Одного разу якийсь боярин, відправляючись у кареті на гуляння, велів кухареві своєму зажарити до його повернення гусака.
- Але якщо поплутає тебе лукавий з'їсти хоч шматочок, накажу зв'язати
Тебе по руках і по ногах і стільки ціпків відрахую - надалі неповадно буде навіть думати про м'ясо.
- Зрозуміло, пан.
- Дивися ж: якщо зрозуміло, так зрозуміло; і до мого приїзду щоб гусак був готовий, не гарячий, не холодний, а якраз на шлунка голодний. Прийнявся кухар за справу, зажарив гусака на славу, рум'яний, пахучий - у самого слинки течуть.
Терпів він, терпів, так не витерпів, відрізав ніжку гусячу й з'їв. Приїхав боярин і, побачивши, що гусак про одну ногу, ледве не лопнув від досади й гніву.
- Ось, виходить, який ти, ненажери. Аль не карав я тобі не доторкатися до гусака, якщо не прагнеш бабусю з того світла побачити?
- Так адже гусак-то цілий, пан.
- А ніжку хто слопал, нехай їдять тебе хробаки могабоні?
- Пан, у гусака була тільки одна ніжка.
- Так що ти мелеш, де це бачене, щоб гусаки одноногими були! - викликнув боярин, луплячи птаха.
- Коли не віриш, пан, підемо до ставку, своїми очима подивися.
- Добре, але коли не так, то я вуж знаю, що з тобою зробити.
Пішли вони до ставку. чи Довго йшли вони, чи скоро, ось і на берег вийшли. Сонце припікало щосили, день був прекрасний, і гусаки стояли на одній нозі, дзьобами крила смикали, охорашивались.
- Ну ось, пан, бачиш, гусаки всі одноногі. А боярин як лясне у долоні, так як скрикне:
- Хишшш... халя... халя... халя... Стрепенулися гусаки, злякалися й розбіглися по берегу хто куди.
- Бачиш, мей, у них у усіх по дві ноги.
- Так що ж, пан... чому ж ти не крикнув і тому гусакові: хиш... халя... халя... халя...
Уп'явся на нього боярин, а крити нема чим; похнюпив голову й промовчав, і з тих пір більше не карав кухареві не пробувати те, що наготував.