У деякому царстві жила-була бідна-пребідна жінка. До всіх лих, що звалилися на її голову, була вона ще й бездітної. Ось одного разу повідала їй знахарка, що коли вип'є вона настій трави, зібраної у ніч на Івана Купалу, те народить дитину.
Сказане - зроблене. Та народила та жінка на старості років дитину такого гарного - очей не відірвати. А тому що трава, зібрана у ніч на Івана Купалу, була васабоком, те й нарекла вона хлопчика Васабоком Зеленим. Росла дитина не щодня, а щогодини, тому що берегла його сила чарівна. Та де нога його ступала, васабоок виростав.
Так жив він і не те щоб у достатку, а у бідності. Та довго б ще довелося йому горі бідувати, коли б у царстві, у якому він жив з матір'ю, не приключилося лихо. Занадився у їхні краї дракон жорстокий двадцатичотирьохглавий я украв ключі від усіх джерел питної води. Люди й худоба знемагали від спраги й падали, як мухи. Цар і так і отак обламати його намагався, так дракона не побереш голими руками. А коли довідався цар, що поки не віддасть драконові у дружин дочка, не мабуть йому ключа, зовсім занедужав від горя й у постіль звалився. Волею-Неволею довелося йому дочка віддати, щоб урятувати джерела й самому не вмерти від спраги. Як говориться, своя сорочка ближче до тіла. Ось таке горе-злощастя обрушилося на це царство. Одного разу клопотав Васабоків Зелений на скотарні, так раптом чує голосні мовлення на площі посередині села. А це були глашатаї, послані царями у усі кінці царства сповістити народ, що тому, хто врятує його дочка від дракона, віддасть він її у дружин і полцарства впридачу. Слухали це старий і молодий, хто плечима потискував, хто задумувався, так так при думах своїх і залишався - ніхто не вирішувався щастя спробувати, тому що грізніше цього дракона не було нічого на світі. А людям, які ніяк не можуть побороти власний страх, вуж звичайно із драконом не злагодити. Тільки Васабоок Зелений, почувши, про що мовлення, кинувся із усіх ніг до своєї матері й мовить:
- Так, мол, і так, матінка, іду виручати царську дочку. Залилася мати горючими сльозами й говорить йому:
- Куди ти підеш, син мій дорогою, і навіщо залишаєш мене на старості
Років напризволяще? Бачиш, чай, добрі молодці йти не вирішуються, а тобі куди вуж...
Але Васабоок Зелений і не думав від розв'язку свого відмовлятися й відразу став собі підбирати зброя під силу.
Року два тинявся він по світлі, поки знайшов майстра-коваля, який узявся викувати йому зброя по душі, і замовив йому обоюдогострий меч такої величини, щоб сто парубків не могли його зрушити з місця. Вернувся він додому, завалився спати й проспав цілих три дні, - чи жарт, мандрувати два роки! Прокинувшись, зібрав він у торбинку їжі небагато у далеку дорогу, розпрощався з матір'ю й пустився у шлях. Шість місяців ходив він так дорогами неходженими по пустелях і лісам. Уже і їжа скінчилася, і жив він на одній воді. Так пройшов він ще чимало днів і ночей. Одного чудового дня він дійшов до якогось лісу, але, утомившись від ходьби, не добрався до краю, а розв'язав присісти й відпочити, де потрапило. Так його голод мучив, що став він, бідолаха, листи жувати. Раптом його осінила думка піднятися на верхівку дерева й подивитися, чи далеко ще до краю лісу. Миттю видрав він на високе дерево й побачив удалині мерехтіння вогника. Зіскочив він швидко з дерева й пішов на вогник. Ішов він так, ішов, поки, нарешті, не опинився перед замком дракона, де жила царська дочка. Задумався Васабоок Зелений, як йому із драконом поборотися. Недовго він думав та й постукався у ворота. Почувши стукіт, царівна, - а вона саме була одна будинку, - дуже злякалася й тремтячим від страху голосом запитала:
- Хто там?
Почув Васабоок Зелений ніжний сріблистий жіночий голос, повеселів і відповів:
- Відкрий, це я, Васабоок Зелений, я чув про тебе від глашатаїв батька твого. Та ще сказали глашатаї, що той, хто позбавить тебе від змія, одержить тебе у дружин і полцарства впридачу, але ніхто не наважився піти за тобою. Тільки я на це вирішився. Два роки я скитался, викував собі зброю й прийшов тебе виручити.
Тоді дівчина відсунула запори, і добрий молодець увійшов у будинок. Побачивши, який він гарний і ставний, дівчина оніміла від радості; але незабаром прийшла небагато у себе й гірко заплакала. Дуже вже вона боялася, що прилетять дракони й вирішать Васабока Зеленого, і тоді вуж більше нікому буде її виручити.
Став Васабоків Зелений утішати її:
- Не плач, дай мені краще чого-небудь поїсти, я так Зголоднів й утомився, що навіть говорити не можу.
Дівчина нагодувала його, не гаючись, і мовить:
- Лягай і відпочинь. Коли вернуться змії, я тебе розбуджу, і ти вступиш із ними у бій.
Не встигнув Васабоків Зелений торкнутися подушки, як його вуж охопив глибокий солодкий сон. А дівчина стояла поруч і не могла надивитися на його красу.
Одне її тривожило, що дракони скоро повинні вернутися.
Тим часом дракони додому летіли, і від змахів їх крил земля тремтіла, двері скрипіли - усе ходуном ходило. Підлетіли вони до порога й відразу зачули дух чужої людини... А дівчина, як побачила їх, втратила голос від страху й не могла слова промовити, тільки сльози з її очей котилися. Ось гаряча сльоза впала на особу Васабока Зеленого, прокинувся він відразу й запитав тихенько:
- Прилетіли?
Дівчина нічого йому не відповіла, тому що не могла говорити, а тільки головою кивнула й руками замахала: так, мол, змії прилетіли й коштують у дверей. Схопив Васабоок Зелений меч і кинувся до дверей, де його дракони чекали. Двадцатичотирьохглавий дракон, якому всі інші підкорялися, наказав шестиглавому піти подивитися, що за чужоземець проникнув у їхній будинок. Потоптався шестиглавий у дверей і, нарешті, вирішився зайти подивитися, хто це у них у будинку перебуває, а інші дракони відійшли у сторонку, очікуючи його з відповіддю.
Чуяв шестиглавий дракон, що смертна година його близький, Так раз старший повелів, нікуди йому було подіятися.
Просунувся він наполовину у кімнату, пасти широко розкрив, мови висунув. З пащ валить густий дим. Як побачив його Васабоок Зелений, анітрошки не торопіючи, вийняв меч із піхов і пішов батувати. Змахнув він один раз мечем - і відрубав драконові голови, ще раз змахнув - і тіло його розрубив. Потім викинув голови й шматки тіла у вікно й знову став за дверима, чекає, що далі буде. Чекали, чекали дракони у дворі повернення шестиглавого, і, бачачи, що той довго не йде з відповіддю, старший наказав відправитися дненадцатиглавому подивитися, що там у будинку відбувається. Як дійшов дракон до дверей, відразу зачув, що смертна година його близький, так не посмів ослухатися старшого. Штовхнув він двері, пащі розкрив, мови висунув, А з пащ густий дим, як із труби, валить. Як тільки він відкрив двері, Васабоок Зелений змахнув мечем, розрубив його на частини, тіло жбурнув туди ж, куди й тіло шестиглавого дракона. Потім присунувся до дверей і чекає двадцатичотирьохглавого. Хоча той і був грозою землі, Васабоок його вже не страшив. Бачачи, що послані їм дракони не вертаються, старший зрозумів, що у будинку щось негаразд. А тому розв'язав він просунути у будинок спершу дванадцять голів, а інші дванадцять залишити у дворі. Та з його пащ валив дим густий, так іскри по всьому будинкові летіли. Глянув на нього Васабоок Зелений і подумав, що із цим нелегко буде справити, ся, але духом Усе-таки не впав.
Тільки дракон просунув у двері свої дванадцять голів. Васабоок Зелений ударив по них із усієї сили мечем і відрубав їх одним махом... Змій, що мав, крім відрубаних, ще дванадцять голів, відчув, як щось гаряче оболегло йому шию, але не догадався, що це його дванадцять голів відрубані, а тому усе вповзав і вповзав у будинок, поки не проникнув у нього весь цілком. Васабоок Зелений знову підняв меч і на превелику силу відрубав йому дванадцять голів, що залишилися. Але тіло змія, навіть із відрубаними головами, продовжувало трясти, і від цього земля тремтіла..
Тільки до ранку воно завмерло. Отут дівиця з радощів стала оспівувати доблесть Васабока Зеленого і його бій із драконами. Та говорить їй Васабоок Зелений:
- Ти приймися обід куховарити, а я приляжу відпочити, боляче вуж стомився у бої.
Повеселівши, сфабрикувала царівна обід прекрасний, усяких страв приготувала. Була вона поза собою від щастя, що Васабоок Зелений знищив усіх драконів і звільнив її з їхніх пазурів і що незабаром стане вона дружиною гарного й відважного витязя. Коли їжа була готова, вона розбудила Васабока, і поїли вони разом, потім почали готуватися у шлях-дорогу до царських чертогів. Казна-як довідався про весь случившемся Напівлюдина. Був він одноногим, одноруким, полуголовим, однооким і одноухим. А як довідався, помчався швидко до замка драконів. Васабоок Зелений із царівною у шлях збиралися. Та крикнув
Напівлюдина:
- Мей, Васабоок Зелений, ну-но виходи на бій! Поборемося ми з тобою, і нехай царівна переможцеві дістанеться.
Царівна вже чула раніше про цю Напівлюдину, про нього багато раз говорили дракони, а тому вона гірко заплакала, присуджуючи:
- Васабоок Зелений, коли ти цього здолаєш, значить написане тобі на роді живим бути. Та заживемо ми тоді у щастя й згоді.
Побрав Васабоок Зелений меч у руки й вийшов у двір. Змахнув мечем і відітнув Напівлюдині шматок голови. Але той відбіг убік і знову прийнявся кричати:
- Вийди боротися із мною, Васабоок Зелений! Злякався Васабоок Зелений, Почув, що Получеловекего знову на боротьбу викликає. Підбіг він до чудовиська й одним ударом відітнув шматок, що й залишився, голови, тіло порубав на шматочки, а шматки зібрав і склав під порогом будинку. Та лише тоді ввійшов у будинок і сказав дівчині:
- Порізав я його на шматки, тепер вуж йому не воскреснути. Але Напівлюдина ожила й знову став кричати:
- Васабоок Зелений, виходи, поборемося!
Цього разу Васабоок Зелений перелякався на смерть. Але Усе-таки побрав меч у руки й вийшов битися. А Напівлюдина сховалася за дверима й, як тільки Васабоок вийшов, кинувся до нього, вихопив меч і відітнув йому голову. Упав Васабоків Зелений намертво на землю.
Убивши Васабока Зеленого, Напівлюдина кинула меч біля нього, увійшов у будинок і сказав царівні:
- Підемо до твого батька.
Гірко оплакувала царівна смерть Васабока Зеленого, але робити було нема чого, довелося їй пуститися у дорогу з виродком. Ішли вони, ішли, поки досяглися царського палацу. Прийшли туди темної вночі, і царівна крикнула своєму батькові:
- Батько, впусти мене.
Як почув її голос цар, відразу довідався, вибіг назустріч і міцно обійняв. Багато років пройшло з тих пір, як він її не бачив. З радощів покликав він гостей у будинок і став розпитувати про бій із драконами. Отут вступив у розмову Напівлюдина, але був він так виродливий і противний, що, дивлячись на нього, цареві ставало моторошно. Так що отут поробиш: дав слово - тримайся. Зговорилися вони швидко меж собою, що на другий день відбудеться заручение, а через рік і весілля зіграють. Після заручения нареченого й наречену розлучили. Напівлюдина була весел. а царівна сумна - не могла вона забути Васабока Зеленого. Тим часом мати Васабока Зеленого, знудьгувавшись по сині, кинула своє маленьке й бідне господарство й пустилася у дорогу по його слідах. Доріжка, по якій вона йшла, була засіяна васабоками, і саме у той день, коли царівна з Напівлюдиною пішли до царського палацу, мати Васабока Зеленого знайшла мертве тіло сина.
Стала вона його оплакувати. Але у цей час проповзали повз мурахи, що збирали їжу на зиму. Раптом одна мураха накинулася на інший і відірвав йому голову, а третій, углядівши це, підійшов до вбитої мурахи, приклав голову. до шиї. Потім потер тричі рану листком васабока, і мураха ожила. Побачивши це, мати Васабока Зеленого розв'язала зробити те ж саме. Опам'ятався Васабоок Зелений від сну й дуже зрадів, побачивши матір. Потім він їй розповів про свою боротьбу із драконами й Напівлюдиною, показав трупи вбитих драконів і мовив:
- Іди додому, до нашого маленького й бідного господарства, яке ти залишила без догляду. А я піду розшукувати
Напівлюдину, що вбила мене, і знову померяюсь із ним силами. Пустилася його мати додому, а Васабоок Зелений направився на захід. Ішов він так цілісінький день від зорі до зорі, поки добрався до якоїсь хатинки, у якій горів вогник. Тільки він підійшов до хатинки, у порога собака загавкав, і відразу почувся жіночий голос із будинку:
- Коли ти добра людина, входь, а коли ні, проходи. Будинок мій стереже пес із залізними пазурами й сталевими іклами, і порве він тебе у жмути. Васабоок Зелений, будучи людиною чесним і із чистою душею, розв'язав увійти
У хатинку. Поклонився він жінці, що жила там на самоті, і розповів їй про всі свої пригоди від початку до кінця. А вона йому й говорить:
- Переночуй у мене, а ранком я тобі скажу, у чому криється сила Напівлюдини і як його здолати можна.
Ця жінка була свята П'ятниця. На інший день ранком прокинулася свята П'ятниця й скликала всіх птахів із усіх кінців світу. Погодувала їх і запитала, не чи знають вони, де перебуває Напівлюдина. Птаха їй відповіли, що не чули нічого про нього.
Свята П'ятниця розбудила тоді Васабока Зеленого й сказала йому:
- Іди усе на захід, поки знайдеш мою сестру. Може, вона знає дещо про Напівлюдину, а я нічим не можу тобі допомогти.
Та знову пустився у дорогу Васабоків Зелений. Два дні він ішов, поки досягся будинку сестри святої П'ятниці, святий Трійці, і повідав їй про всі свої митарства. Вона також веліла йому почекати до ранку. На інший день вона встала ледве світло, скликала всіх птахів із усього світла й запитала їх, не чи знають вони, де перебуває Напівлюдина.
- Ми нічого не знаємо, але немає тут з нами голублячи, може бути, він знає.
Незабаром прилетів і голуб. Запитала його сестра святої П'ятниці про той же, і голуб відповів:
- Напівлюдина перебуває при царському дворі. Обручився він з дочкою пануючи, а весілля зіграють через рік. Цар розв'язав знайти таких музикантів, від гри яких затанцює й старий і молодий... А я, ось, приніс із собою чарівну сопілку, яку знайшов у лігвищі драконів: може, кому й придасться. Про силу Напівлюдини я довідався з його ж слів. Він мені сказав, що його
Сила перебуває на сході від царського палацу. Треба перетнути дев'ять рубежів, а у першому селі на дев'ятому рубежі коштує висока гора, на якій вівці пасуться. У цій горі є глибока ущелина, у якій живе кульгавий заєць. У шлунку цього зайця лежить золоте яблуко, а у ньому перебувають дев'ять хробаків. Ось у цих дев'ятьох хробаках і криється сила Напівлюдини, і хто добереться туди й уб'є хробаків, уб'є й Напівлюдину. Сказавши це, голуб полетів геть, а свята Трійця ввійшла у хатинку, розбудила втомленого Васабока Зеленого й сказала йому:
- Побери собі чарівну сопілку і йди до царського палацу, там Напівлюдина, що вбила тебе. Коли доберешся туди, сповістиш царя через його охоронця, що прагнеш відіграти на весіллі його дочки. чи Бачиш, цар шукає таких музикантів, від гри яких затанцювали б і старий і молодий, і гори й ріки. Пограєш йому на сопілці. Після того, як зійдешся у ціні із царем -покинеш царський двір, підеш на схід і перетнеш дев'ять рубежів. Та у першому селі за дев'ятим рубежем наймешся пастухом. Потім побереш овець і піднімешся з ними на високу гору, а піднявшись на гору, побачиш глибоку ущелину. Тоді заграєш на сопілці. Як тільки ти заграєш, з ущелини вийде кульгавий заєць, який почне танцювати під твою музику, ти його миттю й убий. У ньому ти знайдеш золоте яблуко, а у яблуці - дев'ять хробаків. Ось у
Цих дев'ятьох хробаках і криється сила Напівлюдини. Як тільки ти вб'єш хробаків, він відразу вмре, а царівни, яку ти врятував від смерті, тобі дістанеться. Але знай, що шлях твій буде тяжким, страшні грози, буйні потоки перепиняють дорогу до сили Напівлюдини. Тільки якщо зумієш подолати всі ці перешкоди, знайдеш те, що шукаєш.
Васабоок Зелений подякував їй, поцілував їй руку й пішов до царського палацу. Ішов він, ішов, поки дійшов до палацу, і через воротаря передав цареві, що бажає відіграти на весіллі.
Почувши це, цар велів впустити подорожанина у двір, а як побачив його, запитав, на якому інструменті він відіграє. Васабоок Зелений відповів йому:
- Відіграю я не бог звістка на якому інструменті - на сопілці, але коштує мені тобі зіграти, як затанцюють трави й листи дерев, і увесь світ. Засміявся тоді цар:
- Такі музиканти, як ти, можуть відіграти тільки вівцям,
Але ніяк не на весіллі моєї дочки, втім... ну-но зіграй, подивимося, на що ти гаразд.
Вийняв Васабоок Зелений чарівну сопілку й почав відіграти. Та такі звуки полилися, що пустилися у танці тільки цар і придворні, але й дерева, і камені бруківці. Це дуже сподобалося цареві, дав він музикантові ціну гарну й велів йому прийти відіграти на весіллі.
Васабоок Зелений попросив тоді дозволу побачити наречену, а цар йому відповів:
- Наречену побачиш, коли прийдеш відіграти.
Покинув Васабоок Зелений царський, двір і направився на схід, до високої гори, де була захована сила Напівлюдини.
Довго він ішов, усі труднощі шляху поборов, але коли дійшов до дев'ятого рубежу, піднявся такий сабоний ураган, якого ще світло не бачив. Раптом перед ним виросла водяна стіна, а по воді плили такі величезні чорні змії, що Базиліка Зеленого охопила тремтіння. Усе-таки він кинувся у воду, щоб перетнути й цей рубіж, як перетнув інші. Поки він із хвилями боровся, ураган зірвав греблю на пруде одного багатого боярина. У цьому пруде було багато риби, і одна більша рибина кинулася до Васабока Зеленому, щоб з'їсти його. Борючись із рибиною, втратив він сопілка, яку заткнув за пояс, але виявив цю пропажу тільки коли вийшов на берег. Розгніваний і пригноблений, він сказав:
"Ну, а тепер іди далі, якщо можеш!"Вдихнув він повітря побільше й знову кинувся у воду шукати свою чарівну сопілку. Поки він у. воду поринав у пошуках сопілки, змії підплили й ринулися на нього всією купою, ось-ось погублять.
Але Васабоок Зелений знав, що змій не розкриває пасти у воді й не звернув на них ніякої уваги, а продовжував шукати чарівну сопілку. Довго він шукав її й, нарешті, знайшов під більшим каменем. Став він з води на сушу вибиратися, щоб далі до великої гори податися. Але змії оповилися навколо його тіла, рук і ніг і тільки чекали, коли він з води вийде, щоб устромити у ньому" свої отрутні ікла... Васабоок Зелений не розгубився й, як тільки - вийшов з - води, заграв на чарівній сопілці. Змії прийнялися танцювати, а він у такий спосіб позбувся їх. Потім він направився до першого села дев'ятого рубежу, туди, де перебувала сила Напівлюдини. Прибувши у село, він попросився" до одній людині переночувати, е дороги отдохнутъ. Людей його прийняла. Після того як Васабоок Зелений відпочив, хазяїн запитав його, куди він шлях тримає й чого шукає? Відповідає Васабоок Зелений:
- Шукаю хазяїна, щоб чабаном до нього найнятися, овець пасти.
Пообіцяв хазяїн визначити його на місце й повів до сільського попа. Піп найняти його погодився й таке мовлення тримав:
- Найняти я найманню тебе, але знай, що ти мені головою за овець відповідаєш, дивися, як би не відбилася яка-небудь від череди.
Тільки Васабоок Зелений найменше про овець думав. Поклонився він попові й пішов до великої гори, де вівці паслися. Прийшовши туди, вийняв через пояс сопілка й заграв, і доти дудів, поки заєць не вийшов і не прийнявся танцювати. Тоді Васабоок Зелений кинувся до нього, схопив за вуха, ударив сопілкою по голові й размозжил йому череп. Потім розсік його тіло навпіл і знайшов золоте яблуко, у якому були заховано дев'ять хробаків. З радощів Васабоків Зелений, з місця не сходячи, двох хробаків убив. Напівлюдина відразу занедужала. Сховав Васабоок Зелений золоте яблуко у кишеню, і така радість його охопила, що він відіграв, не перестаючи, на сопілці доти, поки половина овець від танцю не здохла.
Потім він повернувся особою до заходу, звідки прийшов, і пустився у дорогу назад, до двору пануючи, де жила улюблена їм дівчина, що стала нареченою мерзенної Напівлюдини. А царівна сиділа у теремі й думала про діл своєї гіркої: дуже вуж їй не хотілося за виродка виходити.
Ідучи до царського палацу, Васабоок Зелений проходив повз ярмарок і купив собі плаття шовкове, яке у ту пору тільки лікарі носили. Тим часом цар, побачивши, що Напівлюдина хвора, скликав кращих лікарів з усією всесвіту. Бач, боявся він, як би у випадку смерті зятя не стали його інші царі обвинувачувати у убивстві. Але жоден з лікарів, що оглянули хворого, не зміг визначити, яка хворість його здолала. Отут і Васабоок Зелений добрався до царського палацу й проникнув до царя під видом лікаря: начебто прийшов оглянути хвору Напівлюдину й зцілити його. Цар наказав, щоб лікаря впустили у Напівлюдині у кімнату. Поки Васабоок Зелений очікував наказу царського, вийняв він яблуко й убив ще п'ятьох хробаків. А потім швидко пройшов у кімнату Напівлюдини, яка лежала у постелі з перев'язаною головою, ледве дихаючи. Лікар наблизився до нього, а Напівлюдина, як тільки глянув на лікаря, тобто на Васабока Зеленого, відразу довідався його й крикнув:
- Звідки ти узявся? Адже я тебе вбив і тіло твоє під поріг закинув. Але Васабоок Зелений за словом у кишеню не поліз:
- Я воскрес і навчився лікувати, і ось прийшов сюди лікувати тебе так,
Як ти мене лікував. Ти поласився на чужу працю й забрал дівчину, незважаючи на те, що я переміг драконів. Від боротьби ти увабонул, а слави побажав і хвастав, що саме ти переміг драконів і тобі повинна дістатися царівна. Ну так знай, що людська праця ніколи не пропадає даром. А я навчився лікування й знайшов джерело твоєї сили. Та якщо прагнеш його бачити, дивися - він у мене у кишені.
Вийняв Васабоок Зелений останніх хробаків з яблука й, поклавши на стіл, прихлопнул. Отут Напівлюдина дух випустив. Цар і цариця дуже обрадувалися й царівну швидко покликали. Увійшла царівна у кімнату й, як побачила Васабока Зеленого, ледве у непритомність не впала.
- чи Ти це, Васабоок Зелений, той самий, який мене врятував від смерті? - скрикнула вона.
Незабаром вони й весілля зіграли, цілий рік та ще одну ніч танцювали, а народ веселився й радів, що від дракона й чудовиська злої Напівлюдину позбувся.
Та я був на тому весіллі, Століття мені там гуляти б, З'їв бика одним духом - Ледве не лопнуло черево.
Потім підхопився на жеребця Та казку довів до кінця.