Більшим жартівником слил Леонтій Курерару. Як відколе він жарт, то звістка про неї облетить усю округу. Зберуться де-небудь два-три людини, заходить мовлення про нього, і починають перебирати без кінця його вигадки, одна похлеще іншої. Ось і це, приміром, теж про нього розповідають. Приїхали якось у наше село купці й ось, закінчивши всі свої справи, сталі шукати, хто б їх відвіз на вокзал. Набрели вони на Петрю Дуду-Ку, у якого була пари шкап - шкіра так кістки – під стать своєму бідолашному хазяїнові, з ним і домовилися. Поклав Петро у віз два мішки соломи замість сидіння, прикрив їх зипуном і - у шлях-дорогу-дорогу.
Дорога спочатку була рівна, і Петро браво підганяв коней. Але ось у трьох верстах від вокзалу почався крутий підйом; чимало мужик, бувало, потрудиться так накричиться, поки наверх вибереться.
У підніжжя гори зупинив Петро коней передохнути, подивився на купців, сподіваючись, що совість у них заговорить, але ті сидять собі, як ні у чому не бувало, і не думають із воза зійти. Уперся Петро плечем у ручицу, клацнув батогом і конячок підганяє:
- Ну, конячки, потихеньку, ну, уперед!
Намагаються коні, із сил вибиваються, тягнуть-потягнуть! - де там! Боляче підйом крутої та й купці сидять у возі, як приворожені. Посередині гори, глядь - здався Леонтій Курерару, спускається під гору налегке, мабуть, теж возив людей на вокзал і тепер додому вертається. Як порівняли вози, притримав коней Леонтій. - чи Ти це, Петро?
- Я, братик Леонтій.
Подивився той на коней, на купців і насупився.
- Стій, пропади ти пропадом, попався мені нарешті! Петро ока витріщив, нічого не розуміє.
- Учора, коли я піднімався у гору, ось на цім самому місці, чому ти исхлестал моїх коней? Та ще причиняєшся, що знати нічого не знаєш? Ось я зараз твоїх теж батогом попотчую.
Так як почав стібати, стібає куди потрапило, а попадало усе більше по спинах купців.
Ізвиваються купці, волають благим матом так швидше про вози сигают, - хто куди, а Леонтій усе ще батогом наздоганяє; исхлестал він їх за милу душу, а потім як припустить коней так як полетить під гору - тільки спиці миготять.
Не захотілося більше купцям у підводу забиратися, пішли вони пішки, усі отругиваясь і отплевиваясь, а Петро Дудука посміхається так полегеньку коней поганяє.