за тою стороною ріки спостерігати. Знову хто те пливе. Ви дит: до цього берега людей пристав, до будинку йде. За ним один собака нарту тягне. Іде людей і бачить: його будинок без дверей коштує. Близько будинку усе втоптане, ведмежі сліди колом. Навколо валяються клаптики одягу його старших братів. Кров'ю усе колом покрите. Тоді наш товариш усе зрозумів. До комори підійшов, вверх. кричить:
- чи Є хто живий?
- Так, я тільки у живі залишилася.
- Чому небудь погодуй мене. Я вже два дні нічого не їв.
Юколу з віконечка спустила.
- Ой ой, швидше їж. Ведмідь твоїх старших братів обох убив. Наших собак із усіх трьох запряжок потяг!
- ПРО, жах! Навіщо так мучив вас?
Юколи у будинок приніс, посмажив, поїв. Коли він скінчив їсти, його собака глухо загавкав. Щенята заверещали. Спис схопив, назовні вискочив. До місця, де дрова складають, став підніматися стрибками. Його собака на ведмедя кинулася, ведмідь її підім'яв під себе, убив. Потім помчався до нашій людині, залишаючи за собою клуби пили. Людей ведмедя до себе підпустив, праг було вколоти, але було незручне. Стрибками став униз спускатися, спіткнувся про колоду, через голову перевернувся, на ноги підхопився. Збоку вколов ведмедя списом. Ведмідь упав мертвим. Тоді наша людина нагору дружині старшого брата крикнув:
- Спускайся, спускайся. Я вже ведмедя вбив. Жінка з комори вийшла, драбинку вилучила, на землю зійшла. Із сокирою у руці підійшла до ведмедя, його голову стала рубати. Лається.
- Наших чоловіків, дитину, собак усіх зжер. Тепер вистачить.
- Грішно, так не говори.
Потім у комору забралися, поїли. Занурили цього ведмедя на нарту, по ведмежій стежці повезли. Ледве ледве волоком у ліс нарту тягнуть. Коли небагато далі у хащу лісу забралися, бачать – їхнього собаки го лову до голови мертві лежать. Старші брати близько собак мертві лежать. Той дитина жінки разом з колискою лежить. Тут скинули ведмедя з нарти, усього на шматки розрубили й на вогні спалили. Потім назад пішли. Одну ніч у своєму будинку спали. Ранком цей молодець говорить: – Нам треба до пасток іти.
Їжу заготовили, юколи побрали, потім поїхали. Ця жінка небагато на нарте їхала, небагато пішки йшла. Коли стемніло, до свого мисливського балагана приїхали. Спали. Назавтра цей молодець рано ранком устав. Жінці говорить:
- Ти нікуди не ходи. Я піду знімати пастки. Пішов. Зняв. Потім назад прийшов, свої пастки на нарту занурив. Коли прийшов до свого балагана, жінки там не було. Назовні вийшов, кричить. Утомився кричати, навколо балагана став сліди розглядати. Сліди цієї жінки йшли від балагана, потім зникли. Дорога тільки йде. Ця людина дуже сабоно засмутилася. У балаган повернувся, небагато поїв, їжі немногу побрав і вийшов. Пішов туди, куди минулого спрямовані носки слідів цієї жінки. Так довго йшов. Підходить уводити, увести до ладу високій горі. Бачить: двоє чоловіків цю жінку за руки тягнуть. Пішов за ними. Коли до високої гори прийшов, побачив більшу скелю. У скелю цю жінку через отвір тягнуть. Коли сам до отвору підійшов, зовні побачив, усіх їхніх собак, три запряжки. Через отвір увійшов. Небагато ирошел, двері виявилися. Відкрив її. Увійшов. Ведмежі шкіри висять, багато ведмежих шкір там висить. Наш молодець колом оглядівся. На нарах поруч із дверима старий сидить. Далі подивився – там ще трохи старих. На протилежній стороні два його старші брати. Вони тільки що ввійшли, мокрі, і роздягаються. Дитина старшого брата у колисці лежить. З рота його дружини піна йде; сама вона нерухлива лежить. У першого старого голова вся розрубана, як у того ведмедя, і білим шовком зав'язана. Під пахвою також пов'язка. Наш хлопець відразу всіх своїх довідався. Думає: Ага, ось, виявляється, той чорт, який нас убивав. Наша людина між двох вогнищ устав.
Найголовніший старий теж устав і говорить першому старому:
- ПРО, жах, стільки накоїли, що людей змусили прийти? Ти що, голодний був? Тварин і людей тягав. Цих двох людей теж побрав. Людина тому розсердилася, до нас прийшов. Викуп збирається брати. Ну що будемо робити? Адже він за своїм прийшов. За своїми старшими братами й дитиною прийшов.
- Так, мало хіба нас убивали? Тепер повоюємо, – говорить молодший брат.
- Гість, нас пошкодуй, – говорить головний старий. - Ми вас добре додому відправимо, своїх старших братів і своїх собак – усе із собою забирай. Та людина у дверей – це мій молодший брат. Це він людей знищував. Ось він зараз за це викуп дасть.
Потім наші люди усе разом вийшли. Усіх собак запрягли. Молодший брат на останній нарте помістився. Його старші брати кожний на своєї нарте поїхали. Самий старший брат зі своєю дружиною й сином - на одній нарте перебували. Тоді головний старий говорить:
- Коли будете переїжджати перевали, на кожному перевалі залишайте по одному собаці: спочатку собаку чорну з один боку, потім кошлатий собаку, потім собаку з більмом на правому оці, потім білий собаку й, нарешті, червоний собаку. Коли до свого села під'їдете, одержите нашу нагороду – маленького білого ведмежати, яке ми спустимо з неба.
Люди на собаках додому помчалися так, що сніг позаду завихрився. Тих собак, про яких говорив старий, наш хлопець позад своєї нарти прив'язав. Його старші брати поперед нього до будинку їдуть. Наш хлопець на кожному перевалі по одному собаці залишав. Коли він собак відв'язував, вони усе назад у ліс бігли й там пропадали. Коли близько до села під'їхали, наш хлопець почув, як ведмідь заревів. Нагору подивився – з неба білий ведмідь униз падає. Поперед нього у сніг упав, у ньому зовсім втопив. Наш хлопець своїх собак відв'язав, до ведмедя підійшов, його за вуха зі снігу витягся. До нартам підніс, на них його уклав і міцно прив'язав. Потім собак торкнув, далі поїхав.
Коли до будинку під'їхав, там усе собаки старших братів гавкають, верещать. Старші брати вийшли його зустрічати. Дружина старшого брата теж вийшла. Сміються, радіють. Ведмедя з нарти зняли, у будинок занесли, до помосту прив'язали.
Коли пройшло три роки, ведмеже свято влаштували. До свята у ліс на полювання сходили, дуже багато звіра вбили. Жителів усіх сусідніх сіл на свято запросили. Із цим білим ведмедем свято святкували.
Потім ці три брати ще довго щасливо жили.