Жили минулого одна дівиця красуня й жаба. Жили вони дуже бідно. Ось одного разу у дівчини син народився, а у жаби народилася дочка. Є їм нема чого було. Жаба говорить красуні:
- Поїдемо, сестра, черемшину збирати!
- Де ж черемшину знайдемо?
- На тій стороні, на острові, дуже багато черемшини. Та ось красуня й жаба поклали свого хлопців у човен і відправилися.
Жаба веслами гребе, а дівиця красуня у керма сидить.
Їхали вони, їхали, нарешті, до острова на Амурі під'їхали.
До берега пристали, дітей своїх у човні залишили й пішли у ліс черемшину збирати. Збирали збирали, раптом дівиця красуня жабі говорить:
- Піди дітей подивися!
Жаба до берега спустилася, до човна підійшла, а потім своєї дитину на землю кинула, а дитину красуні побрала, човен відіпхнула й виїхала.
Вернулася жаба додому й стала дитину красуні виховувати.
Ось чекає чекає дівиця красуня жабу, кличе, кличе, кличе її, а тієї досі немає.
Тоді стривожена дівиця красуня до берега пішла. Дійшла до того місця, де зупинялася, дивиться човни ні, дитину її немає. Тільки жабина дитина на землі лежить і плаче.
Тоді дівиця красуня зробила із трави будинок і стала жити на березі острова й виховувати жабину дочку. Є їм зовсім нема чого було, часто голодували.
Коли літо наступало, черемшиною харчувалися, інші ягоди збирали, сушили й потім ялини, із черемшини коржа робили. Так і жили.
А син дівиці красуні, якого жаба забрала, зовсім великий став. На полювання став ходити, різних звірів убивати, ні у чому вони не бідували. М'ясом добутих хлопчиком звірів харчувалися.
Одного разу хлопчик по своїй мисливській стежці йшов і вбив дуже жирного лося. Багато жиру зняв з нього. Коли скінчив білувати звіра, почув, що птах начебто ворони кричить:
Кайе кайе, хок! Жабу у мами знайшов! А твоя мама з жабиною дитиною на тій стороні, на острові! Мама твоя голодує, хок!
Як почув це хлопчик, серце його стислося. Сховав він свого лося непомітно у одному місці й пішов.
Ішов ішов, дійшов до свого будинку. Входить у будинок. Жаба будинку сидить. Сіл хлопчик на кан і говорить:
- Мама, зігрій води, мені недобре! Жаба у казані воду підігріла й говорить:
- Небагато підігріла. А хлопчик просить:
- Ні, ти воду скип'яти!
Скип'ятила воду жаба. Хлопчик говорить:
- Ти воду у казані мені подай!
Побрала жаба казан, притягла хлопчикові. Хлопчик побрав жабині руки й сунув у казан, щоб смуги стало добре видне. Жаба говорить:
- Ой, гаряче, гаряче!
А відвернувшись убік, проговорила:
- Чужа дитина, батько його злодій! Хлопчик запитує:
- Що ти, мама, говориш?
- Що я стану говорити, синок, унти тобі шити треба, ось і турбуюся!
Хлопчик знову запитує:
- Мама, чому у тебе ноги такі криві стали? Жаба відповідає:
- Будуть кривими! Коли твій батько торгувати їздив, я на парті постійно сиділа, ось і скривила!
- А а а! - простягнув хлопчик. - А живіт у тебе чому з візерунком?
Жаба говорить:
- Батькові твоєму спорядження у вогню шила, спалилася!
- А а а! - знову простягнув хлопчик. - Мама, а чому у тебе особа жовта стало? Жаба говорить:
- Більші китайські металеві серги носила у мороз, через них особу відморозила, – Мама, а чому у тебе витрішкуваті очі стали?
- Будуть навикате: коли твій батько торгувати їздив, я усе на передовий собаку дивилася!
Закінчив хлопчик розмова. Жаба пішла до багаття, села й говорить:
- Чужа дитина, чужий він! Хлопчик знову запитує:
- Мама, що це ти там говориш?
- Завтра ранком по дрова так по воду йти треба, ось і думаю.
На інший день хлопчик устав дуже рано й відправився на ту сторону Амуру острів шукати. На острів із човна вийшов, по берегу пішов. Ішов ішов і бачить маленький, худенький будиночок коштує. Бачить – дівиця красуня з маленькою жабою у цьому будиночку тільки вдвох живуть.
Хлопчик шматок жиру жабі кинув. Жаба побрала шматок жиру, піднесла матері й говорить:
- Мама, подивися – м'ясо, м'ясо!
- На тій стороні мати твоя. Там м'ясо й масло є! А ти себе на сміх піднімаєш, м'ясом жир називаєш! Смаку м'яса й жиру не знаєш!
Дівиця красуня подивилася на хлопчика й запитує:
- А ти, хлопчик, чий син?
- Чий я син? На тій стороні жаба живе, так я її син!
Красуня дівиця запитує:
- А як кличуть тебе?
- Моє ім'я Кайе.
- Ах, якщо Кайе, те ти мій синок, – заплакавши від радості, сказала красуня.
Обійняла його, радіє, що знайшла свого сина. А хлопчик говорить:
- Поїду, жабу вижену!
Вигнав жабу, за матір'ю своєї приїхав і говорить:
- Мама, вижени й жабину дочка!
А мати відповідає:
- Грудьми своєї я кормила її, з такою працею виховувала, хіба можна вигнати?
Сіли усе у човен і поїхали. Переїхали Амур, у своєму будинку жити сталі. Жабина дочка воду, дрова приносить. Хлопчик різних звірів убиває. Так жили.
Одного разу жабина дочка у місячний вечір по воду пішла. У цебра свої воду зачерпнула, на коромисло цебра піддягла, з берега йде. Піднімаючись із берега до будинку, на підлогу дорозі відпочити зупинилася. Раптом бачить – місяць засяявся, а на місяці тінь від цебер, коромисла і її власна тінь. Жабина дочка думає: Як би я прагла на місяці бути!
Та запекла жабина дочка:
Місяць, місяць упав, Місяць розтягся, місяць розтягся.
Раптом місяць довгим довгою стрічкою розтяглася й жабину дочка підняла. Та ось жабина дочка на місяці виявилася із цебрами й коромислом.
Мати із сином у будинку перебували, розмовляли. Потім мати говорить:
- Чому її так довго ні, піди подивися, що з нею? Хлопчик устав і пішов подивитися. На березі – ні, ніде немає. Тільки бачить хлопчик, що місяць стемнів. Глянув на місяць, а жабина дочка із цебрами й з коромислом на місяці, виявляється, перебуває. Закричав хлопчик матері:
- Мама, жабеня на місяці!
Вийшла мати подивитися, бачить правда, жабина дочка на місяці.
Так і стали жити вдвох. Стали добре жити, довго жили.