Ішов одного разу людей по лісу, з роботи додому вертався. Дорога не близька, іде він, думу думає й раптом бачить спереду - дерево горить. Бушує полум'я, осягнуло його знизу доверху, тільки гілочки тріскотять. А на самій вершині змія довжелезна корчиться, ізвивається у вогні лютому, томиться й сичить що є сили від страшного болю. Помітила змія людини запричитала жалібно-прежалібно: - Допоможи, добра людина, урятуй мене від смерті лютої. Совісно стало людині повз пройти, не визволити змієві з лиха: і вона, чай, істота жива, теж умирати не прагне Простягнув він посохнув свій довгий, і змія легенько спустилася вниз, поповзла по руці людини, так негаданно-неждано й оповилася довкола нього. Остовпів бідолаха від здивування.
Схопив було змієві, крутить її, рве, щоб позбутися, так не отут-те було! Змія тільки розлютила та ще пущі шию здавила, ледве не задушила.
- Тьфу, напасти, - метається людина.- Праг змії добро зробити, а воно проти мене ж злом обернулося.
- Так воно й буває завжди. - Як це?
- Аль не знаєш ти, що за добро злом завжди платять?
- Звідки ти правило таке викопала?
- Як це, звідки? Так уже водиться, опитай хоч кого, ніхто не скаже тобі, щоб за добро добром вшановували; а коли найдеться хоч одна істота, яка думає інакше, сповзу я із твоєї шиї.
Пішла людей далі, від горя у очах стемніло, ледве дорогу бачить. Іде він, іде й раптом коня зустрічає.
- Здраствуй, кінь.
- Здраствуй, перехожий.
- Послухай-но, у яке лихо я потрапив. Проходив я лісом і ось пошкодував змію цю, з вогню її витягся, а вона навколо шиї моєї оповилася, і ношу я її тепер на собі, немов хрест тяжкий. Розсуди ж нас, чи правабоно це, що за добро злом мені платять.
- Ех, бідолаха, зрозуміла мені скорбота твоя, адже і я ледь на ногах тримаюся
Від гіркий-гіркого-гор-гіркого. У молодості кормил мене хазяїн зерном добірним, напував так пестив, а потім, бувало, підхопиться верхи, і ношу я його по світлі уздовж і поперек. Але тільки я зостарився - погнав він мене на всі чотири сторони. Немає у мені більше потреби. Ось як буває на світі! Горі нам, нещасним, за добро нам злом платять.
- Ну що, аль не права я? Чуєш, що кінь говорить?- зловтішно засичала змія.
Пішла людей далі, і побачив він пса старого, худого й шолудивого.
- Здраствуй, пес!
- Здраствуй.
- Підійди-но ближче й послухай, яке у мене горі. Ось те-те й те-те із мною приключилося.- Та повідав він псові всі, як було.
- Ех, добра людина, можу я тобі тільки поспівчувати, адже й на мене нещастя велике обрушилося. У молодості служив я хазяїнові, і кормил він мене добре; ловив я йому зайців, лисиць, вовків заганяв; а як постарів і знесилив, прогнав мене хазяїн, і тепер тиняюся я, як неприкаяний, і на смітниках риюся, і мосли гризу, забув хазяїн усі послуги мої. Егей, що й говорити, за добро злом платять.
- Чуєш, чоловіче, що усе говорять?
- Чую, як же, чую, але давай ще кого-небудь запитаємо.
Пішли вони своєю дорогою, ішли всі вперед, поки дійшли До іншого лісу.
Отут зустрів їм добрий молодець, юний красень із поглядом ясним, з палицею на плечі й мечем на боці.
- Здраствуй, добрий молодець, - мовить людей.
- Здраствуй, бідолаха.
- Послухай-но про прикрості мої.
- Говори, що болить.
- Вертався я з роботи, так у лісі одному витягся з вогню-полимени цю змію подколодную, і ось оповилася вона навколо шиї моєї, задушити норовить. Розсуди ж нас, добрий молодець, скажи, можна чи за добро злом платити.
- Добра людина, не можу вас розсудити, коли один на іншому верхи сидить.
- Як же нам бути?
- Розійдіться один по цю сторону дороги, іншої по ту, тоді й розсуджу я вас.
Змія - ні у яку. Сидить на шиї людини, немов приворожена.
- Так злізь ти, змія проклята, нехай розсудить нас добрий молодець, - закричав на неї людей.
Поповзла змія вниз, направилася до узбіччя дороги. Отут добрий молодець засвистів що є сили, і раптом як з-під землі виріс загін витязів могутніх, так стали змієві топтати, бити, на шматки рубати, поки із землею не змішали.
Ось який вирок, коли за добро злом платять.