Було на березі ріки стійбище. Люди у цім стійбищі добре жили.
Одного разу вночі напав на стійбище злий Хазяїн тайги. Усі юрти спалив, усе зруйнував. Старшого у стійбище разом із дружиною у ланцюзі закував, у клітку посадив. Жителів у полон погнав. Спорожніло стійбище. Із усіх юрт тільки одну не спалив – юрту старшого.
А у юрті цієї колиска за дюлином захована була. У колисці син старшого спав, зовсім маленький. Мерген його кликали. Один і залишився у стійбище. Так і жив рік за роком.
А на місці розореного стійбища скоро високі дерева виросли, густі кущі шелюги з'явилися. Юрта Мергена зовсім у зелені зникла.
Виріс Мерген, змужнів, сильним богатирем, влучним стрільцем став. Приносив з полювання всяких звірів: і соболі, і куницю, і козулю, і кабана, і лося, і изюбря.
Як те раз Мерген не пішов на полювання, у своїй юрті залишився. Спати ліг. Довго спав. А коли прокинувся, побачив: незнайомий мисливець до юрти підходить. Привітався мисливець, запитав:
- Як живеш? Мерген говорить:
- Один живу. Так завжди один і живу. Нікого до тебе не бачив. Напевно, тут люди й не жили!
Мисливець говорить:
- Як не жили? Жили. Тут велике стійбище було. Тільки розорив його Хазяїн тайги. Усіх людей у полон погнав. Твого батька з матір'ю у ланцюзі закував. Не знаю, як ти вцілів!
Мерген говорить:
- ПРО, ось що! Не можна мені так сидіти. Піду виручати наших людей. Сюди всіх приведу!
Мисливець далі пішов. Мерген відразу відправився розшукувати злого Хазяїна тайги.
До вечора йшов він по тайзі. По шляху його різні звірі попадалися – і видра, і білка, і єнот, і летяга, і ведмідь. Нікого Мерген не торкав. Нарешті на гладке місце вийшов. Бачить – недалеко пагорб. На пагорбі – юрта. Зрадів Мерген: заночувати можна! Не встигнув на пагорб піднятися, назустріч йому п'ять вовків вибігли. Кинулися, розірвати прагли. Не розгубився Мерген: ногою расшвирял вовків у сторони. Завили вони, розбіглися й не повернулися.
Підійшов Мерген до юрти. Навколо розкидане багато костей людських! Погане місце. Не піду звідси! Нічого не злякаюся! - думає Мерген.
Вклав у лук стрілу, натягнув тятиву. Так і у юрту ввійшов.
У юрті у вогню баба сидить – зморшкувата, старезна, сама кістка гризе. Побачила Мергена – обрадувалася, захихикала, як лисиця. Відкинула кістка убік. Подумала: Ось удача! Свіже м'ясо саме йде! Потім сказала:
- Синок, ти, напевно, утомився! Лягай, відпочинь. Я тобі поїсти приготую.
Мерген сказав:
- Їсти не прагну, а спати буду. Утомився з дороги. Сам про себе подумав:
У цю ніч спати не прийде. Напоготові треба бути: баба злу справу задумала!
Улігся Мерген на одній стороні юрти, баба – на іншій. Мерген поклав біля себе лук і стрілу. Ока закрив, начебто спить, а сам прислухається, стежить за бабою. Лежать, мовчать.
Почекала баба, піднялася, стала до Мергену крастися. Підкралася, прагла лук потягти. Мерген сказав:
- Навіщо лук вистачаєш?
- Не вистачаю, – говорить баба, – так, руку простягнула. Спи!
Сама на своє місце вляглася. Тихо стало.
Багато часу пройшло. Баба знову крадеться. Мерген її за руку схопив. У руці у баби великий ніж.
- Навіщо з ножем до мене підбиралася? Уб'ю!
- Не вбивай! Так, помилково, у темряві ніж побрала. Не потрібний він мені. Спи!
Знову вляглася. Сама роздумує: Як погубити Мергена?
Хитрість придумала. Ранком говорить:
- Ти пошкодував мене, не вбив. За це допоможу тобі. Я знаю – ти до Хазяїна тайги йдеш, битися з ним будеш. Сильний він, здолати тебе може. Щоб не здолав, тіло твоє міцним, як залізо, зроблю!
Не дуже повірив Мерген, однак погодився:
- Зроби!
Тоді баба під більшим казаном вогонь розвела. Потім вийняла зі скрині горщик із синьої настойкою. У казан вилила. А кришку від казана поруч поклала.
Коли настойка у казані закипіла, баба сказала:
- Ну, тепер стрибни у казан! Посидиш там небагато – міцним як залізо, будеш!
Мерген зрозумів, що затіває баба. Сказав:
- Добре, стрибну. Тільки я прив'яжу до пояса мотузку, а ти тримай кінець, щоб я не втопив у казані. А ще краще, якщо я прив'яжу другий кінець до твого пояса, а то раптом ти руками не удержиш мотузку, випустиш!
Баба погодилася. Сама хитро, недобре посміюється – погане на розумі тримає.
Мерген прив'язав до її пояса кінець мотузки міцно, а себе слабко прив'язав. Стали обоє біля казана.
Отут Мерген підстрибнув що було сили й перескочив через казан. А бабу за собою потягнув. Упала баба у казан. Мерген швидко кришкою її прикрив. З казана полум'я вирвалося. Та із мною те ж було б! - подумав Мерген.
Побрав він головню, вийшов з юрти, застромив головню у очеретяний дах. Загорілася юрта.
А Меррген спустився до ріки. Знайшов старухину легкий човен оморочку, сіл, униз за течією на північ поплив.
За поворотом ріки оглянувся. Бачить – над пагорбом піднімається чорний стовп диму: горить житло баби людожерки.
- Тепер не буде людей є! - сказав Мерген. Далі поплив. Довго він плив по ріці. Вдругуслишал лемент і плач. Дивиться Мерген – страшний кошлатий велетень тягне молоду дівчину. Дівчина виривається, кричить.
Причалив Мерген до берега, натягнув свій міцний лук, пустив стрілу у велетня. Захитався велетень, упав.
Стала дівчина дякувати Мергена:
- Ти від чудовиська мене позбавив! Життя мою врятував! Тепер я готова рабою твоєї стати, служницею твоєї бути!
- Не служницею – дружиною мені будеш! - відповів Мерген. - А зараз відправлю тебе додому до матері. Вона, напевно, день і ніч про тебе горює. Сідай на мою стрілу. Принесе вона тебе до твоєї юрти. Там ти й чекай мене й стрілу бережи до мого повернення!
Сказав і вклав у лук стрілу. Села дівчина на стрілу. У цей же мить зникла стріла з очей.
А Мерген пустився далі у шлях. До полудня він прийшов до маленького будиночка з очерету. Будиночок майже зовсім розвалився. Навколо будиночка розважені рибальські мережі.
Увійшов Мерген у будиночок. Бачить – на підлозі старий і хлопчисько сидять, лагодять мережі. На старому куртка з риб'ячої шкіри. Обоє трубки курять. У будиночку бідно, нічого немає. Запросив старий Мергена сісти, запитує:. - Звідки ти й куди ти йдеш?
Мерген говорить:
- З верхів'їв великої ріки я. Мерген мене кличуть. Іду до Хазяїна тайги. Битися з ним буду. Прагну звільнити з неволі матір, батька й усіх наших людей. Навчи, як його знайти.
- ПРО, ти близько тепер! Так чи зможеш здолати Хазяїна тайги? Для того, щоб убити його, треба спочатку знайти його смерть. А смерть його перебуває де те за океаном. Спочатку знайди її!
- Нічого, – говорить Мерген, – так буду битися з ним. Розшукувати його смерть не піду. Та так здолаю! Розкажи мені, як ти потрапив сюди, чому так бідно живеш?
Старий сказав:
- Раніше я не тут жив. На верхів'ях великої ріки я жив, звідки й ти родом. А сюди нас пригнав Хазяїн тайги, змусив мене рибалити. Щоранку я повинен привозити йому рибу. Якщо ти й справді син старшого, якщо ти прийшов урятувати нас, то знай:
Хазяїн тайги прикував твого батька ланцюгами до великого каменю й спустив на дно океану. Якщо від'їдеш подалі від берега, почуєш дзенькіт його ланцюгів. Удень і вночі опікує його стража на дванадцятьох човнах.
- А чи жива моя мати?
- Хазяїн тайги посадив її у глибоке підземелля. Жива вона чи ні, я не знаю.
Вислухав це Мерген і ліг спати. Не встигнув заснути, як у відкриті двері дві качки влетіли, на. підлога сіли, покачали головами, перетворилися у дві жінок. Це були дівчина, яку врятував Мерген і, її мати.
Мати сказала:
- Ти врятував мою дочку. Ми знаємо, що ти йдеш битися з Хазяїном тайги. Допомогти тобі прагнемо.
Засміявся голосно Мерген і сказав:
- Як же ви зумієте мені допомогти? Адже, ви жінки й боротися не можете!
Мати сказала:
- Ми й не будемо боротися. Але ми можемо полетіти й знайти ергени – смерть Хазяїна тайги! Коли будеш битися з ним, поглядай на небо. Побачиш – летять дві качки, знай:
Це ми летимо. Ми скинемо тобі його смерть!
Отут мати й дочка змахнули руками, перетворилися у качок і полетіли.
Ранком Мерген без страху направився до стійбища Хазяїна тайги.
Дев'ять днів ішов, нарешті до мису дійшов. Обігнув він мис і побачив велике стійбище. - Тут і жив Хазяїн тайги.
Розгнівався Мерген, до стійбища швидко покрокував. Зібрав усі човни Хазяїна тайги, які стояли на березі, і потяг до його житла. Перед житлом склав човни у купу й запалив. Полум'я й дим піднялися до неба. Так Мерген викликав Хазяїна тайги на бій.
У цей час Хазяїн тайги сидів і трубку курив. Побачив він полум'я. Зрозумів, що на бій його викликають. Але сам не вийшов – вислав на двобій з Мерге - ном свого раба. Мерген недовго бився з ним – відразу вбив його.
Сильно розгнівався Хазяїн тайги. Скинув свій багатий халат, надяг бойовий одяг і вийшов. Сам на ходу засукує рукава.
Побачив він Мергена, побіг йому назустріч, голосно кричати став:
- Навіщо ти прийшов до мене? Хіба ти не знаєш, що сильніше мене немає нікого серед людей? Я вб'ю тебе, і твоє м'ясо кину на поживу собакам!
Не злякався Мерген цих погроз. Пішов назустріч Хазяїнові тайги. Теж рукава засукав. Вступили вони у бій. Довго боролися – не могли подужати один іншого.
Мерген і спритний, і сильний: наносить своєму ворогу рану за раною. Глибокі рани Хазяїна тайги, кров'ю він минає, висохнув увесь, а усе на ногах коштує, б'ється з Мергеном. Хто знає, скільки битися буде.
А у цей час над океаном дві качки летіли. Одна з них берестяну коробочку несла. Коли одна вус тавала, коробочку брала інша качка. У коробочці цієї була смерть Хазяїна тайги.
Уже на середині океану почули качки шум. Ще швидше замахали качки крильми. Про утому своєї забули. Одне пам'ятають: треба допомогти Мергену звільнити людей від злого Хазяїна тайги.
А Мерген і Хазяїн тайги усе ще билися на березі океану. Як тільки зламається дрюк або шабля у Хазяїна тайги, зараз же раби його підбіжать і подадуть йому нову. А Мергену ніхто не допомагає. У нього вже давно поламалися й дрюк, і шабля. Невже у мене немає нікого, хто б мені допоміг? Один я, чи що? - думає Мерген.
Раптом він почув лемент качок. Та відразу над його головою з'явилися дві качки й закричали йому зверху:
- Лови! Не дай упасти на землю!
Мерген на лету підхопив берестяну коробку, у ній лежав маленький виродок, схожий на чоловічка. Це й була ергени Хазяїна тайги.
Мерген побрав виродка й сказав:
- Ось подивися, що я знайшов на траві! Ти старше мене й більше знаєш. Скажи: ця знахідка до добра або до нещастя?
Хазяїн тайги побачив ергени, злякався й сказав:
- Ця знахідка до нещастя, у борошнах умреш! Якщо тобі дорога твоє життя, віддай знахідку мені. Тоді з тобою нічого не трапиться!
Мерген спочатку зробив вигляд, що повірив. Потім посміхнувся й сказав:
- Навіщо мені жалувати своє життя? Якщо я не вмру від болісної хвороби, то однаково зараз уб'єш мене. А так смерть так смерть! Краще вже я спочатку вб'ю цього виродка!
Отут Хазяїн тайги затремтів і говорить:
- Віддай його мені! За нього усе віддам – побери всіх моїх дружин, дочок і слуг. Усі багатства побери!
- Ні, не віддам! Ти закував мого батька у ланцюзі, замучив мою матір. Усіх наших людей у полон погнав. Стійбище наше розорив. Сам знаєш, як треба тебе покарати за це! - відповів Мерген.
Із цими словами він відірвав у маленького виродка ноги – і зараз же у Хазяїна тайги відвалилися ноги; відірвав руки – відлетіли руки й у Хазяїна тайги; відірвав голову – і у Хазяїна тайги відскочила голова. Упав він мертвим. Раби його злякалися, кинули зброю й утекли.
Мерген вбіг у його житло: праг розшукати своїх батьків. Отут назустріч йому вийшла товста баба. Це була дружина Хазяїна тайги. Вона задумала вбити Мергена й тримала за спиною важку залізну кожемялку. Баба прикинулася ласкавої й сказала:
- Підійди, синок, до мене! Я не гніваюся на тебе. Хазяїн тайги сам у всьому винуватий. Так і треба йому!
Мерген повірив, підійшов. Отут баба вихопила із за спини кожемялку, замахнулася й прагла вдарити його по голові. Але Мерген встигнув схопити її за руку. Відкинув він у одну сторону кожемялку, у іншу – бабу. Оглянувся, бачить – висить на стіні сокирка завбільшки з білячий зуб. Побрав Мер ген ця чудесна сокирка й перерубала їм величезний замок на двері підземелля.
Відкрив він підземелля, запалив смолоскип, став відшукувати свою матір. Із труднощами знайшов.
Від слабості, від голоду мати його ледве рухалася. Мерген побрав її на руки, виніс із підземелля, велів нагодувати, одягти й берегти її.
Сам побрав із собою бранців Хазяїна тайги й відправився на берег океану.
Опівдні Мерген під'їхав до того місця, де стояли дванадцять човнів зі стражів. На всіх стражниках – кольчуги, у усіх у руках луки й стріли.
- Агов, – крикнув Мерген, – ваш хазяїн убитий! По гарному говорю вам: виїдьте у своє стійбище, а я звільню мого батька.
Із човнів почувся голосний сміх.
- Хвалько, брехун! - сказав начальник варти. Неможливо вбити нашого хазяїна! А до свого батька ти пройдеш, якщо зможеш здолати нас. Спробуй ка!
- Добре! - сказав Мерген і стрибнув у воду. Плив він швидше морської риби. Хвилі горами відходили від нього. Підплив Мерген до човна начальника варти, схопив її й підняв над водою. Стражники злякалися, покидали свої списи й луки, закричали. На ніс човна кинулися, у воду впали. Плисти не могли: важкі кольчуги потягнули їх на дно.
Після цього Мерген підплив до інших човнів. Стражники бачили, як втопив човен їх начальника, і не стали битися: покидали луки й стріли, самі у страху до берега стали гребти.
Мерген доплив до останнього човна й вліз у неї. Стражники на коліна впали, стали пощади просити. Тоді Мерген велів везти себе до того місця, де був закований його батько. Привезли його.
Отут Мерген витягся із за пазухи чудесна сокирка Хазяїна тайги й пірнула у воду. Навколо різні риби плавали, дзенькіт ланцюгів лунав.
Підплив Мерген і побачив житло, у якому сидів старий, прикутий до великого каменю. Це його батько був. Перерубав Мерген сокиркою ланцюг, побрав на руки батька й зринув до човна. Посадив його у човен, до берега поплив.
На березі вже зібралися бранці Хазяїна тайги. Серед них була й мати Мергена, і дівчина – наречена Мергена, і її мати. Усі хороброго Мергена зустрічали. Раділи, сміялися. З радощів великий бенкет улаштували.
Три дні бенкетували. На четвертий день зібралися всі, відправилися у рідне стійбище. Благополучно прийшли.
Чи Близько було, чи далеко було – казці кінець.