Польова миша й пацюк

18-09-2016, 15:06 | Нанайскі казки

У одній місцевості жили пацюк і польове мишеня по імені Пимекен. У кожного своя нора, а входи у нори – один напроти іншого. Жили разом, голодуючи й бідуючи. Пацюк більший, сильна, а польове мишеня маленький, завбільшки із чашечку китайської трубки. Так і жили, бідуючи, скитаясь і гризучи що потрапило.

Одного разу Пимекен знайшов мертвого тетерева. Віднести його він не зміг. Наївшись досита, пішов розповісти пацюкові:

- Агов, сестриця, послухай-но, я розповім тобі про те, що може принести нам багатство й радість!

Ока у пацюка розширилися від радості, і вона забігала навколо мишеняти.

- Ну, розкажи, братику, де ти знайшов такий скарб.

- Ну, яке там скарб?! Хто його міг упустити, щоб я знайшов?! Просто я шукав з голоду чого-небудь поїсти й знайшов мертвого тетерева.

Тільки він проговорив це, як пацюк потяг його із собою, щоб він показав свою знахідку.

- Ну, добре, – говорить пацюк. - Давай зараз знесемо потроху, а завтра раніше ранком принесемо решта. Зараз ми з тобою утомилися. Не чи правда?

Пимекен маленький. Він погодився з тим, що сказала старша:

- Можна й завтра. Тільки ти дивися, не укради без мене вночі!

- Ну, добре, – говорить пацюк. - Хіба я зроблю так, щоб тебе скривдити?!

Пимекен з пацюком відправилися у свої нори, несучи на спинах по шматкові м'яса.

Як тільки вони прийшли й небагато звечоріло, пацюк слухає спить чи Пимекен. Розв'язавши, що він заснув, пацюк побіг красти м'ясо. Усього тетерева до себе у нору перетаскала.

Рано ранком Пимекен устав і відправився подивитися на свого тетерева. А там ніякого тетерева й немає. Давно вже пацюк усього перетаскав. Дуже розсердився Пимекен, але Усе-таки не заплакав. Зібравши усе, що у нього було, накинувся на щурячу нору. У норі почалася страшна лайка й бійка.

Але як маленький Пимекен може встояти проти великого пацюка?! Одержавши від пацюка стукалок, пішов. Під час лайки вони вмовилися; Завтра на світанку ми покличемо сюди більших і маленьких звірів із усього світла. Нехай вони розсудять наш позов. Пацюк погодився із цими словами Пимекена.

Рано ранком, коли тільки ще займалася зоря, як те вони зуміли скликати всіх звірів. У входу у нору зібралося багато різних звірів ведмідь, тигр, вовки, леви й дрібні звірі. Спочатку стала говорити пацюк:

- Я знайшла вчора мертвого тетерева. Ми з Пимекеном його розділили. Спочатку побрали по торбинці, а потім погодилися на наступний ранок перетаскати цього тетерева. Уночі хто те нашого тетерева украв. Ось як справа була.

На цьому пацюк скінчив говорити. Пимекен розсердився. Сам маленький, уся мордочка у крові. Він сказав:

- Ось дивитеся, великі брати, хто з нас прав, хто винуватий? Хіба можемо ми, маленькі люди, устояти проти тих, хто більше нас?! А було це так. Одного разу ми з пацюком бродили у пошуках їжі. Я знайшов мертвого тетерева. Потім показав пацюкові свою знахідку. Ми побрали по одній торбинці м'яса, а більша частина залишилася на місці. Хіба міг я, маленька людина, багато віднести?! Подивитеся ви самі й зрозумієте, хто з нас більше відніс.

На цім судилищі так розв'язали лісові звірі: щоб захистити маленького Пимекена, відразу вбити пацюка.

Убили пацюка.

- Ну, добре, братику Пимекен, ти такий маленький! Як важко тобі жити! - так сказав тигр. - Агов, друзі, убийте козулю, щоб йому вистачило їжі до самої смерті.

Тільки він так сказав, звірі схопили більшу козулю й убили її. Після цього усе по своїх місцях, по своїх норах розійшлися, а Пимекен залишився й Жив, харчуючись м'ясом.

Жив так, жив Пимекен і перетворився у людину. Став він маленьким хлопчиком. А коли став він людиною, у норі жити йому стало незручно. Відправився він у шлях. Ішов ішов по лісу й прийшов до морського мису. Переваливши через мис, він побачив велике кочовище. Пішов до нього. Піднімаючись на міський берег, зустрів якого те чиновника. Чиновник цей говорить Пимекену:

- Дорогий синок, ти звідки? Підемо до мене, будь моїм сином. Пимекен йому відповідає:

- Як мені бути твоїм сином? Я не можу у тебе жити. Адже я мишеня.

- Нічого, нехай ти навіть мишеня, іди до мене у сини. А чому ж ти мишеня? Адже ти ж людей?!

Пимекен погодився й став жити так поживати у того старого чиновника. Одного разу він як почав плакати з раннього ранку, так і проплакав до вечора. Батько чиновник запитує у нього:

- Дорогий синок, чого ж ти плачеш? Якщо тобі що-небудь потрібно, скажи, дитя. Усе, що зможу, я для тебе зроблю.

Пимекен називав старого чиновника батьком.

- Батько, – говорить він, – я прошу у тебе лук і стріли. Батько його зробив йому найкращий лук і стріли. Пимекен страшно зрадів. Ранком ішов і до сходу місяця полював з луком. Качок промишляв, збиваючи їх цілими зграями. Якщо над його головою пролітала яка-небудь качка, то живий ніколи не йшла. Так і ріс хлопчик Пимекен легінем, стрільцем, ловкачем.

Одного разу батько Пимекена запитав у нього:

- Дитя, як це ти б'єш качок, що ні одну живцем не відпускаєш?

- Це дрібниці, батько! Дивися, геть зграя гусаків летить на південь. Зараз я пущу свою стрілу у ту зграю. Дивися, геть ту перш, що веде, птаха й останн, що замикає, птаха я залишу. Усіх убивати не можна, а то молоді птахи заблудяться.

Сказавши це, Пимекен натягнув тятиву лука до самого вуха, гикнув і пустив стрілу. Та насправді так вийшло. Зі зграї птахів тільки першу й останню залишив, а всі інші шкереберть попадали.

Харчуючись цими птахами, Пимекен жив далі. Так жив він, підростав, і ось одного разу у місто приїхав царський посланець.

- Війна починається, друг чиновник, – говорить він. - Тебе цар кличе на війну.

Пимекен слухав усе це. Потім він прийшов до батька:

- Батько, я піду замість тебе.

Батько обійняв Пимекена.

- Дивися, дорогий синок, ти ще малий, тобі ще далі рости й жити. Добре вуж, я сам піду. Пимекен прийнявся вмовляти свого батька:

- Я піду, батько! Якщо не відпустиш, я тут жити не стану. Сам піду, хоч мене й не просять.

Коли він сказав так, батько подумав: Вірно адже, – і погодився. Після цього Пимекен відправився. чи Далеко йшов, чи близько йшов, дійшов до одного міста. Подумав: Ну, де ж тут переночувати? Адже нікого не знаю. Коли він сидів і думав так, до нього підійшов який те старий.

- Ну, здраствуй, дорогий молодець, звідки ти? По якій справі сюди йдеш?

Пимекен пильно подивився на нього. Те був високий чорнуватий старий, з бородою до пояса. Нічого не встигнув відповісти Пимекен, а старий той відразу знову став запитувати:

- Дивися, миле дитя. Ти ще малий. Іди до мене у сини.

Пимекен не став відмовлятися, погодився. Тепер Пимекен разом з тим старим став жити. Одного разу старий сказав Пимекену:

- Подивися, милий синок, ти вже не маленький. Адже ти розумієш усе, що говорять люди. Дивися не заходь за цей будинок. Там злі парфуми. По вечорах вони там літають. Не ходи!

Пимекен усе це зрозумів, але його це дуже зацікавило. Йому увесь час хотівся піти подивитися. Одного разу, коли вже настали сутінки, він пішов за будинок. Зайшов і бачить – ніяких злих парфумів там немає. Була тільки більша маньчжурська молитовня у будиночку. А на столі близько того будиночка у кошику лежали пампушки. Пимекен подумав про себе:

Ось це дуже смачна їжа! Спробую-но я одну штучку. З'їв одну пампушку. Праг побрати другу, але відразу знепритомнів. Не розуміє навіть, де він перебуває.

Потім Пимекен опам'ятався, що скакають на чорному коні. У руці у нього чарівний золотий меч. Він б'ється на мечах з якою те гарною дівчиною, але ніхто нікого простромити не може. Кінь у дівчини був білий. Вони билися так, що часом виявлялися те на крупі коня, то на голові, то під черевом. Коли вони так билися, прийшов, що виховав Пимекена старий.

- Ну, милі діти, ви вже посражалися, повчилися. Тепер вас ніхто не зможе перемогти.

Тільки сказав він це, двоє бійців перестали боротися. Потім старий покликав обох дітей до себе.

- Ну, дивитеся, милі діти: хто те зараз на нас напав. Ідіть їм назустріч, померяйтесь силами, перевірте їхню силу й моторність.

Тоді Пимекен, з дівчиною поскакали на своїх конях. Скакають і бачать людей, які коштують густо, як трава. Пимекен разом з дівчиною вихопили свої чарівні золоті мечі. Потім стали розмахувати ними й косити, як косять траву. Рубаючи всіх підряд, вони разом пробилися крізь ряди своїх ворогів. Як схрестяться меч із мечем, начебто грім гримить. Піднімуть мечі нагору, кров як дощ каплет. Від мечів іскри летять. Так билися Пимекен і дівчина з ворогами.

Скача звідти, під'їхали до рівного, як степ, місцю. Дивляться – звідти двоє вершників, такі ж, як вони, чоловік і жінка, пустили своїх коней навскач. Наші вершники приготувалися, щоб зустрітися як богатирі з богатирями. Так вони билися день і ніч, потрясаючи громом околиця.

З тієї сторони запитують у Пимекена:

- Звідки ви? Якого ви племені?

- Я маньчжур, – відповідає Пимекен. - Кличуть мене Пимекен.

З тієї сторони говорять:

- А ми з роду Гаодон (один з китайських пологів). Нас навчав небесний бог.

Після цього вони роз'їхалися у різні сторони Пимекен зі своєю дівчиною й ті двоє.

Пимекен приїхав додому, повернувся до хазяїна молитовні – до того старого з бородою до пояса. Старий запитує у нього:

- чи Бачили, чи зустріли ви кого або, рівного вам у бої?

- Ми бачили двох людей, – сказав Пимекен, – жінку й чоловіка. Зустрітися зустрілися й спробувати спробували. Але ніхто нікого не звалив і не переміг.

Після цього Пимекен сказав, що він іде до свого колишнього батька. Старий з бородою подарував йому нижню частину міста. А він одружився на тій дівчині. Потім поїхав додому, захопивши із собою своє селище. Приїхав у отче місто. Та став отут Пимекен бігати нагору й униз за течією ріки. Зробить великий крок – з'являється великий будинок, зробить маленький крок з'являється маленький будинок. У кого багато дітей, поселяються у більших будинках, у кого мало дітей, у'їжджають у маленькі будинки. Став Пимекен жити й керувати цими двома великими містами. Їдучі нагору по ріці ставлять тут мітку, щоб знати, де живе мерген. Їдучі вниз по ріці обов'язково заїжджають до нього.

Багато, у достатку жив він. Увечері усе, що залишалося від його їжі, він віддавав біднякам.

Зараз ви читаєте казку Польова миша й пацюк