У деякому царстві жила-була бідна-пребідна жінка. До всіх лих, що звалилися на її голову, була вона ще й бездітної. Ось одного разу повідала їй знахарка, що коли вип'є вона настій трави, зібраної у ніч на Івана Купалу, те народить дитину.

Сказане - зроблене. Та народила та жінка

Жив у давню пору одна людина, і був у нього єдиний син Іон. Незадовго до своєї смерті батько сказав Іону:

- Іон, я помираю, а ти йди куди ока дивляться, шукай своє щастя. Хлопець ти роботящий, трудися. Покажи, що ти не гірше інших.

Іон поховав батька, зібрав торбинку й відправився щастя шукати. Ішов він чи довго, чи недовго й ось у зеленій долині чабана

Кажуть, жили-минулого колись чоловік із дружиною. Та слил людей більшим мисливцем - рівних йому не було. Так ось жалість, лихо з ним одного разу приключилася: якось на полюванні оточила його зграя вовків, і хоч багатьох перебив він, набігли інші, озлобясь, роздерли його на частині у дрімучому лісі, удалині від будинку рідного, залишивши від нього

Одного разу якийсь боярин, відправляючись у кареті на гуляння, велів кухареві своєму зажарити до його повернення гусака.

- Але якщо поплутає тебе лукавий з'їсти хоч шматочок, накажу зв'язати

Тебе по руках і по ногах і стільки ціпків відрахую - надалі неповадно буде навіть думати про м'ясо.

- Зрозуміло, пан.

- Дивися

Давним-давно, а може бути, і не дуже давно, не скажу, тільки трапилося таке лихо - не стало на землі Сонця. Завжди стояла непроглядна ніч, так така темна-темна. Не було світла й тепла. Стали гинути лісу й поля, а за ними звірі й птаха.

Говорили люди, що Сонце украли дракони. Але куди вони його сховали, ніхто не знав. Та страждав від темряви

Трапилося це давним-давно, коли ведмідь був щеням, осел - калим телем, а вовк пас овець під горою, оголошуючи долини сопілки грою. У ті часи правил на півдні Червоний-Цар. Багато років царював він, а дітей у нього усе не було. Коли турботи й скорбота від такого нещастя обступили його

Жив-Був колись батрак. Багато років прослужив він у пана й у нагороду за свої праці одержав таке жалюгідне й нещасне ягня, - ока б на нього не дивилися. Побрав батрак ягняти й побрів по білу світу, і усе бродив у пошуках роботи, а ягняти пас собі у узбіччя доріг,

Найнявся якось Пекале служити у боярина. Боярин бачить, що він малий не промах, призвав його до себе й запитує:

- Вірний Пекале, скажи мені по совісті, ти чесна людина?

- Чесний, твоє благородіє, таких ще пошукати!

- Добро, син мій. А якщо тобі трапиться, приміром, мій гаманець знайти - ти як зробиш?

- Що тобі

Якийсь боер послав Пекале віз купити. Довго пропадав десь Пекале. Та час пройшов, і гроші він розтратив. Повернувся без воза, а боер запитує його:

- Пекале, де віз?

- Я її з'їв, пан.

- Слухай, адже віз не їдять. - Ну, раз не їдять, я її випив.

- Ні, Пекале, її й не п'ють!

- А коли її і їсти не їдять, і пити не п'ють, виходить, це була не віз.

Мабуть, трапилося так колись, А коли не було б, по світлі Не казали б казку цю.

Жив колись чабан, і було у нього троє синів. Побудував він під пологом лісу загін для овець і пас там овець цілий рік. Трохи нижче, у самому серці кодр, жив Гевеун-Велетень - мерзенний і страшнющий