Жив хоробрий і відважний гольд Мерге. Ніколи він не ходив на полювання з ким небудь у компанії, а завжди один. Бив безліч різного звіра й ніколи не знав невдачі. Усі сусіди боялися Мерге й поважали його.
Приходить одного разу хоробрий Мерге до своєї юрти й зауважує, що там хто те лежить.
Хто б це міг бути? - подумав Мерге й підняв наддверну циновку. Бачить він, що лежить на його постелі зовсім необикновен Гольди – стародавнє найменування нанайцев.
Ний людей: халат на ньому срібний і світить, як сонце, волосся на голові сиві.
Хто ж це такий – Бог або чорт? Мабуть, чорт, – подумав Мерге й праг заколоти його. Але тільки замахнувся він гидою, як людей у світлому халаті говорить йому:
- Дурень, я чув, що ти хоробрий і відважний гольд. Праг подарувати тобі цей халат. Він дав би тобі силу, ніколи б не зношувався, і ти у ньому ніколи б не старився, не хворів і смерті тобі не було б. Але ти праг мене вбити. Тому одержиш тільки шаблю. Але помни твердо, що коли ти втратиш шаблю, то вмреш.
Сказав і зник, а шабля залишилася. Побрав її Мерге й часто ходив з нею на полювання.
Трапилося бути Мерге одного разу на каза (поминках). Довго хазяї пригощали гості й напували ханшином. Напилися усе від малого хлопчика до старого й стали над Мерге сміятися:
- Ти вважаєшся у нас хоробрим, а не сходити тобі на сусу? Нижче по Амурі є старе село. Усі люди там вимерли, тому що з'явилися там буссеу. Трупи зараз ще валяються. Якщо ти, дійсно, хоробрий, то сходь туди й принеси звідти що небудь.
Не праг Мерге показати себе боягузом, і він розв'язав побувати на сусу. Запріг він у нарту кращих собак і поїхав. Поїхав Мерге вночі до старого села, зайшов у крайню юрту й чує, що вона повна буссеу. Вийняв Мерге з кисета кресало й ударив про кремінь, але буссеу у всіх кутах теж стали бити кресалами. Запалив Мерге вогонь і бачить безліч буссеу. Страшно йому стало, але всі таки він захотів поїхати далі й захопити що небудь на доказ, що він був у сусу. Але як тільки сіл Мерге на нарти й закричав собакам:
- Та та!.. - як хто те вхопився позаду за нарти й загальмував.
Згадав Мерге про свою шаблю, вийняв її й розмахнувся нею назад. Там що те відвалилося, і нарта швидко понеслася вперед. Приїхав Мерге додому, а там його вже чекають сусіди. Подивилися вони на задки нарти й вжахнулися: на задках залишилися які те дві залізні руки.
- Чиї це руки? - стали запитувати сусіди. Та Мерге розповів їм усі докладно. Довго дивували сусіди й хвалили Мерге за хоробрість і молодецтво, а залізні руки повісили на сушарку для юколи. Рівно три роки висіли вони, але як тільки у одну ніч зникли, так зникла у нього й шабля, і сам він раптом умер.