Жила якось ледача людина, такий ледачий, що навіть покрився цвіллю. Чекав, щоб вишні самі йому лізли у рота, а потім щоб хто-небудь їх розжував. А коли нападає на людину лінь, бідність йому на шию сідає. Коли він дійшов, що називається, до ручки, що надумав ледар? Піду-но, розв'язав він, до Доброї Чарівниці, нехай дасть мені іншу частку; що-би я не працював більше, а були б тільки свята й один лише робочий день, і у той день щоб було весілля.
Побрав він торбинку на ціпок і пішов шукати щастя. Ішов скільки, ішов і, проходячи через ліс, зустрів вовка - худого й лисого, гірше нікуди.
- Куди тримаєш шлях, добра людина? запитує вовк.
- До Доброї Чарівниці за часткою йду, нехай скаже, як мені щасливо жити на світі.
-Раз вуж ти до Доброї чарівниці йдеш, запитай її, - заблагав вовк, - як мені бути, що зробити, щоб волосся у мене отросли, а то зроду на мені волосся не було.
- Добре, вовк, я запитаю!
Пішов ледар далі, бачить виноградний кущ із зів'ялими жовтими листами.
- Ти куди, добра людина? - запитує виноградний кущ людським голосом.
- До Доброї Чарівниці.
- А навіщо?
- Просити іншої частки, щасливої, щоб мені не працювати більше, щоб жити, як бояри живуть, не опікуючись про завтрашній день.
- Раз вуж ти до Доброї Чарівниці йдеш, запитай у неї, як мені бути, що робити, щоб виросли у мене нові листи.
- Запитаю, чому не опитати, - сказав ледар і відправився далі. Приходить він до ріки. Та ось з води виходить величезна риба з величезним зобом. Зробила риба подорожанинові знак.
- Подайся ближче, добра людина. Підійшов ледар.
- Куди шлях тримаєш?
- До Доброї Чарівниці.
- Навіщо?
- За щастям своїм, довідатися, як далі мені жити.
- Якщо будеш у Доброї Чарівниці, запитай, як мені бути з моїм зобом, а то він з кожним днем пухне.
- Добре, запитаю.
Іде ледар далі й бачить у лісовій прогалині джерело, а у джерела красуню дівчину у білому платті, з вінком із квітів на голові.
- Хто ти, добра людина?
- Я бідний мандрівник.
- А куди йдеш?
- До Доброї Чарівниці.
- чи Довго йшов, поки мене зустрів?
- Довго.
- Та кого ти у шляху бачив?
- Лисого вовка бачив, ось кого!
- Та що тобі вовк виявив?
- Коли він довідався, куди йду, попросив дізнатися, як йому бути, що робити, щоб волосся відростити.
- Скажи йому, нехай він зжере серце ледаря й ледаря, і тоді у нього волосся відрастуть. Та кого ти ще бачив?
- Виноградний кує із зів'ялими листами. Просив він мене довідатися, як йому бути, що зробити, щоб виросли нові листи й щоб більше вони не сохнули.
- Передай йому, що у його корінь закопали колись, давним-давно, глечик
С золотими, і якщо найдеться хто-небудь, хто викопає й забере глечик від його корінь, то виростуть нові листи й кущ покриється гронами. А ще кого бачив?
- Рибу більшу з розпухлим зобом. Просила мене довідатися, як їй бути, що робити, щоб позбутися хвороби.
- Зоб у неї набитий дорогоцінними каменями. Якщо найдеться хто-небудь, хто зоб розріже і витягнеться камені, полегшає їй.
- Я їй скажу.
- А тепер відправляйся назад.
- Як це назад? Я ж сюди за щастям прийшов.
- Ступай назад по тому ж шляхи, по якому прибув, і зустріне тебе твоє щастя у шляху. Якщо є у тебе голова на плечах, заживеш щасливо, а немає - нарікай на самого себе.
Пішов ледар назад. Іде, іде й прийшов до риби. Опитує його риба:
- Ну, що сказала тобі Чарівниця?
- Сказала, що зоб твій набитий дорогоцінними каменями й що якщо найдеться хто-небудь, хто зоб твій розріже і витягнеться ці камені, позбувшись від лиха.
Стала риба його молити:
- Вияви, добра людина, послугу, розріж мені зоб, витягнися дорогоцінні камені й побери собі їх у нагороду.
- Ні, - відповідає ледар, - я піду, мене у шляху щастя чекає, і всього у мене буде вдосталь і без тебе.
Як сказано: сильніше лінощі, чому бідність.
Пішов він далі. Іде, іде, і ось уже виноградний кущ гілкою йому махає, щоб зупинився.
- Ну, як, людей добра, побував у Чарівниці?
- Побував!
- Та що вона виявила?
- А ось що. У корінь твоїх закопаний глечик із золотими, він заважає корінням твоїм розростися, того ти й марнієш.
- Якщо так, будь ласка, викопай глечик із золотими й побери всі собі. Та мені послугу виявиш, і сам не будеш внакладе.
- Ні, - відповідає ледар, - навіщо мені землю рити, утомлюватися, краще
Піду, мене у шляху щастя очікує, і всього буде у мене вдосталь і без тебе. Пішов він далі. Та ось уже зустрічається йому знову вовк.
- Ну як, бачив Чарівницю?
- Бачив.
- Та що вона сказала? Як мені волосся відростити?
- Сказала, що повинен ти для цього зжерти серце ледаря й ледаря.
- А ще що ти бачив, що чув? Де побував?
- Багато чого бачив. Бачив зів'ялий кущ виноградний. У його корінь глечик із золотими закопаний, заважає йому рости. Просив він мене викопати гроші й побрати їх собі, а мені вони ні до чого. Однаково мене щастя у шляху очікує, і буде у мене всього вдосталь.
- Та ще кого бачив?
- Бачив величезну рибину з роздутим зобом, повним дорогоцінних каменів. Просила мене риба розрізати їй зоб, вигнути ті камені й тем її від лиха позбавити. Але я квапився й далі пішов.
Подумав, подумав вовк. Кого лінь охопила, розв'язав він, розуму у того мало.
- Ледащій тебе й дурній нікого не знаю, - сказав він. - Не потрудився викопати глечик із золотими, не став різати риб'ячий зоб, щоб витягтися коштовності. Але ж міг із цим багатством до самої смерті жити-поживати, не знаючи турбот.
Кинувся вола на ледаря й зжер його без залишку.
З тієї порою говорять: хто чекає, щоб вишні падали у рота, - до добра не дійде.