Жив-Був цар. Запросив він якось чужоземних царів, королів і радників різних на чесній бенкет з музикантами.

За три дні до бенкету викликав цар до себе кухарі, дав йому грошей і наказав піти на базар і купити там найкраще й найдорожче, що тільки на світі є, щоб на столі були тільки добірні страви.

Пішов кухар на базар, накупив там мов на всі гроші, приніс на кухню, зварив з різними

Ніс одного разу Пекале мішок з горіховою шкарлупою й кричав: - Хей, ось горіхи!

А назустріч йому йшов Тиндале, теж з мішком на спині. У мішку у нього була болотна трава, але він кричав:

- Хей, ось шовк!

Зустріли вони, і Пекале, звичайно, заговорив перший:

- Слухай, брат, ти не поміняєш свій мішок на мій? Тиндале подумав, подумав, почухала потилиця, розв'язав,

Жив-Був колись король, і був у короля один- єдиний син. Трапилося так, що занедужав спадкоємець. Скликав король лікарів із усього королівства й наказав їм вилікувати сина.

Стали лікарі хворого дивитися, стали радитися, чому його лікувати. Не можуть хвороба визначити, не можуть ліки призначити. З тим і пішли. Король тоді кинув клич на всю землю - хто королевича вилікує, той одержить подарунки

Жив-Був коваль. Якось раз одержав він за свою роботу глечик молока. Поніс молоко додому, а на дорозі люди зібралися поговорити. Побачили коваля й сміятися сталі. Поставив коваль глечик на землю, глянув на жартівників і говорить:

- Треба мною смієтеся, так? Отож побачите: продам я цей глечик молока - куплю поросяти, він виросте - мені ще дванадцять поросят принесе. А кожний з них - ще дванадцять

Одного разу Пекале й Тиндале найнялися у батраки до одному попові. А піп був злий і жадібний - переводив своїх бідних слуг. Коли ті просили їсти, він змушував їх працювати, коли просили винагородження за свої праці -змушував їхньому богу молитися.

- Неблагородні,

Жив-Був на світі людей, і мав він єдиного сина. Як підріс хлопчик, став він батькові по господарстві допомагати. Ось одного разу навантажив батько повний віз мішків пшениці так послав сина на млин борошно змолоти.

- На яку ж мені млин податися?

- На водяну.

- Ти адже знаєш, що там чимало водяних

Давним-давно жив бідний хлопчик, н не било у нього нікого у цілому світлі. Піднявся він у гори у став овечим пастухом.

Одним тільки скарбом він володів - чарівним дзвіночком. Коштувало задзвонити у нього - і череда слухняна йшло, куди наказував хлопчик. По вечорах він ховав дзвіночок у дупло дерева, щоб вовки,

Казку я вам розповім, нічого не приховаю, так, як казали мені вечорами на селі.

Жили-Минулого чоловік так дружина. Як одружилися вони у молодості, народилася у них дочка. Росла дочка красунею-красунею, як сонечко ясне, як ягідка рясная. Ті, кому одружитися пора прийшла, усе гаялися, усе сподівалися: і вона адже дівчина, як усе дівчини,

Ішов одного разу людей по лісу, з роботи додому вертався. Дорога не близька, іде він, думу думає й раптом бачить спереду - дерево горить. Бушує полум'я, осягнуло його знизу доверху, тільки гілочки тріскотять. А на самій вершині змія довжелезна корчиться, ізвивається у вогні лютому, томиться й сичить що є сили від страшного болю. Помітила змія людини

Про що розповідь поведу, хлопці, усі так і було колись, а коли не було б, по світлі не казали б казку цю.

Жив-Був великий пан, мав він багатства незліченні, маєтку безмежний. Палац його був складний з каменів-самоцвітів і вночі світився, як у сонячний полудень. Під стінами його причаїлося дев'яносто дев'ять льохів, доверху набитих золотом і сріблом,